Вирок від 04 серпня 2026 р. у справі №949/160/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/160/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисників обвинуваченого - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240030004311 від 26.04.2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Донецьк Донецької області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

в с т а н о в и в:

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 04.12.2019 № 947 о/с ОСОБА_6 призначено на посаду інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області.

Також, відповідно до наказу начальника Департаменту патрульної поліції від 31.01.2022 № 298 о/с ОСОБА_6 присвоєно спеціальне звання - старший лейтенант поліції.

Відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції № 168дск від 30.11.2024 старший лейтенант поліції ОСОБА_6 , інспектор взводу № 1 роти № 1 батальйону № 2 полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, перебував з 14.12.2024 до 11.06.2025 відряджанні в зведеному стрілецькому полку поліції при Департаменті патрульної поліції «Хижак-3» для виконання бойових (спеціальних) завдань в межах Рівненської області.

Відповідно до наказу ЗСПП при ДПП «Хижак-3» від 24.02.2025 № 198 о/с на ОСОБА_9 покладено виконання функціональних обов`язків оператора механіка відділення № 5 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів РРУБНАК ЗСПП «Хижак-3».

Таким чином ОСОБА_6 , маючи спеціальне звання старший лейтенант поліції, згідно з абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є працівником правоохоронного органу, у зв`язку з чим постійно здійснює функцію представника влади та

відповідно до пункту 1 примітки до ст. 364 КК України є службовою особою.

Згідно з приписами Закону України «Про Національну поліцію» до завдань та функцій поліцейських входить запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, а також виявлення причин та умов, що сприяють їх учиненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Згідно зі ст. 68 Конституції України, кожен громадянин зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Згідно із п. 1.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до п.п. «б» п. 2.3 ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не

відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п.п. «а» п. 2.9 ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

Згідно із п. 12.3 ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Однак, ОСОБА_6 , будучи працівником правоохоронного органу, незважаючи на здобутий досвід щодо необхідності виконувати, відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», обов`язки, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, а також всіляко запобігати настанням дорожньо-транспортним пригодам і їх негативним наслідкам, достовірно знаючи такі обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок проходження служби в Національній поліції, маючи можливість належно їх виконувати, вчинив 26 квітня 2025 року злочин проти безпеки руху за наступних обставин.

Так, поліцейський ОСОБА_6 , будучи чітко обізнаний про заборону вживання алкогольних напоїв перед керуванням транспортними засобами, у період з 18 год. 00 хв. 25.04.2025 і до моменту настання близько 03 год. 00 хв. 26.04.2025 (більш точний час не представилося за можливе встановити) за його участі ДТП, прийняв рішення про вживання алкогольних напоїв спільно з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у кафе «Смарт», що розташоване у м. Дубровиця Рівненської області, після чого, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, прийняв рішення про керування у якості водія транспортним засобом марки, «Volkswagen» модель «Passat», реєстраційний номер RP58916 ( НОМЕР_1 ).

Близько 03 год. 00 хв. 26.04.2025 оператор-механік відділення № 5 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів РРУБПАК ЗСПП «Хижак-3» старший лейтенант поліції ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen» модель «Passat», реєстраційний номер (RP58916) НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою «Н-25» сполученням «Городище - Рівне - Старокостянтинів» зі сторони села Ясинець у напрямку села Бродець поблизу села Рудня Сарненського району Рівненської області, порушуючи вимоги ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», пункту 1.5, підпункту «б» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пункту 12.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, з моменту виникнення перешкоди для руху, яку водій об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та безпечного об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив наїзд правою передньою частиною автомобіля на бетонний блок-огородження, що розташовувався по правій стороні узбіччя, хоча мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортної пригоди шляхом застосування своєчасного гальмування, після чого транспортний засіб, отримавши різке уповільнення, змінив напрямок руху та здійснив перекидання автомобіля на ліву бокову частину кузова, а у результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир цього автомобіля ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці події, а порушення ОСОБА_6 вимог Правил дорожнього руху перебувають у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно-небезпечними наслідками, що настали.

Органом досудового розслідування вказані дії обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого.

Будучи допитаним в ході судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_6 вину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, та пояснив, що дійсно за вказаних в обвинувальному акті обставин прийняв рішення про вживання алкогольних напоїв, після чого, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, сів за кермо автомобіля, проявив неуважність до дорожньої обстановки, з моменту виникнення перешкоди для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та безпечного об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив наїзд, після чого транспортний засіб здійснив перекидання автомобіля в результаті чого пасажир автомобіля ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці події.

Водночас просив врахувати, що він усвідомив та повністю визнав свою провину, зробивши для себе належні висновки, засуджує свою поведінку. Вказав, що розкаюється та просив суворо його не карати, надавши шанс на виправлення. Заподіяні потерпілій збитки частково ним відшкодовані, а саме у сумі 200000,00 грн., а також він узяв на себе зобов`язання виплатити решту узгодженої суми у розмірі 800000,00 грн. щомісяця по 30000,00 грн. до повної її виплати.

