Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №379/940/26 — Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/940/26

Провадження № 2/379/778/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

12 серпня 2026 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Невгада О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бакал О.А.,

представника позивача: Рашкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних,

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

До Таращанського районного суду Київської області від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Рашкової В.В., через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 180759,15 грн., з них: сума боргу 155000,00 грн., три відсотки річних в сумі 917,26 грн., сума інфляційних втрат 4841,89 грн., сума моральної шкоди 20 000 грн. та понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що між ним та відповідачем по справі 24.02.2026 року було укладено договір позики, що стверджується укладеною розпискою. Згідно договору позивач передав, а відповідач отримав 155000,00 грн. із зобов`язанням повернути зазначену суму повністю до 08.03.2026.

В зв`язку з тим, що відповідач борг у добровільному порядку не повернув, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Внаслідок протиправних дій відповідача, окрім завданої майнової шкоди, позивачу було завдано моральної шкоди розмір якої позивач оцінює в 20000 грн. Просить стягнути з відповідача завдану матеріальну та моральну шкоду.

Рух справи в суді

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Таращанського районного суду Київської області від 20.05.2026 зазначена справа розподілена головуючому судді Невгаду О.В.

22.05.2026 згідно з вимогою ч. 6 ст. 187 ЦПК України суд отримав відповідь на запит про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

Ухвалою суду від 25.05.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

02.06.2026 від представника позивача, через систему ЕКЕС, у встановлений судом строк до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05 червня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позиція учасників судового розгляду

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, надала пояснення, аналогічні змісту позовної заяви. Зокрема пояснила, що позивач ОСОБА_1 в січні 2026 року в присутності дружини ОСОБА_3 позичив відповідачу ОСОБА_2 кошти в сумі 2500 доларів США, що відповідало сумі 108000 грн. В подальшому позивач двічі переказав відповідачу кошти: 20.01.2026 року в сумі 10000 грн. та 13.02.2026 року в сумі 37000 грн. Таким чином, загальна сума боргу склала 155000 грн. Оскільки і позивач і відповідач є військовослужбовцями, то вони зустрілись в місті Краматорськ де відповідач в присутності двох свідків склав власноручну розпису, відповідно до якої він підтвердив, що взяв в борг у ОСОБА_1 155000 грн., які зобов`язався повернути до 08.03.2026 року. Незважаючи на те, що строк повернення коштів вже минув, відповідач борг позивачу не повернув. Крім того, відповідач в спілкуванні з позивачем постійно обіцяв повернути кошти, щоразу називаючи нові дати, але своїх обіцянок не дотримувався, чим змушував позивача хвилюватись, що негативно впливало на його здоров`я.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позов не надавав.

Клопотань про відкладення судового засідання відповідач не заявляв.

Також відповідач не скористався своїми процесуальними правами, зокрема відзив на позовну заяву до суду не подав, зустрічний позов про оспорювання договору позики не заявляв, про призначення експертизи розписки не клопотав.

Отже, відповідач не оспорює умови договору, тому діє презумпція правомірності правочину.

Враховуючи позицію позивача, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 223, 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 позичив у позивача ОСОБА_4 в січні-лютому 2026 року кошти, а саме в 26 січня 2026 року 2500 доларів США, 20.01.2026 року в сумі 10000 грн. та 13.02.2026 року 37000 грн.

Так, у 26 січня 2026 позивач передав відповідачу 2500 доларів США, що станом на січень 2026 становило 108 000 грн.Вказану обставину підтвердили представник позивача та свідок ОСОБА_3 .

Крім того, згідно платіжної інструкції від 13.02.2026 позивач перевів на банківську картку відповідача ОСОБА_2 кошти у сумі 37050 грн. (а.с.44).

Також, згідно платіжної інструкції від 20.01.2026 позивач перевів на банківську картку відповідача ОСОБА_2 кошти у сумі 10000 грн. (а.с.45).

З долученого представником позивача у судовому засіданні до матеріалів справи оригіналу розписки вбачається, що ОСОБА_2 24.02.2026 року власноручно склав розпису, якою підтвердив факт отримання в борг у ОСОБА_1 155000 гривень, які зобов`язався повернути до 08 березня 2026 року.

Також за клопотанням сторони позивача в судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_3 , яка є дружиною позивача. Свідок повідомила суду, що була присутня 26.01.2026 року під час передачі позивачем відповідачу коштів в сумі 2500 доларів США в борг. Для цього вони з чоловіком привезли кошти в місто Білу Церкву, де на той час проживав відповідач. Кошти передавались в їх автомобілі. Крім того її чоловік двічі перераховував відповідачу кошти на карту: в сумі 10000 грн., розмір останньої суми вона не пам`ятає, але загальний розмір позичених коштів склав 155000 грн., який включає в себе і кошти в доларах США і в гривнях. З переписки та спілкування з відповідачем по телефону її чоловік зрозумів, що той повертати кошти не збирається. Чоловік не очікував такого від відповідача, з яким вони було довго знайомі, адже вони з одного села. Через це чоловік розчарований.

Доказів повернення отриманих в позику коштів відповідач суду не надав.

На підставі наведеного суд висновує, що вимоги позивача про повернення боргу відповідачем були проігноровані, борг в сумі 155000 грн. повернутий позивачу не був.

Позивачем, в зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання зі сплати позики в сумі 155000,00 грн., було додатково нараховано:

3% річних у відповідності до ст. 625 ЦКУ за період з 09.03.2026 по 19.05.2026 (72 дні) в розмірі 917,26 грн., які були розраховані за формулою (155000,00*3%*72/365=917,26); інфляційні втрати з березня по квітень 2026 року в розмірі 4841,89 грн., (155000 * 103,124% / 100%).

Таким чином, загальна сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача складає 160759,15 грн. (155000,00 грн. + 917,26 грн. + 4841,89 грн.).

Таким чином, між сторонами склалися правовідносини з приводу виконання зобов`язання за договором позики, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

В зв`язку з тим, що відповідач в добровільному порядку грошове зобов`язання не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто, ухилившись від повернення в зазначений строк, суми позики, відповідач порушив зобов`язання за даним договором.

Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

В постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц, викладено висновки про правильне застосування норм права, згідно з якими за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд оцінив докази за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, враховує всі надані докази і вважає, що існують підстави для задоволення позову.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника

Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є письмовим документом, який видається боржником кредитору, на підтвердження як укладення договору, так і його умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Факт передачі позивачем та, відповідно, отримання відповідачем в позику грошових коштів в сумі 155000,00 грн. підтверджується письмовим доказом - розпискою від 24.02.2026, написаною власноруч відповідачем, а також платіжними інструкціями від 13.02.2026 на суму 37050 грн. та від 20.01.2026 на суму 10000 грн., а також показаннями свідка ОСОБА_3 .

Таким чином, юридична природа і характер правовідносин, які склалися між сторонами, з огляду на викладене вище, свідчать, що між сторонами 24.02.2026 був укладений саме договір позики.

Складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов`язання повернути кошти.

Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Таким чином, факт одержання відповідачем позики підтверджується борговою розпискою, власноручно написаною та підписаною позичальником в присутності свідків.

Текст розписки про отримання позики містить інформацію про те, що позичальник ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в борг в загальній сумі 155000,00 грн. і зобов`язується повернути грошові кошти в строк до 08.03.2026 року.

Таким чином, указана боргова розписка підтверджує, як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання позичальником від позивача грошової суми та обов`язок її повернути.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до статті 204 ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, тоді як обов`язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.

Під час розгляду цієї справи, відповідач не надав належних доказів, які б підтверджували, що він не складав та не підписував розписку, датовану 24.02.2026, та не долучив доказів, які б підтвердили, що останній позику повернув.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, порушені права позивача підлягають захисту в судовому порядку шляхом задоволення даного позову.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 інфляційних втрат в сумі 4841,89 грн., а також 3% річних 917,26 грн., суд приходить до наступного висновку.

Так, згідно вимогст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити суму відповідно дост.625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Тобто за змістом ст. 625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується до суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов`язань у валюті України гривні.

Як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1 просить суд відповідно до вимог ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми 917,26 грн., а також інфляційні втрати – 4841,89 грн. (з 09.03.2026 по 30.04.2026).

Таким чином,з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання за договором позики своєчасно не виконав, грошові кошти в обумовлений сторонами строк не повернув, тому позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних ґрунтуються на законі та відповідають положенням статті 625 ЦК України, а отже також підлягають задоволенню.

За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в розмірі 160759,15 грн.з них: сума боргу 155000,00 грн., три відсотків річних в сумі 917,26 грн., сума інфляційних втрат 4841,89 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування спричиненої моральної шкоди в сумі 20000 грн.,то такі вимоги, на думку суду, підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Вказана вимога обґрунтована позивачем тим, що відповідач грубо порушив його права. Позивач сподівався на чесність відповідача та розраховував, що той належно виконає взяті на себе зобов`язання. Однак відповідач порушив домовленості з позивачем, чим поставив позивача в скрутне становище. Дії відповідача, поставили позивача в стресову ситуацію, викликали у нього хвилювання , що негативно вплинуло на фізичний та моральний стан позивача.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди.

В ухвалі від 13 листопада 2019 року у справі № 216/3521/16-ц колегія КЦС ВС зазначила що компенсація моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору може бути стягнута на підставі ст. 23 ЦК України навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено і таких вказівок не містять норми ЦК України чи іншого закону, що регулюють відповідний вид договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Виходячи з наведеного суд висновує, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, тим само чим порушив права позивача на повернення позичених коштів, спричинив позивачу стрес, хвилювання тощо, що в будь-якому випадку негативно вплинуло на самопочуття та стан здоров`я позивача.

Вирішуючи питання про розмір компенсації за спричинену моральну шкоду, враховуючи обставини справи суд бере до уваги характер та глибину перенесених моральних страждань, істотність змушених негативних змін у житті позивача та тривалості негативних наслідків, а також вимоги справедливості. Враховуючи викладене, вважаю за необхідне визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 гривень, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи згідно вимог ст. 264 ЦПК України питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд керується наступним.

Так, згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Як встановлено судом, позивач поніс судові витрати у виді судового збору за подання цієї позовної заяви в розмірі 1446,72 грн. та 1131,20 грн., а всього в сумі 2 577,92 грн. З врахуванням повного задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу та часткового задоволення вимог про стягнення компенсації моральної шкоди, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, що становить 1779,59 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 23, 202, 207, 254, 509, 525, 526, 533, 545, 610, 626-628, 638, 640, 1046-1049, 1167 ЦК України, статями 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263-265, 273, 280-283, 354, 355 ЦПК країни, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди – задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 160759 (сто шістдесят тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 15 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1779 (одну тисячу сімсот сімдесят дев`ять) гривень 59 копійок на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання на нього апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 17 серпня 2026 року.

Суддя О.В. Невгад