Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №300/8566/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/8566/25 пров. № А/857/10240/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Качмара В.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року (головуючий суддя: Матуляк Я.П., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), 25.11.2025, звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дію - прийняти рішення, яким звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби в лавах Збройних сил України згідно поданого рапорту 23 жовтня 2025 року та з врахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.10.2025 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Однак, відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту з тих підстав, що з долучених до рапорту документів, встановлено, що у матері позивача є старший син - ОСОБА_2 , що є протиправним.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року позов задоволено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилася Військова частина НОМЕР_1 та оскаржила в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, відповідач покликається на те, що з копій документів доданих до рапорту чітко вбачається наявність у позивача старшого брата ОСОБА_2 , 1977 року народження. Жодних документів, за якими суд міг би прийти до обґрунтованого висновку про відсутність можливості у здійсненні догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Натомість суд першої інстанції на аргументи наведені відповідачем у своєму відзиві зазначив, що посилаючись на практику ЄСПЛ, суди не зобов`язані надавати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість здійснення догляду ОСОБА_2 за своєю матір`ю лише на підставі припущень без будь-яких належних та допустимих доказів.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача щодо наявності у позивача старшого брата, як на підставу відмови в задоволенні рапорту, є необґрунтованою, оскільки, актом обстеження сімейного стану військовослужбовця складеного комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що ОСОБА_2 останні 15 років не зареєстрований та не проживає на території України. Більше того, за наявними в матеріалах справи доказами, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є Федеративна Республіка Німеччина, де останній офіційно працевлаштований, а його громадянство припинено 23.10.2010. В ході розгляду справи, судом встановлено, що позивачем при поданні рапорту про звільнення його з військової служби, була дотримана процедура подання ним відповідного рапорту та необхідних документів на підтвердження того факту, що він має право бути звільненим з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його матір`ю з наявною у неї інвалідністю І групи, що передбачено підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII. Як наслідок, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-XII.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 , 01.10.2025 подано на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». (а.с. 11).

До вказаного рапорту долучено копії таких документів: паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; паспорта громадянина України ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; рекомендацій, які є частиною програми реабілітації особи з інвалідністю; консультативних висновків спеціаліста; висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на професійній основі; картки платника податків ОСОБА_1 ; виписок із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого; пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; акту обстеження матеріально-побутових умов; акту перевірки сімейного стану військовослужбовця (а.с. 12-30).

Листом від 27.10.2025 відповідач повідомив позивача про результати розгляду його рапорту та зазначив, що в його задоволенні відмовлено з підстав ненадання позивачем висновку про потребу у постійному догляді та рішення суду на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування, а також, у зв`язку з тим, що у позивача є старший брат - ОСОБА_2 , який може здійснювати догляд за матір`ю (а.с. 41,42).

Вважаючи таку відмову протиправною, представник позивача звернувся з цим позовом до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закон № 389-VIII).

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент подання рапорту про звільнення) передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану.

Так, згідно з п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби:

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

Абзацом 13 пункту 3 частиною 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, за наявність таких умов, зокрема:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків;

- наявність у осіб, які потребують догляду, I чи II групи інвалідності;

- відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно п. 233 Порядку, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі Інструкція).

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим скерував рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю I-Б групи.

До вказаного рапорту долучено копії таких документів: паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; паспорта громадянина України ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; рекомендацій, які є частиною програми реабілітації особи з інвалідністю; консультативних висновків спеціаліста; висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на професійній основі; картки платника податків ОСОБА_1 ; виписок із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого; пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; акту обстеження матеріально-побутових умов; акту перевірки сімейного стану військовослужбовця (а.с. 12-30).

Доводи апелянта щодо правомірності відмови у звільненні з військової служби зводяться до того, що у позивача є старший брат - ОСОБА_2 , який може здійснювати догляд за матір`ю.

Оцінюючи наведені відповідачем доводи щодо правомірності відмови у звільнені з військової служби позивача, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

В цьому випадку спірним є факт наявності/відсутності у матері позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи щодо можливості здійснення постійного догляду за нею.

Як зазначено, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї, зокрема першого чи другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за особою, з певних об`єктивно існуючих причин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно ст. 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_3 , є матір`ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 11.05.1988 (а.с. 15).

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, ОСОБА_3 , 28.08.2025 встановлено І групу інвалідності підгрупи Б по загальному захворюванню, а також вказано про потребу в отриманні соціальної послуги з догляду на професійній основі (а.с. 19-23).

Актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю від 07.10.2025 встановлено, що на день перевірки сім`я військовослужбовця складається з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який останні 15 років не зареєстрований та не проживає на території України (а.с. 28, 29).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

З долучених до рапорту документів, видно, що у ОСОБА_3 , крім позивача - ОСОБА_1 , є повнолітній син - ОСОБА_2 , який проживає у Федеративній Республіці Німеччина, що сторонами не заперечується.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, які б доводили, що син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, зокрема сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, як визначено у абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, яка є необхідною умовою для звільнення позивача від військової служби.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що проживання повнолітнього сина ОСОБА_2 за кордоном, не є безумовною підставою, яка звільняє вказану особу від законодавчого обов`язку піклуватися про свою матір ОСОБА_3 .

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у ОСОБА_3 , крім позивача, є інша повнолітня дітина ОСОБА_2 щодо якого відсутні відомості, що він не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю з об`єктивних причин, тобто відсутні дані, що ця особа сама потребує постійного догляду. Натомість проживання зазначеної повнолітньої дитини за кордоном не звільняє його від законодавчого обов`язку піклуватися про свою матір, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 300/8566/24 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

В. Я. Качмар