Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №451/1267/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 451/1267/24 Головуючий у 1 інстанції: Куцик-Трускавецька О.Б

Провадження № 22-ц/811/2591/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – відповідачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Мацієвської Г. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , які підписані представником ОСОБА_2 , на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року та на додаткове рішення Радехівського районного суду Львівської області від 17 липня 2025 року, в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2024 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила усунути перешкоди в користуванні майном – житловою кімнатою площею 13, 4 м. кв. у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання доступу та постійного проживання у кімнаті на підставі рішення Радехівського районного суду від 10 вересня 1993 року.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 є власником 1/8 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_1 є власником інших 7/8 вищевказаного житлового будинку.

Позивачка ОСОБА_3 вказує, що вона зареєстрована та постійно проживає за вказаною адресою, в той час як відповідачка ОСОБА_1 постійно проживає у м. Львові. Стверджує, що будинок облаштований таким чином, що вхід до кімнати 1-5 лежить через кімнату 1-6, тому їй слід використовувати кімнату 1-6 для входу та виходу з кімнати 1-5. Відповідачка час від часу приїжджає до будинку та кожного разу між ними виникають сварки через те, що позивачка займає значно більшу площу ніж їй належить відповідно до частки у праві власності. Зазначає, що пропонувала відповідачці, що вона переїде у кімнату 1-2, яка знаходиться зліва від входу будинку та є значно меншою за площею 13, 4 кв.м., займаючи цю кімнату позивачці не довилося б використовувати кімнату 1-5 для фактичного проживання та кімнату 1-6 для входу до неї, однак кімнату 1-2 відповідачка зачинила.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , в якому просила суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні майном – житловою кімнатою площею 19, 4 м. кв. у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання доступу та постійного проживання у кімнаті.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 є співвласником у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , частка якої становить 7/8. У даному житловому будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_3 , яка займає кімнату 1-6 площею 19, 4 кв. м.

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 10.09.1993 ОСОБА_3 виділено в користування приміщення №1/2 площею 13, 4 м. кв., а ганок, коридор, кухню, кладовку, туалет - залишено в спільному користуванні сторін. Дане судове рішення набрало законної сили та не оскаржувалося сторонами, в тому числі, і відповідачкою за зустрічним позовом. Однак відповідачка не захотіла виконувати вищезазначене рішення суду, а продовжила займати кімнату 1-6 площею 19,4 кв.м. та встановила металеві двері, що позбавило ОСОБА_1 можливості нею користуватись.

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні майном – житловою кімнатою площею 13, 4 м. кв. у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення у кімнату № 1/2 площею 13, 4 м., виділеною в користування рішенням Радехівського районного суду від 10 вересня 1993 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 211 гривень 20 копійок у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням - відмовлено.

Додатковим рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 17 липня 2025 року заяву адвоката Р. Мидзки про ухвалення додаткового рішення у справі № 451/1267/24 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 13700, 00 грн.

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційні скарги, які підписані представником ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року мотивована тим, що судом першої інстанції в рішенні суду не наведено жодних обґрунтувань відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .

Стверджує, що зустрічний позов був поданий з метою забезпечення майнових прав ОСОБА_1 на доступ та використання для проживання кімнати 1-6 площею 19, 4 кв. м., яку займає позивачка за первісним позовом ще з 1993 року, після того як ОСОБА_3 вселиться у кімнату № НОМЕР_1 площею 13,4 м., виділену їй в користування рішенням Радехівського районного суду від 10 вересня 1993 року.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості чи документи які б свідчили про те, що ОСОБА_3 вчиняла будь-які дії спрямовані на виконання рішення Радехівського районного суду від 10 вересня 1993 року щоб вселиться у кімнату № 1/2 площею 13, 4 м., виділену їй в користування на підставі вказаного рішення суду.

Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 211 гривень 20 копійок у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грнивень у відшкодування витрат на правову допомогу адвоката по справі.

Апеляційна скарга на додаткове рішення мотивована тим, що, ухвалюючи додаткове рішення, судом першої інсттанції не з`ясовано, чи позивач сплатила витрати на професійну правничу допомогу адвокату у зв`язку з розглядом справи чи лише має їх сплатити.

