Вирок від 17 серпня 2026 р. у справі №295/11139/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/11139/26

Категорія 357

1-кп/295/1218/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026060600000578 від 07.05.2026 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, має малолітнього сина 27.10.2023 року народження, працюючого в ТОВ "Глассо" слюсарем збиральником, зі слів учасника бойових дій, раніше неодноразово судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 20.02.2024 у справі № 295/17190/23, яка набрала законної сили 02.03.2024, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 5 ст. 126, ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 грн із позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років.

Таким чином, ОСОБА_4 був достовірно обізнаний про наявність судового рішення, яке набрало законної сили, його зміст, покладені на нього обов`язки та правові наслідки його невиконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання всіма без винятку фізичними та юридичними особами на всій території України.

Незважаючи на це, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх протиправність та бажаючи діяти всупереч вимогам судового рішення, маючи реальну можливість виконати постанову суду в частині позбавлення права керування транспортними засобами, систематично та демонстративно ухилявся від її виконання, чим умисно підривав авторитет судової влади та принцип обов`язковості судових рішень.

Так, у період з жовтня 2024 року по квітень 2026 року ОСОБА_4 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, неодноразово продовжував керувати автомобілями, у тому числі у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується численними матеріалами справ про адміністративні правопорушення, судовими рішеннями, протоколами працівників поліції, результатами оглядів на стан сп`яніння та іншими доказами.

Зокрема, 13.10.2024 ОСОБА_4 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував автомобілем «CHERY AMULET» реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Бориса Лятошинського у м. Житомирі у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується результатом огляду із застосуванням приладу «Drager 6810» — 2,09 проміле, а також протоколами про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 149432, № 149439, № 149446 від 13.10.2024.

За результатами розгляду вказаних матеріалів постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 29.11.2024 у справі № 296/9781/24, яка набрала законної сили 10.12.2024, ОСОБА_4 повторно визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 2 ст. 130 КУпАП, та призначено покарання у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на сім років.

Однак навіть після повторного притягнення до відповідальності ОСОБА_4 належних висновків для себе не зробив та продовжив умисно ігнорувати судові рішення.

Так, 25.10.2024 по проспекту Мазепи, 13/9 у м. Вишгород Київської області він повторно керував автомобілем «CHERY AMULET» реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, та перебував у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується результатом тестування приладом «Drager 6820» — 1,24 проміле, протоколами про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 №158981 та №159996 від 25.10.2024, поясненнями свідків та іншими матеріалами справи.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 16.12.2024 у справі № 363/5604/24, яка набрала законної сили 27.12.2024, ОСОБА_4 знову визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП та призначено покарання у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років.

Також, продовжуючи умисну протиправну діяльність, спрямовану на невиконання судових рішень, що набрали законної сили, ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність постанов суду щодо позбавлення його права керування транспортними засобами, усвідомлюючи покладений на нього обов`язок утриматися від керування транспортними засобами, діючи умисно, з мотивів свідомого ігнорування вимог закону та з метою невиконання судового рішення в частині позбавлення права керування транспортними засобами, 07.01.2025 о 03 год. 40 хв. повторно протягом року керував транспортним засобом «КІА» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по проспекту Леся Курбаса, 1-А у м. Києві, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, про що складено протокол № 2145597 від 07.01.2025.

За результатами розгляду вказаних матеріалів постановою Святошинського районного суду м. Києва від 06.06.2025 у справі №759/10765/25, яка набрала законної сили 17.06.2025, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Провадження у справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.

Крім того, 07.01.2025 близько 03 год. 40 хв., перебуваючи у м. Києві по проспекту Леся Курбаса, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «KIA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , у порушення вимог п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху та дистанції, не впорався з керуванням транспортним засобом, унаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду — дорожній обмежувач руху («їжак»), чим спричинив механічні пошкодження транспортного засобу, маючи явні ознаки алкогольного сп`яніння.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 06.06.2025 у справі № 759/2440/25, яка набрала законної сили 24.02.2025, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 000 грн із позбавленням права керування транспортними засобами строком на десять років та конфіскацією транспортного засобу марки «KIA» реєстраційний номер НОМЕР_2 на користь держави в особі Збройних Сил України.

Проте, незважаючи на неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності, систематичність порушень та суворість застосованих заходів впливу, ОСОБА_4 продовжив умисно не виконувати судові рішення.

Так, 27.04.2026 близько 01 год. 00 хв. у м. Житомирі по вул. Київська, 17 він знову керував автомобілем «Mercedes-Benz» реєстраційний номер НОМЕР_3 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, та був зупинений працівниками патрульної поліції. Під час перевірки за допомогою приладу «Drager» у нього встановлено стан алкогольного сп`яніння — 2,16 проміле.

За вказаних обставин, досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним про наявність постанов судів, які набрали законної сили та є обов`язковими до виконання, маючи реальну можливість їх виконати, діючи умисно, систематично та демонстративно ігнорував покладений на нього обов`язок щодо утримання від керування транспортними засобами, неодноразово керував транспортними засобами, у тому числі у стані алкогольного сп`яніння, чим свідомо не виконував судові рішення в частині позбавлення його права керування транспортними засобами.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та надав суду показання, які за своїм змістом відповідають викладеним в обвинувальному акті обставинам кримінального правопорушення, у вчиненому щиро розкаявся, просив суворо його не карати.

Показання обвинуваченого послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, які ним не оспорювались, добровільності та істинності його позиції.

При визначенні обсягу та порядку дослідження доказів, прокурор висловила думку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, запропонувала обмежитися допитом обвинуваченого, дослідженням документів, які характеризують особу ОСОБА_4 та матеріалів, що стосуються речових доказів.

Обвинувачений підтримав думку прокурора щодо запропонованого порядку дослідження доказів.

Зважаючи на те, що фактичні обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав їх встановленими у судовому засіданні та вважав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням письмових документів і матеріалів, які характеризують особу ОСОБА_4 , стосуються речових доказів.

При цьому, суд переконався у відсутності сумнівів щодо добровільності позиції учасників судового провадження, яким роз`яснено про позбавлення права на оскарження в апеляційному порядку визнаних ними фактичних обставини справи.

Допитавши обвинуваченого, дослідивши надані сторонами письмові документи, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю та кваліфікує його діяння за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисні дії, що виразились в умисному невиконанні постанови суду, яка набрала законної сили.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд керується положеннями статей 65 - 67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у п. п. 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а також виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_4 , суд враховує обставини та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином проти правосуддя, дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений раніше неодноразово судимий, офіційно працевлаштований, одружений, має малолітню дитину, на обліку у спеціалізованих медичних закладах не перебуває, має непогашену у законному порядку судимість.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 67 КК України, є рецидив злочинів.

Водночас при призначенні покарання судом враховано висновок досудової доповіді Богунського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Житомирській області, яка має рекомендаційний характер, згідно з яким ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення високий, ризик небезпеки для суспільства у тому числі для окремих осіб, оцінюється як дуже високий. Виправлення останнього без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити значну небезпеку для суспільства.

Зважаючи на сукупність усіх обставин і ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу обвинуваченого, враховуючи позицію державного обвинувача, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 382 КК України, у виді позбавлення волі.

При цьому визнання вини обвинуваченим та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обґрунтовують призначення покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 1 ст. 382 КК України, у виді одного року позбавлення волі.

Однак такі пом`якшуючі обставини самі по собі не доводять, що мети покарання у даному випадку можна досягнути без його реального відбування, з огляду на поведінку ОСОБА_4 , встановлену безпосередньо судовими рішеннями.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

За обставин даного кримінального провадження, вирішуючи питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд повинен був оцінити не окремі сприятливі відомості, а ступінь тяжкості вчиненого, конкретний спосіб і тривалість протиправної поведінки, дані про особу винного, його систематичне ігнорування та нехтування судовими рішеннями та поведінку після їх ухвалення.

Сам факт того, що санкція статті й призначений строк формально допускають застосування ст. 75 КК України не створює для особи права на звільнення з випробуванням і не звільняє суд від обов`язку навести переконливі мотиви прогнозу про можливість виправлення без реального відбування покарання.

Такий підхід узгоджується з п. 2 та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких покарання має відповідати загальним засадам його призначення, а висновок про можливість виправлення засудженого без відбування покарання повинен ґрунтуватися на всебічній оцінці обставин справи та особи винного.

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10.08.2021 у справі № 235/689/20 (провадження № 51-1411км21) сформульовано висновок, за яким звільнення від відбування покарання з випробуванням може застосовуватися лише тоді, коли матеріали провадження містять дані про таке зниження суспільної небезпечності кримінального правопорушення та самого засудженого, яке реально дає підстави очікувати його виправлення без ізоляції від суспільства.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Правопорушення, які вчинив ОСОБА_4 , за своїм характером має велику суспільну небезпеку, оскільки особа, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння створює загрозу життю, як собі так і наражає на цю небезпеку інших учасників руху.

Таким чином, зважаючи на особу обвинуваченого, підстав для звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням у відповідності до ст. 75 КК України, як і застосування ст. 69 КК України судом не встановлено, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані та досягнення мети покарання і завдань кримінального провадження.

На переконання суду, саме таке покарання є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним кримінальних правопорушень, а також не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні. Арешт на майно не накладався. Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України. Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Підстав для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого суд не вбачає.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 369-371, 373-374, 382 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня взяття його під варту після звернення вироку до виконання.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази - 5 DVD дисків - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ст. 165 Кримінально - виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Апеляційна скарга на вирок суду в іншій частині може бути подана до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя