Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №947/1534/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

15.07.26

Справа №947/1534/25

Провадження № 2/521/490/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси

в складі: головуючого судді Роїк Д.Я.

за участю секретаря судового засідання Каліній П.О.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з вищевказаним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду в розмірі 200000 гривень. В обґрунтування позову посилається на те, що наклепницькими заявами, не відповідаючими дійсності та діями відповідача протягом тривалого часу їй завдається значна моральна шкода, приниження часті гідності, коли ОСОБА_2 розголошував про позивача небилиці, що принижують хх честь та гідність, завдаючи значну моральну шкоду. Так, у цивільній справі № 494/543/24 що розглядалась в Березівському районному суду Одеської області з 11.04.2024 року о 07.10.2024 року весь час позорив, ганьбив та принижував позивача, що ніби то дитина не від нього, що позивачка її нагуляла, що вона аморальна, гуляща до кінця безпринципна. Така письмова інформація відповідача, викладена у його заявах до суду, не відповідає дійсності містить відомості щодо поведінки позивача , яких не існувало взагалі, такі відомості не відповідають дійсності і це підтверджено рішенням суду про відмову в задоволені позову ОСОБА_2 . Позивачка завжди була впевнена і письмово стверджувала у суду подаючи відзиви, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась в сім`ї де батьком є ОСОБА_2 .Зазначене було підтверджено судовою медично генотипоскопічною експертизою в КУ одеське обласне бюро СМЕ.Позивач по справі № 494/543/24 свідомо намагався провести експертизу у місті Київ,для утруднення поїздок для відібрання зразків, штучно затягнути процес.Отже ОСОБА_2 тривалий час ганьбить позивача та завдає стреси не лише в суді, а і при проведення судової експертизи, та в селі Станкове, населення якого становить більше 1000 осіб, де багато людей знають позивачку лише з позитивного боку.Вказувала що протягом тривалого часу ОСОБА_2 стійко не визнає необхідність її відшкодування, як наслідку своїх незаконних дій, поводить себе зухвало і не застосовує ніяких заходів по відверненню шкідливих наслідків. Такі обставини мають місця у діях відповідача, який завдає позивачці моральну шкоду.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси справу № 947/1534/25 передано до Хаджибейського районного м. Одеси для розгляду за підсудністю.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28.08.2025 року справу прийнято до розгляду, призначено судове засідання.

11.06.2026 року до суду надійшов відзив, в якому ОСОБА_2 заперечував щодо позовних вимог. Зазначав, що позивачці не завдано ніякої моральної шкоди, оскільки законом не заборонено звертатись до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів, у тому числі для встановлення або спростування батьківства , виключення з актового запису у випадку наявності обґрунтованих сумнівів щодо свого статусу батька. Ніяких наклепів чи приниження честі та гідності з боку відповідача не було, між сторонами припинено будь-яке спілкування. Більше 7 років відповідач не бачив особисто позивачку, не підтримує жодних стосунків. Відповідач виконує свій обов`язок щодо утримання дитини, сплачує аліменти. Вказував що заявлений розмір моральної шкоди у сумі 200000 грн є явно завищеним, а позов є безпідставним та недоведеним.

В судове засідання, позивачка не з`явилась. Від ОСОБА_5 до суду надійшли пояснення, та клопотання про розгляд справи її відсутності, заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, позов просила задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку.

Третя особа у судове засідання не з`явились, повідомлена належним чином. Матеріали справи містять пояснення, в яких позовні вимоги підтримано. Третя особа , ОСОБА_3 вказувала, що не лише її матері відповідачем завдана моральна шкода, це був терор всієї сім`ї, коли в сільській місцевості мешканці мимоволі узнавали наклепницькі твердження відповідача. Відповідач тривалий час позорив мати, ганьбив та принижував її, чим завдав позивачці значну моральну шкоду, принизивши її честь та гідність.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Відповідно ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно зі ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Судом встановлено, що спірні формулювання були використані відповідачем у позовній заяві по справі № 494/543/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа Березівський ВДРАЦС у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеси) про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини, що розглядалась в Березівському районному суді Одеської області .Спірна інформація становить правову позицію сторони щодо фактичних обставин цивільного спору про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини.

Матеріально-правова вимога позивача до суду про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження є предметом розгляду у справі № 947/1534/25.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації», у порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду позови про спростування інформації, яка міститься у процесуальних документах і стосується предмета розгляду відповідної справи.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації», у порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду позови про спростування інформації, яка міститься у процесуальних документах і стосується предмета розгляду відповідної справи.

Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та Книга 2 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов?язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов?язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред?явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Окрім вищезазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи суди також застосовують, зокрема, закони України «Про інформацію», «Про медіа», інші нормативно-правові акти.

Також суди керуються статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади й незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював необхідність забезпечення справедливого балансу між правом на захист репутації та свободою вираження поглядів (стаття 10 Конвенції). Особливо високий ступінь захисту надається висловлюванням, зробленим у контексті судового спору, оскільки вони є частиною реалізації права на доступ до суду та права на ефективний засіб правового захисту (ст. 6 та ст. 13 Конвенції).

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що втручання в зазначені права може бути виправданим лише за умови, що втручання буде здійснене відповідно до закону, повинно переслідувати законну мету й бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети.

Щодо обмежень, то позиція ЄСПЛ така:

1) підстави для обмеження в Конвенції є вичерпними й не підлягають розширенню;

2) обмеження повинні бути передбачені законом, який, у свою чергу, має бути чітким, зрозумілим, щоб особа могла узгоджувати свою поведінку й передбачити її наслідки;

3) необхідність застосування обмеження має бути переконливо доведена;

4) обмеження має бути необхідним у демократичному суспільстві, тобто бути виправданим і пропорційним.

У даній справі формулювання відповідача не є безпідставним публічним наклепом, а є частиною його правової позиції у спорі, який стосується оспорювання батьківства.

Щодо вимог про компенсацію моральної шкоди, позивачка вказувала на те, що під час розгляду справи № 494/543/24, відповідач весь час позорив її ганьбив та принижував. Така його письмова інформація викладена у заявах до суду, клопотаннях про виклик свідків, розпуск небилиць принижують честь гідність позивачки завдаючи їй моральної шкоди яку вона оцінює в 200 000грн. Проведення судової медико-генетипоскопічної експертизи в КУ Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз завдало стресу не лише позивачці, а і зганьбило її перед мешканцями села Ставкове, які знають позивачку з позитивного боку. Проте позивачка не надала суду жодних доказів на підтвердження зазначених тверджень. До матеріалів справи не долучено жодних повідомлень, листів, з посиланням на ухвалу суду про призначення експертизи, або рішення суду, медичних довідок, висновків психолога чи експертизи щодо психологічного стану.

Способами захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України, серед іншого, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, моральна шкода полягає у стражданнях, заподіяних фізичному чи психічному впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми та інших негативних наслідків морального характеру. При цьому позивач зобов`язаний довести факт заподіяння моральної шкоди, її характер, ступінь та причинний зв`язок з діями відповідача належними і допустимими доказами. Голослівні твердження без підтвердження доказами не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, за змістом якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у позові судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.Я. Роїк