Вказує, що квитанція до прибуткового касового ордеру № 13 від 01.08.2024 на сплату авансу в розмірі 12 500, 00 грн не узгоджується з договором про надання правничої допомоги № 15/24 від 01.08.2024, протоколом узгодження гонорару та попереднім розрахунком судових витрат зазначеному у позовній заяві.

Вважає, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують реальність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі і не можуть бути підставою для відшкодування, адже розмір понесених витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 451/1267/24 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та представників позивачки і відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів доходить наступного висновку.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Оскільки рішення суду оскаржується ОСОБА_1 лише в частині відмовлених позовних вимог за зустрічним позовом, а відтак в іншій частині рішення суду судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/8 житлового будинку, загальної площі 69,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить 7/8 вказаного житлового будинку, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 388586364 від 27.07.2024.

Згідно з рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 10.09.1993 у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житлом, ОСОБА_3 виділено в користування приміщення № 1/2 площею 13, 4 м. кв., що по АДРЕСА_1 , а ганок, коридор, кухню, кладовку, туалет залишено у спільному користуванні сторін.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існують неприязні стосунки та існує спір щодо порядку користування майном, а саме житловим будинком, враховуючи наявність часток у ньому кожної зі сторін.

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок -два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).

При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Звертаючись до суду із вказаним зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_3 , будучи співвласником 1/8 житлового будинку по АДРЕСА_1 , чинить позивачці за зустрічним позовом перешкоди в користуванні житловою кімнатою площею 19, 4 м. кв., вона не має можливості не лише користуватись нею, а й немає доступу до неї, незважаючи на наявність рішення суду, яким ОСОБА_3 виділено в користування приміщення № 1/2 площею 13, 4 м. кв., що по АДРЕСА_1 .

В суді першої інстанції ОСОБА_3 заперечувала щодо задоволення зустрічних позовних вимог, а в суді апеляційної інстанції її представник заперечував щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 – ОСОБА_8 стверджує, що ОСОБА_3 бажає, щоб рішення Радехівського районного суду Львівської області від 10 вересня 1993 року було виконаним та щоб у неї з`явилась можливість вселитись у належну їй кімнату для постійного проживання. Разом з тим зазначає, що у задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні майном ОСОБА_1 - кімнатою площею 19, 4 м.кв., немає жодного практичного змісту, справжньої мети захисту прав, оскільки реальне порушення прав користування майном ОСОБА_1 відсутнє.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції не врахував того, що саме по собі подання зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні житловою кімнатою та заперечення ОСОБА_3 щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19.

Враховуючи згаданий висновок, встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, подання ОСОБА_1 , як співвласником житлового будинку, позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловою кімнатою площею 19, 4 м. кв. у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання доступу та постійного проживання у кімнаті та заперечення ОСОБА_3 , яка також є співвласником цього будинку, щодо задоволення зустрічного позову, свідчить про наявність перешкод у користуванні ОСОБА_1 цією кімнатою, що спростовує висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Зважаючи на те, що спірний будинок належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, позивачці за зустрічним позовом, як співвласнику, відповідачкою чиняться перешкоди у користуванні спірною кімнатою, що свідчить про порушення прав ОСОБА_1 , тому її порушене право підлягає захисту у судовому порядку.

А відтак, рішення Радехівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року в частині відмовлених зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задовольнити та зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловою кімнатою площею 19, 4 м. кв. у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання доступу та постійного проживання у цій кімнаті.

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції було понесено витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується договором про надання правових послуг від 27.03.2025, укладеним між адвокатом Палащуком В. М. та ОСОБА_1 , протоколом погодження ціни до договору про надання правових послуг №27/03 від 27.03.2025, рахунком № 07 від 04.04.2025 та квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 2 від 08.04.2025.

Так, з протоколу погодження ціни до договору про надання правових послуг № 27/03 від 27.03.2025 вбачається, що адвокату Палащуку В .М. за надання правової допомоги ОСОБА_1 останньою виплачується сума винагороди 10 000, 00 грн.

Згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 2 від 08.04.2025 ОСОБА_1 оплатила адвокату Палащуку В.М. 10 000,00 грн.

Відтак, вищенаведеним підтверджується понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Радехівського районного суду Львівської області від 17 липня 2025 року, то колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи частково заяву адвоката Мидзки Романа Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу ОСОБА_3 було надано професійну правничу допомогу, однак заявлені витрати в розмірі 17 600, 00 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру, у зв`язку з чим на користь відповідача слід стягнути 13 700, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

При цьому, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. […] Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. […] ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2024 між адвокатом Мидзка Р.В. та ОСОБА_3 укладено договір про надання правничої допомоги №15/24.

Протоколом узгодження гонорару від 01.08.2024 передбачено, що сторони погодили, що вартість надання адвокатом правничих послуг у справі становить 1 000, 00 грн за 1 год. Сторони погодили, що клієнт зобов`язаний сплатити адвокату аванс в розмірі 8 000, 00 грн. Вартість надання правничої допомоги в одному судовому засіданні становить 1 000, 00 грн. Прибуття адвоката до місця проведення представництва оплачується за ціною 5 грн за 1 год.

Згідно із актом приймання – передачі послуг №3/25 від 19.06.2025 за час розгляду справи в суді адвокат Р. Мидзка надав І. Охоті таку правничу допомогу: ознайомлення із матеріалами кримінальної справи про обвинувачення О. Присяжної – 500, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги – 310, 00 грн; підготовка та подача позовної заяви – 3000, 00 грн; участь у судовому засіданні 24.10.2024 – 1 000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 24.10.2024 – 310, 00 грн; участь у судовому засіданні 13.11.2024 – 1 000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 13.11.2024 – 310, 00 грн; підготовка та подача клопотання – 1 000, 00 грн; участь у судовому засіданні 23.01.2025 – 1 000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 23.01.2025 – 310, 00 грн; участь у судовому засіданні 27.02.2025 – 1 000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 27.02.2025 – 310, 00 грн; підготовка та подача клопотання – 1 000, 00 грн; участь у судовому засіданні 20.03.2025 – 1000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 20.03.2025 – 31, 00 грн; участь у судовому засіданні 01.04.2025 – 1 00, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 01.04.2025 – 310, 00 грн; участь у судовому засіданні 08.04.2025 – 1 000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 08.04.2025 – 310, 00 грн; участь у судовому засіданні 24.04.2025 – 1 000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 24.04.2025 – 310, 00 грн; участь у судовому засіданні 05.05.2025 – 1 000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 05.05.2025 – 310, 00 грн; участь у судовому засіданні 19.06.2025 – 1000, 00 грн; відрядження до місця надання правничої допомоги 19.06.2025 – 310, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений ОСОБА_3 по справі в суді першої інстанції в сумі 13 700, 00 грн підтверджений належними та допустимими доказами.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши матеріали справи, документи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, враховуючи критерії розумності розміру заявлених представником позивача до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих послуг, враховуючи характер спірних правовідносин у справі, та виходячи із загальних засад цивільного судочинства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності всіх учасників, колегія суддів доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неспівмірність витрат на правничу допомогу, та вважає, що зазначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не співмірний зі складністю зазначеної справи, обсягом виконаних робіт та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Колегія суддів вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а відтак доходить висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат за надання професійної правничої допомоги.

На думку колегії суддів, розмір витрат на правничу допомогу, визначений представником позивача, є завищеним щодо відповідача, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і на співмірність із задоволеними позовними вимогами, якими є усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про те, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони, та їх стягнення становить надмірний тягар для ОСОБА_1 , що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому вважає, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу визначений судом першої інстанції слід зменшити з 13 700, 00 грн. до 10 000, 00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року, задовольнити.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року в частині вирішення зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловою кімнатою площею 19,4 кв. м у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання доступу та постійного проживання у цій кімнаті.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 211 грн 20 коп. судового збору за подання зустрічного позову.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

В решті рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 на додаткове рішення Радехівського районного суду Львівської області від 17 липня 2025 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Радехівського районного суду Львівської області від 17 липня 2025 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , з 13 700 грн 00 коп. до 10 000 грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич