Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №456/6479/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 456/6479/24 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 22-ц/811/4452/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – представника позивачки – адвоката Шахова Д. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-БЕЙС», треті особи: Сколівський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів), приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Ганна Василівна, публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання права власності на спадкове майно, припинення іпотеки, скасування заборон та арештів на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним позовом, в якому просила:

- визнати припиненою іпотеку, яка виникла за договором іпотеки №1-121-2005 від 07 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. за № 5314;

- визнати припиненою іпотеку, яка виникла за договором іпотеки № 1-43-2006 від 06 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. за № 2045;

- зняти зареєстровані обтяження:

заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження: 2571043, зареєстровану 07 листопада 2005 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , підстава обтяження: договір іпотеки № 5314 від 07 листопада 2005 року; іпотеку, реєстраційний номер обтяження: 2571569, зареєстровану 07 листопада 2005 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , підстава обтяження: договір іпотеки № 5314 від 07 листопада 2005 року;

заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження: 2571232, зареєстровану 07 листопада 2005 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , підстава обтяження: договір іпотеки № 5314 від 07 листопада 2005 року; іпотеку, реєстраційний номер обтяження: 2571569, зареєстровану 07 листопада 2005 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , підстава обтяження: договір іпотеки № 5314 від 07 листопада 2005 року;

заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження: 25770944, зареєстровану 07 листопада 2005 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , підстава обтяження: договір іпотеки № 5314 від 07 листопада 2005 року; іпотеку, реєстраційний номер обтяження: 2571569, зареєстроване 07 листопада 2005 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , підстава обтяження: договір іпотеки № 5314 від 07 листопада 2005 року;

заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження: 3313979, зареєстровану 08 червня 2006 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю., підстава обтяження: договір іпотеки № 2046 від 08 червня 2006 року; іпотеку, реєстраційний номер обтяження: 3314172, зареєстровану 08 червня 2006 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю., підстава обтяження: договір іпотеки № 2046 від 08 червня 2006 року.

- скасувати арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 23603299 (спеціальний розділ), зареєстрований 28 листопада 2017 року, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника № 52478505 від 20 червня 2017 року;

- скасувати арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 23604381 (спеціальний розділ), зареєстрований 28 листопада 2017 року, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника № 52478505 від 20 червня 2017 року;

- скасувати арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 30668698 (спеціальний розділ), зареєстрований 13 березня 2019 року, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника № 52478505 від 20 червня 2017 року;

- скасувати арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 23605665 (спеціальний розділ), зареєстрований 28 листопада 2017 року, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника № 52478505 від 20 червня 2017 року;

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на: земельну ділянку площею 0, 0760 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0307; земельну ділянку площею 0, 2500 га, кадастровий номер 4624587800:01:029:0045; земельну ділянку площею 0, 0600 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0193; земельну ділянку площею 0, 1450 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0551.

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_4 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі –ПАТ «Промінвестбанк» було укладено договір іпотеки № 1-121-2005 від 07 листопада 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. за № 5314 (далі – договір іпотеки № 1-121-2005), предметом іпотеки якого є: земельна ділянка площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: с. Тухля, Сколівського району, Львівської області, кадастровий номер 4624587800:01:029:0045; земельна ділянка площею 0, 0600 га, яка розташована за адресою: с. Волосянка, Сколівського району, Львівської області, кадастровий номер 4624580800:01:014:0193; земельна ділянка площею 0, 0760 га, яка розташована за адресою: с. Волосянка Сколівського району Львівської області, кадастровий номер 4624580800:01:014:0307, а також договір іпотеки № 1-43-2006 від 06 червня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю. за № 2045 (далі – договір іпотеки № 1-43-2006), предметом іпотеки якого є: земельна ділянка площею 0, 1450 га, яка розташована за адресою: с. Волосянка, Сколівського району, Львівської області, кадастровий номер 4624580800:01:014:0551.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 15 грудня 2021 року серія НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 своєчасно подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом та прийняла у спадщину все майно ОСОБА_4 , в тому числі, спірні земельні ділянки, обтяжені іпотекою.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 жовтня 2024 року, винесеною приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Шевченко Г. В., відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом до зняття арешту, а саме: накладеного 28 листопада 2017, номер запису обтяження 23603299 (спеціальний розділ ДРРП) на земельну ділянку площею 0, 0760 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0307; накладеного 28 листопада 2017 року, номер запису обтяження 23604381 (спеціальний розділ ДРРП) на земельну ділянку площею 0, 2500 га, кадастровий номер 4624587800:01:029:0045; накладеного 13 вересня 2019 року, номер запису обтяження 30668698 (спеціальний розділ ДРРП) на земельну ділянку площею 0, 0600 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0193. Крім того, 28 листопада 2017 року, номер запису обтяження 23605665 (спеціальний розділ ДРРП) накладений арешт на земельну ділянку площею 0, 1450 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0551, яка також входить до складу спадщини

Позивачка вважає, що оскільки відповідач пропустив встановлений статтею 1281 ЦК України строк для пред`явлення вимоги до неї, як спадкоємця, який прийняв спадщину, відповідач як іпотекодержатель позбавився права вимоги, що має своїм наслідком припинення іпотеки, яка виникла на підставі договорів іпотеки.

Внаслідок припинення іпотеки, для усунення позивачці перешкод в користуванні та розпорядженні вказаним майном підлягають зняттю та вилученню із ДРРП зареєстровані обтяження: заборони на нерухоме майно та іпотека, при цьому, накладені арешти на зазначені земельні ділянки підлягають скасуванню, а право власності на них, внаслідок його невизнання, підлягає визнанню за позивачкою.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в грудні 2025 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2025 року, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене рішення на підставі недопустимих та недостовірних доказів, джерело походження яких є суперечливим та фактично невстановленим, за умови введення суду в оману. Так, судом безпідставно прийнято та оцінено як матеріали спадкової справи документи, надіслані до суду через підсистему «Електронний суд» приватними нотаріусами Тишківською Р. І., яка фактично не формувала та не направляла відповідний пакет документів, та ОСОБА_5 , яка не є нотаріусом у провадженні якого перебуває спадкова справа. При цьому, остання не зверталась до Спадкового реєстру щодо спадщини ОСОБА_6 , не встановлювала наявність відкритої спадкової справи, офіційно не передавала вимогу належному нотаріусу. За відсутності таких дій, вимога кредитора не може вважатися належно пред`явленою боржнику (спадкоємцю), відтак суд помилково оцінив її як належний та допустимий доказ. Судом проігноровано обов`язкові ухвали інших судів.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Щодо позовних вимог про визнання припиненими іпотек та зняття зареєстрованих обтяжень.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, за змістом частини першої якої вони розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 910/9362/19 зроблено висновок, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/1733/18 та від 19 березня 2019 року в справі № 904/2526/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З матеріалів справи убачається, що 07 листопада 2005 року між ПАТ «Промінвестбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Промтек» було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 42-2005Л (з наступними змінами та доповненнями), на забезпечення виконання якого цього ж дня був укладений договір іпотеки № 1-121-2005.

08 червня 2006 року між ПАТ «Промінвестбанк» та підприємцем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 18-2006Л (з наступними змінами та доповненнями), на забезпечення виконання якого 08 червня 2006 року був укладений договір іпотеки № 1-43-2006.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 заявлено, зокрема, позовні вимоги про визнання припиненою іпотеки, яка виникла за договорами іпотеки № 1-121-2005 та № 1-43-2006, а також зняття зареєстрованих обтяжень, накладених на підставі цих договорів іпотеки.

Таким чином, ураховуючи характер спірних правовідносин, а саме те, що спір виник щодо правочинів (договорів іпотеки), укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого (позичальниками) були як юридична особа (ТОВ «Промтек»), так і фізична особа – підприємець ( ОСОБА_1 ), незважаючи на суб`єктний склад сторін договорів іпотеки, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги про припинення іпотеки, а також позовні вимоги про зняття зареєстрованих обтяжень, накладених на підставі цих договорів іпотеки, як похідні від основної вимоги, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 квітня 2023 року в справі № 522/20895/20 та від 09 серпня 2023 року в справі № 447/2883/21.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково розглянув вказані позовні вимоги по суті, без дотримання правил юрисдикції, що є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).

Щодо позовних вимог про скасування арештів нерухомого майна.

Судами встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна:

- земельна ділянка площею 0, 0760 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0307 – зареєстроване обтяження: арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 23603299 (спеціальний розділ), зареєстроване 28.11.2017, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника №52478505 від 20 червня 2017 року;

- земельна ділянка площею 0, 2500 га, кадастровий номер 4624587800:01:029:0045 – зареєстроване обтяження: арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 23604381 (спеціальний розділ), зареєстроване 28.11.2017, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника № 52478505 від 20 червня 2017 року;

- земельна ділянка площею 0, 0600 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0193 – зареєстроване обтяження: арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 30668698 (спеціальний розділ), зареєстроване 13.03.2019, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника №52478505 від 20 червня 2017 року;

- земельна ділянка площею 0, 1450 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0551 – зареєстроване обтяження: арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 23605665 (спеціальний розділ), зареєстроване 28.11.2017, державним реєстратором Кізима Ю. М., Сколівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно постанови про арешт майна боржника № 52478505 від 20 червня 2017 року.

Вказані обтяження (арешти нерухомого майна) зареєстровані під час примусового виконання виконавчого напису від 27 вересня 2007 року № 2282, виданого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Маймор С. Ю. про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Промінвестбанк» боргу у розмірі 1 305 648 грн 45 коп. (АСВП № 52478505).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Боржником у даному виконавчому провадженні на даний час є ОСОБА_1 , що підтверджується, зокрема, ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 02 липня 2025 року у справі № 453/1545/24, а також інформацією, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, доступ до якої є вільний та безоплатний, та забезпечується Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації (на основі поширених веб-оглядачів та редакторів) без обмежень та цілодобово.

Тобто, ОСОБА_1 є стороною вказаного виконавчого провадження, в межах якого, згідно постанови про арешт майна боржника № 52478505 від 20 червня 2017 року були накладені арешти на земельні ділянки, які вона просить скасувати у справі, яка переглядається.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Установивши, що позивачка є боржником у виконавчому провадженні, суд першої інстанції не врахував того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Таким чином, місцевий суд помилково розглянув ці позовні вимоги по суті, адже такі вимоги не підлягають розгляду в позовному провадженні, а отже провадження у справі в частині цих вимог підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Подібні висновки містяться в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19; Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18; Верховного Суду: від 24 червня 2021 року в справі №127/11276/20, від 01 лютого 2023 року в справі № 206/2832/21, від 11 березня 2024 року в справі № 932/6245/22, від 22 травня 2026 року в справі №606/1141/25, від 10 червня 2026 року в справі № 308/11747/24. Така судова практика є сталою та незмінною.

Щодо позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 за заповітом, складеним останнім на її ім`я, на земельні ділянки площею 0,0760 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0307; площею 0,2500 га, кадастровий номер 4624587800:01:029:0045; площею 0,0600 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0193; площею 0,1450 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0551.

Судом також встановлено, що постановою приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Шевченко Г. В. від 04 жовтня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину до зняття арешту на земельну ділянку площею 0, 0600 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0193; на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 4624580800:01:029:0045; на земельну ділянку площею 0, 0760 га, кадастровий номер 4624580800:01:014:0307.

Відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги мають похідний характер та є безпідставними, а оскільки відмовлено в задоволенні основних вимог про припинення іпотеки, то у їх задоволенні також належить відмовити.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку, і спадкове майно не змінило володільця на іншого спадкоємця (спадкоємців), у випадку з нерухомим спадковим майном - не зареєстроване за спадкоємцем (спадкоємцями) померлого на праві власності (пункт 37 постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 303/6910/22).

Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 280/4/18, від 07 грудня 2022 року в справі № 2-21/2010, від 17 квітня 2024 року в справі № 457/969/20, від 09 жовтня 2024 року в справі № 642/3933/23, від 20 листопада 2024 року в справі № 179/338/23, від 23 квітня 2025 року в справі № 758/4148/19, що свідчить про його усталеність в судовій практиці.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. [..] Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 910/15792/20).

Визначення відповідачів, предмету та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц та від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 та від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19).

Згідно із частинами першою та другою статті 51 ЦПК суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 318/74/20-ц).

На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

В такому випадку не перевіряється належність обраних позивачем способів захисту та обґрунтованість позовних вимог (пункт 38 постанови Верховного Суду від 14 січня 2026 року в справі № 761/10943/22).

При цьому встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 932/163/21).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивачка є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_4 , яка своєчасно звернулася до приватного нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено.

Позовну вимогу про визнання права власності позивачка пред`явила до правонаступника іпотекодержателя за договорами іпотеки, за якими ОСОБА_4 був іпотекодавцем. Відповідач у справі не є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 . До органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини позивачка позовних вимог не заявляла та клопотань про залучення його до участі у справі не подавала. Колегія суддів враховує і те, що ОСОБА_1 з позовними вимогами про оскарження постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в межах цієї справи не зверталась.

За таких обставин, суд помилково розглянув по суту вказані позовні вимоги, пред`явлені до неналежного відповідача, та відмовив в їх задоволенні з підстав необґрунтованості таких, а також виходячи з того, що такі є похідними, що є взаємовиключними підставами, за наявності підстав для того, щоб відмовити у їх задоволенні з підстав того, що такі пред`явлені до неналежного відповідача.

У зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини щодо вирішення цих позовних вимог, в редакції цієї постанови.

Враховуючи наведене, колегія суддів не убачає підстав для детального аналізу доводів апеляційної скарги, щодо неправильного, на думку особи, яка її подала, вирішення спору по суті пред`явлених вимог.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині вирішення позовних вимог про припинення іпотеки, скасування заборон та арештів на нерухоме майно підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі в цій частині, а в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в цій частині у редакції цієї постанови. Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Оскільки у цій справі об`єднано в одне провадження кілька вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, відсутні підстави для роз`яснення позивачці її права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи до відповідного суду та подальшого направлення справи в частині вимог про припинення іпотеки та зняття обтяжень на розгляд до господарського суду.

При цьому позивачка не позбавлена можливості в частині вимог про скасування арештів звернутись до суду першої інстанції для розгляду їх як скарги в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема про те, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити лише в мотивувальній частині, підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Щодо розподілу судових витрат в частині позовних вимог, провадження щодо яких закрито судом апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з того, що оскільки відсутнє клопотання позивачки про їх повернення, що вимагається положеннями частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», підстави вирішувати це питання з власної ініціативи відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 377, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання припиненими іпотек, зняття зареєстрованих обтяжень (заборон на нерухоме майно), скасування арештів нерухомого майна скасувати, провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на земельні ділянки змінити, виклавши мотивувальну частину щодо їх вирішення в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич