Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №750/4628/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4628/26

Провадження № 2/750/2686/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді Слісар А.В.,

за участю секретаря Примак Т.В.,

представника позивача – адвоката Кушнеренко Є.Ю.,

представника відповідача – адвоката Кручек О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

в с т а н о в и в:

у квітні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кушнеренка Євгена Юрійовича звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 36135,28 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у Центральному ВДВС у м. Чернігові Східного МУ МЮУ перебуває виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь позивача на утримання їх спільної дитини аліменти. Відповідач ухиляється від виконання виконавчого листа, тому утворилася заборгованість за сплати аліментів за період 01.09.2025 до 31.03.2026, яка згідно розрахунку державного виконавця становить 36135,28 грн. Вказує, що заборгованість по аліментах виникла з вини відповідача, тому на підставі ст. 196 СК України позивач просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, але не більше 100% заборгованості.

Ухвалою суду від 28.04.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу було запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

06.06.2026 відповідач через свого представника подав відзив на позов, у якому просив в задоволенні позову відмовити. Вказує, що відповідно до положень чинного законодавства стягнення пені у спірних відносинах можливе лише у разі наявності вини боржника в утворенні такої заборгованості. Однак така вина відповідача у спірних відносинах відсутня, оскільки виконавче провадження № 80545836 з виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова № 750/4851/21, виконавчий лист № 2/750/1427/21 було закінчено відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” на підставі заяви стягувача ОСОБА_1 про повернення виконавчого документа. При цьому відповідач додатково перераховував гроші безпосередньо на картку доньки протягом 2023-2026 рр. на її потреби. Представник відповідача пов`язує виникнення заборгованості зі сплати аліментів з діями самого позивача, яка 24.10.2024 подала до органу державної виконавчої служби заяву про повернення їй виконавчого документа. 28.01.2026 ухвалою Десянського районного суду міста Чернігова в справі № 750/4851/21 було задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа в цивільній справі № 750/4851/21, і цей факт може вказувати на втрату стягувачем оригіналу виконавчого документу. 24.02.2026 позивач звернулась до Центрального відділу ДВС у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управляння юстиції з заявою про прийняття на примусове виконання вже дублікату виконавчого листа. У листопаді 2024 року відповідач був поінформований державним виконавцем про те, що в нього значна переплата зі сплати аліментів і що стягувач забрала виконавчий лист з примусового виконання, а про відкриття нового виконавчого провадження відповідач не був обізнаний. Перебуваючи за кордоном, після телефонного дзвінка державного виконавця відповідач дізнався про поновлення примусового стягнення аліментів, у зв`язку з чим звернувся 01.04.2026 з заявою про отримання копії дублікату виконавчого листа та постанови про відкриття провадження на електронну пошту державного виконавця і 07.04.2026 отримав запитувані документи. Відтак, на думку представника відповідача, саме з вини позивача аліменти не нараховувались і не могли бути сплачені, а тому стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів суперечить положенням законодавства.

11.06.2026 позивач через свого представника подала відповідь на відзив, в якому вказує, що заборгованість зі сплати аліментів підтверджується розрахунком, наданим органами державної виконавчої служби. Заява стягувача про повернення виконавчого документа була обумовлена проханням відповідача, який обіцяв сплачувати аліменти добровільно, чого у подальшому не виконував. З наданих до відзиву квитанцій вбачається, що кошти перераховувались на рахунок дитини, а не її матері, до того ж призначення зазначених платежів як аліментів неможливо встановити. При цьому у спірних відносинах діє презумпція вини платника аліментів, у зв`язку саме на відповідача покладається тягар доказування відсутності такої в його діях. Вказує, що гонорар представника відповідача у розмірі 15000,00 грн. є завищеним та просить суд його зменшити

15.06.2026 представник відповідача подала до суду заяву про долучення до матеріалів справи доказів понесених відповідачем витрат на правничу допомогу.

Позивач у судове засідання не прибув. Його представник у судовому засіданні позов підтримав з підстав вказаних у позові та відповіді на відзив. е засідання не прибули, в позовній заяві представник позивача просив здійснювати розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав зазначених відзиві, оскільки відсутня вина відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

Заслухавши учасників справи, які прибули у судове засідання та дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.06.2021 у справі №750/4851/21 (провадження № 2/7501427/21) з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.05.2021 та до досягнення дитиною повноліття (а.с.10-12).

28.01.2026 Деснянський районний суд м. Чернігова видав дублікат виконавчого листа від 02.06.2021 у справі №750/4851/21 (провадження № 6/750/17/26) (а.с. 13).

Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС у м. Чернігові Східного МУ МЮУ від 23.03.2026 відкрито виконавче провадження № 80545836 з виконання виконавчого листа № 750/4851/216/750/17/26, виданого 28.01.2026 (а.с. 16)

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним головним державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Чернігові Східного МУ МЮУ на адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 , заборгованість відповідача по сплаті аліментів на користь відповідача на утримання дитини у виконавчому провадженні № 80545836 за період з вересня 2021 року по березень 2026 року становить 36135,28 грн. (з урахуванням переплати станом на 21.10.2024 в розмірі 35222,22 грн. заборгованість починається з вересня 2025 р.) (а.с. 14-15).

01.04.2026 р. відповідач ОСОБА_2 звертався із заявою до виконавчої служби про надання йому копію виконавчого листа та постанову про відкриття виконавчого провадження(а.с.71).

У матеріалах справи наявна квитанція про сплату ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти з призначенням платежу «аліменти в.п. 65863781).

Також, наявні квитанції у яких ОСОБА_4 є платником, а ОСОБА_1 отримувачем коштів у серпні, вересні та жовтні 2023 року та квитанції у яких отримувачем коштів є ОСОБА_3 у період з листопада 2023 р. по березень 2026 р. включно, при цьому призначення платежів відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно статті 8 ЗаконуУкраїни «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Частиною першою ст. 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Отже, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) за умови, виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками.

У даній справі, відповідач зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду і не має значення, чи перебуває це рішення на примусовому виконанні у виконавчій службі, чи боржник сплачує аліменти у добровільному прядку без наявного відкритого виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість по аліментам у відповідача виникла з вересня 2025 року по березень 2026 року включно(пізніші періоди позивач не заявляє). При цьому, з вересня 2025 року по 18.03.2026 року виконавчий лист не перебував на виконанні у виконавчій службі і лише 18.03.2026 року позивачка пред`явила його до виконання.

Представник відповідача заперечуючи проти позову, вказує що відсутня вина відповідача щодо утворення заборгованості по аліментах, оскільки виконавче провадження не було відкрито до 18.03.2026 р., а про його відкриття він дізнався пізніше. Також, відповідач сплачував аліменти на дитину у силу Сімейного законодавства, що підтверджується квитанціями подані разом із відзивом на позов.

Однак, суд вважає позицію відповідача не обгрунтованою, оскільки відповідач не надав суду доказів, що він сплачував аліменти на утримання доньки, а наявні квитанції не містять призначення платежу, тобто не підтверджують, що це перераховувалися аліменти. Також, відсутність відкритого виконавчого провадження, як і не знання відповідача про відкрите виконавче провадження про стягнення з нього аліментів, не звільняє його від обов`язку виконувати рішення суду про сплату аліментів у добровільному порядку про яке йому було відомо.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року у справі №390/2379/24 суд дійшов висновку, що перекази коштів без конкретизації їх призначення як аліментів не можуть вважатися сплатою аліментів. Аналогічна позиція викладена і в постанові від 22 грудня 2021 року у справі №333/6869/19, де зазначено, що зі звичайних платіжних доручень без уточнення призначення неможливо визначити, що це саме аліменти, а не добровільна допомога чи подарунок. Така позиція зумовлена тим, що для суду важливими є не лише наміри сторін, а насамперед документальні докази виконання зобов`язання.

Отже, практика Верховного Суду вказує, що у призначенні платежу потрібно вказувати що це аліменти, а при відсутності такого, ці кошти не можуть вважатися сплачені як аліменти, а тому суд вважає, що відповідач не довів належними доказами, що сплачував аліментів у період з вересня 2025 року по березень 2026 року, які він мав сплачувати за рішенням суду, що вказує на наявність його вини, щодо виникнення заборгованості зі сплати аліментів.