Захисники обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_8 та ОСОБА_7 просив при обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_12 врахувати визнання ним вини та наявність пом`якшуючих обставин, зокрема щире каяття та відшкодування завданих збитків, а також перебування на його утриманні двох малолітніх дітей та проходження ним військової служби у зв`язку з чим призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді службового обмеження.

Також стороною захисту суду надано клопотання командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_13 від 29.05.2026 року №1480р, у якому він просить застосувати щодо ОСОБА_6 ст. 69 КК України та призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією статті ч. 3 ст. 286-1 КК України, не пов`язаного з позбавлення волі та без позбавлення права керування транспортним засобом. Також просить відповідно до ст. 58 КК України призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді службового обмеження на строк не більше 2 років з відрахуванням у дохід держави із суми його грошового забезпечення в межах від 10 до 20 відсотків.

Потерпіла ОСОБА_4 подала до суду клопотання, у якому повідомляє, що обвинуваченим ОСОБА_6 , завдана їй шкода частково відшкодована, претензій будь-якого характеру до нього не має та мати не буде. При цьому, просить суд призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням норми ст.69 КК України перейшовши до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за кримінальне правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначенні ОСОБА_6 покарання у виді службового обмеження строком 2 роки.

Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_5 , зважаючи на відсутність у потерпілої претензій до обвинуваченого, погодився з її позицією щодо застосування ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому основного покарання у виді службового обмеження.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просив розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.

Просив визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

При цьому, прокурор просив суд врахувати, що на момент вчинення кримінального правопорушення, обвинувачений не був військовослужбовцем, що унеможливлює застосування до нього ст. 58 КК України.

Також просив стягнути з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати у справі на залучення експертів та вирішити питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

Таким чином, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, підтвердивши викладене в обвинувальному акті та фактичні обставини ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності його позиції, суд, з`ясувавши думку учасників судового процесу, роз`яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів, за згодою учасників судового процесу, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім письмових доказів по справі, що характеризують особу обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, встановлені доказами, які судом не були досліджені. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та його мотиви, а також інші обставини, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27 лютого 1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.

Проте, суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Враховуючи викладене, судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_6 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України, зокрема порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого, є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як тяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченим суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_6 , суд враховує те, що він раніше не судимий (а.п. 104-105 Т. 3), на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 92 Т. 3), за місцем служби, на момент вчинення злочину, характеризувався позитивно (а.с.48 Т. 3), має державні нагороди, є ветераном війни - учасником бойових дій з 2025 року (посвідчення серії НОМЕР_4 ), в даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

За клопотанням представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 у судовому засіданні також було додатково досліджено документи, які характеризують особу обвинуваченого, а саме свідоцтва про народження дітей ОСОБА_6 , 2015 та 2025 року народження, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, службову характеристику ОСОБА_6 , надану командиром батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_14 від 21.01.2026 року, та ряд копій нагород, відзнак та грамот ОСОБА_6 під час проходження служби в органах внутрішніх справ та Збройних силах України.

При цьому, обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , згідно зі ст. 66 КК України, органом досудового розслідування встановлено не було.

Втім, в ході судового розгляду стороною захисту було заявлено про наявність таких обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , як щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Так, у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Втім, що стосується зазначеної обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого - добровільне відшкодування завданого збитку, то до її існування суд відноситься критично.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що обвинувачений частково відшкодував завдану шкоду потерпілій у розмірі 350000,00 грн. та зобов`язався решту домовленої суми виплачувати щомісячно до повної виплати узгодженої ними суми, а саме 1000000,00 грн.

Проте, на переконання суду, часткове відшкодування обвинуваченим завданої шкоди свідчить лише про його намір загладити провину, а тому не враховується судом за п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України як добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Водночас, прокурор, у відповідності до ст. 67 КК України, просив визнати обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 - тяжкі наслідки, завдані злочином. Суд погоджується з такою позицією прокурора.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Вирішуючи дане питання, суд, зокрема бере до уваги правову позицію, зазначену в постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року, відповідно до якої Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до ч. 1 ст. 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Так, основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 286-1 КК України, є безпека дорожнього руху та експлуатації транспорту. При цьому, додатковим обов`язковим безпосереднім об`єктом є життя та здоров`я особи.

Тобто злочин посягає на суспільні відносини, що забезпечують безпечне функціонування транспортної системи, а також на непорушність головних нематеріальних благ - життя та здоров`я учасників дорожнього руху.

Згідно зі ст. 3 Конституції України, життя та здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, невід`ємним правом, яке ніхто не може порушувати.

Санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України передбачено покарання у виді караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Scoppolav. Italy (№ 2) (Заява № 10249/03)" від 17 вересня 2009 року констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Разом з тим, захисники обвинуваченого ОСОБА_6 просили застосувати до нього ст. 69 КК України, у зв`язку із визнанням ним вини, щирим каяттям, відшкодування потерпілому збитків, а також через перебування на його утриманні двох малолітніх дітей та проходження ним військової служби.

Так, згідно з вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У поєднанні з обставинами, які пом`якшують покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування положень ст. 69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені в справі обставини у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Як встановлено, обвинувачений ОСОБА_6 сів за кермо автомобіля в стані алкогольного сп`яніння, чітко розуміючи це, не справився з керуванням транспортним засобом, порушив Правила дорожнього руху і, як наслідок, ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження несумісні із життям від отримання яких помер на місці події.

Тому, зважаючи на вказане, суд критично оцінює вказане захисником, як підставу для застосування ст. 69 КК України, оскільки твердження про наявність всіх пом`якшуючих обставин не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а сам по собі факт наявності на утриманні малолітніх дітей та проходження на даний час військової служби, за встановлених обставин справи, не є підставою для пом`якшення покарання обвинуваченому, та в результаті, застосування судом положень ст. 69 КК України.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, підстав для застосування ст. 69 КК України, про яку просили захисники до обвинуваченого, суд не вбачає у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дана правова норма може бути застосована та з огляду на відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер вчиненого діяння, обставини його вчинення.

У даному випадку суд зауважує, що справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової практики.

Тому обвинувачений ОСОБА_6 повинен понести адекватне покарання за свої вчинки і службове обмеження, яке просили захисники, таким покаранням не досягає мети за ч. 2 ст. 50 КК України. Навіть наявність пом`якшуючих обставин, інших встановлених в справі обставин у своїй сукупності, на переконання суду, не настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. Натомість вищезазначені обставини, зокрема позиція потерпілого та часткове відшкодування йому завданої шкоди надають суду можливість призначити покарання в мінімальних межах санкції кримінального Закону.

Таким чином, узявши до уваги принцип правової справедливості, який є однією із ключових засад системи права та посідає особливе місце у кримінальному праві, де однією із складових цього принципу є співрозмірність вчиненого особою злочинного діяння та призначеного за нього покарання, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, зокрема обставини вчиненого злочину, його тяжкість та наслідки - грубе порушення Правил дорожнього руху України та, як наслідок, смерть потерпілого, особу обвинуваченого, суд, зважаючи на позицію потерпілої сторони, проте враховуючи відсутність кількох обставин, які пом`якшують покарання, приходить до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 необхідно призначити за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі, в мінімальному розмірі передбаченому для даного виду покарання, але з реальним його відбуттям, з позбавленням права керування транспортними засобами в мінімальних межах санкції статті.

Вказане покарання обвинуваченому по своєму виду та розміру, на переконання суду, буде дієвим, виправданим справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також буде повністю відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід не обирався.

Питання про речові докази та розподіл процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 124 КПК України.

Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року накладено арешт із забороною відчуження, розпоряджання та користування на: транспортний засіб марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ), подушку безпеки вилучену із лівої передньої частини автомобіля, а саме керма водія, подушку безпеки вилучену із правої передньої частини автомобіля, два мобільних телефони, виявлених поблизу автомобіля, посвідчення водія ОСОБА_10 та поліс страхування транспортного засобу №227021365.

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбуття основного покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі рахувати з моменту фактичного його затримання після набрання цим вироком законної сили.

Строк додаткового покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення права керування транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу не обирати.

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року.

Речові докази:

- транспортний засіб марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_5 (RP 58916), який знаходиться на території спеціального майданчика ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що в м. Дубровиця по вул. Воробинська, 5 Сарненського району Рівненської області - повернути власнику ОСОБА_15 ;

- поліс страхування транспортного засобу №227021365, який поміщений на зберігання до камери схову речових доказів Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівне) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому - повернути власнику транспортного засобу ОСОБА_15 ;

- подушку безпеки вилучену із лівої передньої частини автомобіля, а саме керма водія та подушку безпеки вилучену із правої передньої частини автомобіля, які знаходяться, які перебувають у Рівненському НДЕКЦ МВС України, що в м. Рівне по вул. Червонія, 39 - повернути власнику транспортного засобу ОСОБА_15 ;

- мобільний телефон Samsung та мобільний телефон Iphone, які поміщені на зберігання до камери схову речових доказів Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівне) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому - повернути власникам;

- посвідчення водія ОСОБА_10 , яке поміщене на зберігання до камери схову речових доказів Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівне) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому - повернути потерпілій ОСОБА_4 ,

- змив потожирової речовини з керма автомобіля, змив потожирової речовини з важеля коробки перемикання передач, змив потожирової речовини з ручки лівих дверей автомобіля, які перебувають у Рівненському НДЕКЦ МВС України, що в м. Рівне по вул. Червонія, 39 - знищити.

Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів під час досудового розслідування становлять 16045 грн. 20 коп., а саме:

- витрати на проведення судової інженерно - транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» № СЕ-19/118-25/9088-IT від 08.08.2025, у розмірі 4457 грн. 00 коп.;

- витрати на проведення судової інженерно - транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно - трасологічні дослідження» № СЕ-19/118-25/9096-ІТ від 26.08.2025, у розмірі 7131 грн. 20 коп.;

- витрати на проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди» № СЕ-19/118-25/16986-ІТ від 26.04.2025, у розмірі 4457 грн. 00 коп.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1