Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №645/1989/21 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/1989/21

Провадження № 2/645/2/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді – Шарка О.П., при секретарі судових засідань - Мухіні В.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд стягнути заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 200000 гривень, а також судові витрати.

ОСОБА_2 в свою чергу звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 200000 гривень, а також судові витрати.

В обґрунтування первісного позову зазначила, що моральні страждання від дій відповідача позивач почала зазнавати з липня 2013 року та ці страждання продовжуються по теперішній час, це виразилось у фізичному болю

та стражданнях позивача, які позивач зазнала в зв`язку з погіршенням здоров`я з вини відповідача, у душевних стражданнях, які зазнала позивач,у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача по відношенню до неї, у душевних стражданнях, які зазнала позивач у зв`язку з пошкодженням відповідачем майна позивача, у приниженні честі та гідності, які зазнала позивач від дій відповідача. Позивач від протиправних дій відповідача постійно відчувала та відчуває занепокоєння, стрес, тривогу, страх, погіршився стан здоров`я та загострились хронічні захворювання.З 2013 року звернення до позивача з боку відповідача тільки грубим матом, відповідач погрожував позивачу розправою, відповідач кричить постійно, що місце позивача на кладовищі, не давав та не дає можливості спілкуватися з онуками (навіть

забороняв дітям дивитися на бабусю). Відповідач перешкоджав позивачу вільно користуватись квартирою (ванною, туалетом, кухнею). Перетворив сумісну квартиру позивача та відповідача в жахливе антисанітарний стан, скручував крани, батареї, замки на дверях, знищував майно позивача, викидав особисті речі позивача та меблі на смітник, варив самогон на кухні, збирав у квартирі макулатуру, мотлох, пляшки, підривав в квартирі залізничні петарди, лякав позивача, осквернив фотографії позивача та

її батьків. Відповідач вкрав частину меблів, годинники і будівельні матеріали, які належали позивачу. Всі дії з боку відповідача постійно супроводжуються погрозами та нецензурною лайкою на адресу позивача. Позивач змушена була звертатися до суду та в поліцію для захисту своїх прав та законних інтересів, що привело до погіршення стану здоров`я, так як вона довгий час перебувала в стресі та відчувала моральні страждання з

боку відповідача.Позивач вважає, що у відповідача є нахили до садизму, нормальна людина не може, так знущатися над рідною матір`ю.

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що моральні страждання від дій позивача він почав зазнавати ще з дитинства, та

ці страждання продовжуються по теперішній час, що виразилось у фізичному

болі позивача та поглиблених стражданнях, які позивач зазнає з 2013року у

зв`язку з протиправною поведінкою відповідачки ОСОБА_1 , у зв`язку з

тим, що відповідачка виражалася постійно грубою нецензурною лайкою в бік

позивача, принижувала його честь та гідність перед його дружиною

ОСОБА_3 та дітьми. Постійне намагання відповідачки та спроба у

різний спосіб відібрання нерухомого майна, яке належить позивачу на праві

власності в 1\6 частки квартири

АДРЕСА_1 приводило позивача до відчаю та душевних хвилювань, що він може з

сім`єю залишитися без даху над головою. Позивач по справі від протиправних

дій позивача постійно перебуває у стресовому стані, постійному хвилюванні за

себе та за свою сім`ю, своїх дітей, відчуває моральні страждання, душевні

хвилювання та тривогу, що спричиняє йому психологічний та фізичний біль.. Після розлучення з батьком у 2016 році зовсім стала поводити себе неадекватно, накопичувала різний мотлох, в квартирі не прибирала. Спільне сумісне помешкання перебувало в

антисанітарійному стані та за її постійних емоційних перепадів у настрою з

поганого на дуже поганий вона не давала можливості привести квартиру у

нормальний стан та постійно лаялась на мене та принижувала мене своїми

висловлюваннями щодо моєї особистості.29 червня 2013року одружився, то

привів дружину проживати у квартиру по

АДРЕСА_2 . Відповідачка не сприйняла позитивно його дружину

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Вона її принижувала

та ображала її, докоряла їй тим, що вона сирота та немає батьків, казала, що в

їй у домі нічого не належить. Дружина постійно зазнавала душевні

хвилювання, стрес та тривогу за себе та за свого чоловіка. Відповідачка

намагалася їх неодноразово розлучити вчиняючи сварки, розповсюджуючи

брехню про мене та сипала постійно прокльони у наш бік, казала, що виселить

нас квартири в гуртожиток. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від

12.11.2020року було визначено порядок користування квартирою та мені було

надано в користування саму маленьку кімнату №8 площею 13,9 к.м., та потім

примусила, щоб усі хто приймав участь у приватизації погодилися на

укладання договору про уточнення ідеальних частко в спільній сумісній

власності на квартиру. Відповідачка «раділа» цьому, я зі своєю родиною став

мешкати у самій маленькій кімнаті. Відповідачка ще більше почала його ображати, знущатися, сипати прокльони і з радістю казала, що виживе їх з квартири, бо вони їй тут не потрібні. Онуками вона ніколи не цікавилась, бо не вважала їх своїми онуками. У відповідачки є нахили садизму бо не може нормальна людина так знущатися

над своїм сином, онуками та невісткою. Позивач зазначає, що за неправомірної, неадекватної та образливої поведінки відповідача він вимушений був виїхати з квартири АДРЕСА_1 , оскільки життя там стало нестерпним, а відповідачка тільки розпалювала ворожнечу зі мною та усіляко наді мною

морально знущалася. 25.02.2021року віг купив свою окрему квартиру за адресою

АДРЕСА_3 , що підтверджується

Інфомацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру

прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного

реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та переїхав туди зі

своєю родиною, бо більше терпіти таке знущання від відповідачки над собою та

над членами своєї родини було неможливо. 05 вересня 2018 року відповідачка оформила за договором купівлі-продажу частки квартири з колишнім чоловіком, ОСОБА_5 , його батьком, його 1\6 частку квартири на себе. Так у відповідачки у квартирі є 4\6 частки, та погрожувала, що і у мене забере мою частку, як забрала у батька. Також ще 1\6 частка квартири АДРЕСА_4 належить ОСОБА_6 (Повітчан-дівоче призвище), якій також належить на праві власності, однак звертаючись з різними позовами до судових

установ ніколи не зазначає, що є ще співвласник у квартирі, який має на праві

власності свою 1\6 частку, а саме, ОСОБА_7 , яка є

його сестрою. Позивач вже не живе разом з відповідачкою, мешкаю окремо зі свою родиною дружиною та трьома дітьми, однак психологічні знущання з боку відповідачки продовжуються і дотепер.

У судовому засіданні представник позивача первісні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, надала суду відзив на зустрічну позовну заяву.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , надала суду пояснення аналогічні викладеним у первісному позові.

Представник відповідача за зустрічним позовом зустрічний позов підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити, у задоволенні первісного позову просила відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, надала суду відзив на первісну позовну заяву.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 кожен окремо у ході судового розгляду фактично надали пояснення щодо існування тривалого конфлікту між сторонами – матір`ю та сином, зокрема через проживання у спірній квартирі.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що первісний та зустрічний позови не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 є рідною матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 12 листопада 2020 року у цивільній справі № 645/3795/19, задоволенні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням. Визначено між сторонами порядок користування квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В той же час, як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При цьому, в п. п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

Отже, сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Як пояснили сторони в судовому засіданні, допитані свідки, тривалий час між сторонами існують вкрай неприязні стосунки.

При цьому, кожна зі сторін наполягає на тому, що вона не є ініціатором конфліктних ситуацій.

Відповідачі як за первісним позовом так і за зустрічним позовом заперечили вказані обставини, зазначивши, що неприязні стосунки виникали саме з вини позивачки за зустрічним позовом та з вини позивачки за первісним позовом, у зв`язку з чим кожному з них була заподіяна моральна шкода..

Однак факт неприязних стосунків між сторонами та звернення позивача до правоохоронних органів не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди.

Свідки які були допитані у судовому засіданні, які є, сусідами сторін по справі, за свідченнями яких судом було встановлено, що між сторонами виникли конфліктна ситуація та неприязнені відносини, внаслідок яких між ними постійно відбуваються сварки.

Як вбачається з повідомлення з/начальника ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області від 24.06.2021 року, під час перевірки за поданою заявою ОСОБА_1 заявою фактів, які вказували на вчинення неправомірних дій ОСОБА_2 у відношенні останньої встановлено не було.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, суд визнає недопустимим доказом висновок судово-психологічної експертизи №25360, виходячи з наступного

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Статтею 106 ЦПК України визначено порядок проведення експертизи на замовлення учасників справи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов`язку доказування. Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи або змінено його властивості, до розгляду судом не приймається, крім випадків, коли особа, яка його подає, доведе можливість проведення додаткової та повторної експертизи з питань, досліджених у висновку експерта. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Стаття 107 ЦПК України визначає порядок збирання матеріалів для проведення експертизи. Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи. Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати. Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов`язаних із проведенням експертизи. При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів. У разі скасування судом ухвали про призначення експертизи, призначений судом експерт зобов`язаний негайно повернути суду матеріали та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

Наданий суду висновок не відповідає вимогам, що пред`являється статтею 102 ЦПК України до висновку експерта, а тому є недопустимим доказом та не може бути покладений в основу ухваленого судом рішення, оскільки виконаний на підставі докази, які не досліджувались судом, зокрема письмові пояснення ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Також, суду критично відноситься до фотокарток, наданих позивачем, як на підтвердження позовних вимог, оскільки з них не вбачається, де вони та коли були зроблені.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачу за первісним позовом та зустрічним позовами завдано моральну шкоду.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи сторони не надали належних та достатніх доказів щодо відшкодування моральної шкоди, у звязку з чим первісні та зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,141,263-265,268,273-275,280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкодивідмовити у повному обсязі..

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17 серпня 2026 року.

Головуючий суддя -