Нормами чинного законодавства передбачено, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника (постанова Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 334/7702/16).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Аналізуючи вищенаведені норми права, суд відзначає, що у разі стягнення аліментів (у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі), цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. А тому, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність божника у виді неустойки (пені).

Також суд враховує правовий висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду, викладений у постанові від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц, яка зазначила, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць * кількість днів заборгованості * 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Відповідач не надав суду доказів відсутності його вини щодо несвоєчасної сплати аліментів, а погашення ним заборгованості по аліментам після відкриття провадження у даній справі, свідчить про визнання ним такої заборгованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач повинен сплатити позивачу неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Щодо розміру неустойки (пені) суд відзначає, що загальна сума неустойки (пені) за несплату аліментів має розраховуватися за формулою: Р=(А1 х Q1 х 1 %)+(A2 х Q2 х 1 %)+ (An х Qn х l %), де: Р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Отже, з урахуванням наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 , розрахунок неустойки (пені) по аліментах належить здійснювати таким чином:

3817,78 грн (заборгованість за вересень 2025 року) х 212 (кількість днів прострочення з 01.09.2025 до 31.03.2026) х 1% = 8093,69 грн;

5386,25 грн (заборгованість за жовтень 2025 року) х 182 (кількість днів прострочення з 01.10.2023 до 31.03.2026) х 1% = 9802,97 грн;

5386,25 грн (заборгованість за листопад 2025 року) х 151 (кількість днів прострочення з 01.11.2023 до 31.03.2026) х 1% = 8133,23 грн;

5386,25 грн (заборгованість за грудень 2025 року) х 121 (кількість днів прострочення з 01.12.2023 до 31.03.2026) х 1% = 6517,36 грн;

5386,25 грн (заборгованість за січень 2026 року) х 90 (кількість днів прострочення з 01.01.2026 до 31.03.2026) х 1% = 4847,62 грн;

5386,25 грн (заборгованість за лютий 2026 року) х 59 (кількість днів прострочення з 01.02.2026 до 31.03.2026) х 1% = 3177,88 грн;

5386,25 грн (заборгованість за березень 2026 року) х 31 (кількість днів прострочення з 01.03.2026 до 31.03.2026) х 1% = 1669,73 грн;

Загальна сума неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини за період з вересня 2025 року по березень 2026 року становить 42242,48 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 196 СК України з боржника на користь стягувача може бути стягнута пеня за прострочення сплати аліментів на утримання дітей у розмірі, що не перевищує 100% відсотків заборгованості по аліментам.

Заборгованість відповідача по аліментам за період з вересня 2025 року по березень 2026 року становить 36135,28 грн., а тому розмір пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, яку необхідно стягнути з відповідача, становить 36135,28 грн.

Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Доказів того, що заборгованість за аліментами виникла не з вини відповідача, матеріали справи не містять, а наведені обставини у відзиві не підтверджені належними доказами та не є підставою для відмови у позові, тому суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а тому позов необхідно задовольнити повністю.

Також, у зв`язку з наявністю підстав для задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати на правничу допомогу.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачу правничу допомогу надавав адвокат Кушнеренко Євген Юрійович на підставі договору № 139 про надання правової допомоги від 20 березня 2026 року та ордеру серії СВ № 1168313 від 16 квітня 2026 року (а.с. 17, 21).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 139 від 20.03.2026 підтверджується сплата позивачем правової допомоги адвокату за договором про надання правової допомоги від 16 квітня 2026 року в розмірі 8000 грн.

На підтвердження розміру вказаних витрат до позовної заяви надано акт виконаних робіт від 16 квітня 2026 року, підписаний адвокатом Кушнеренко Є.Ю. та позивачем (а.с. 18).

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги та з врахуванням складності справи, обсягу наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на правничу допомогу у даній справі у розмірі 8000,00 грн.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 36135,28 грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000 грн. витрат на правничу допомогу.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави 1331 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. СЛІСАР