Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №361/3802/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2-др/361/8/26, cправа № 361/3802/24

05.08.2026

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» серпня 2026 року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань – Бас Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Куропати Олексія Вікторовича про ухвалення додаткового рішення у справі № 361/3802/24 за позовом ОСОБА_2 , у інтересах якого діє адвокат Берковська Олена Миколаївна, до ОСОБА_1 , Броварська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору дарування житлового будинку, визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

в с т а н о в и в:

У провадженні суду перебувала цивільна справа № 361/3802/24 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору дарування житлового будинку, визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Броварська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору дарування житлового будинку, визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

01 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_1 через свого представника Куропату О.В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі – 52 000 грн. 00 коп. Одночасно у заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач просить суд визнати поважними причини пропуску ним процесуального строку на подачу доказів для підтвердження розміру витрат, які він сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи № 361/3802/24 та поновити відповідний строк. Поважність причин пропуску процесуального строку мотивована тим, що судове рішення представником відповідача отримано 27 березня 2026 року о 20 год. 42 хв. Заява про ухвалення додаткового рішення з відповідними доказами не могла бути подана раніше, оскільки процес надання послуг тривав і об`єм наданих послуг постійно збільшувався.

04 серпня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подала до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких просила відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з підстав пропуску строку без обґрунтування поважності причин.

У судове засідання учасники справи не з`явилися. 04 серпня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Берковська О.М. подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. 05 серпня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно із частиною першою статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Згідно з частиною першою статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Щодо клопотання про визнання поважними причин пропуску та поновлення строку на подачу доказів для підтвердження розміру витрат, які відповідач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи № 361/3802/24, то суд зазначає наступне.

Судове рішення у справі постановлено 20 лютого 2026 року. Повний текст рішення внесений до системи КП «Д-3» 26 березня 2026 року. 20 лютого 2026 року учасники справи у судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У даній справі вступна і резолютивна частини судового рішення не проголошувалися. Згідно з довідкою про доставку електронного документа сторона відповідача, зокрема представник ОСОБА_4 , отримав судове рішення від 20 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» 27 березня 2026 року о 20.44.

Відповідно до статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Вирішуючи питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску такого строку, і в залежності від встановленого вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Законодавством не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи.

Схожий за змістом правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від

21 грудня 2019 року у справі № 910/6298/19.

Як на поважність причин пропуску процесуального строку відповідач посилається на ту обставину, що про існування судового рішення від 20 лютого 2026 року йому стало відомо

27 березня 2026 року. Заява про ухвалення додаткового рішення з відповідними доказами подана до суду 01 квітня 2026 року. З огляду на викладені обставини, суд вважає, що причини пропуску строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України є поважними і такими, що підлягають поновленню.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі

№ 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі

№ 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.

У силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача у справі ОСОБА_1 представляв адвокат Куропата О.В. 18 грудня 2024 року між Адвокатським бюро «Куропати Олексія» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги № 18/12/2024.

18 грудня 2024 року між вказаними сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги № 18/12/2024, за умовами якої сторони погодили, що у межах договору про надання правничої допомоги № 18/12/2024 від 18 грудня 2024 року Адвокатське бюро крім інших послуг надає замовнику послуги з представництва інтересів замовника у справі № 361/3802/24.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 додаткової угоди вартість послуг, зазначених у пункті 1.1 угоди визначається адвокатським бюро самостійно та фіксується у відповідному рахунку. Оплата послуг, зазначених у пункті 1.1 цієї додаткової угоди здійснюється після набрання законної сили рішенням у справі № 361/3802/24 на підставі виставленого Адвокатським бюро рахунку.

Відповідно до рахунку на оплату № 01 від 31 березня 2026 року вартість наданих послуг становить 52 000 грн. 00 коп.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 01 від 31 березня 2026 року замовником прийнято послуги на суму – 52 000 грн. 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі

№ 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що їх розмір, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Врахувавши поданні стороною відповідача докази, складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу - 35 000 грн. 00 коп. При цьому суд враховує, що вартість деяких видів послуг є неспівмірною з часом виреченим на їх виконання та суттю, зокрема ціна 6 (шість) заяв про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції визначена у розмірі – 6 000 грн. 00 коп., вказані заяви аналогічні за змістом та формою. На думку суду, завищеною є вартість заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, визначена у розмірі - 5 000 грн. 00 коп. та заяви про проведення судового засідання без участі представника у розмірі – 2 000 грн. 000 коп., в той час як вартість безпосередньої участі представника у судовому засіданні становить – 4 000 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, пункт 29).

За вказаних підстав, заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 133, 137, 141, 270 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області

в и р і ш и в:

Заяву – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк на подачу до суду доказів для підтвердження розміру витрат, пов`язаних з розглядом справи № 361/3802/24 та заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 361/3802/24.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі – 35 000 (тридцять п`ять) грн. 00 коп.

В іншій частині заяви – відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин