Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №521/3581/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

21.05.26

Справа № 521/3581/26

№ 2/521/4122/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.05. 2026 року

Хаджибейський районний суд міста Одеса в особі:

судді Роїк Д.Я.

з участю:

секретаря судових засідань Каліній П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,-

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2026 року позивач звернулася до Хаджибейського районного суду міста Одеса із зазначеним позовом до відповідача, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, позивач посилається на наступне. ОСОБА_1 , з моменту народження і до теперішнього часу проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного демографічного реєстру, Витягами з Розпоряджень Голови Маліновської районної адміністрації від 13.10.2015 № 528/01-06 і від 26.05.2016 № 238/01-06, Договором найму житла, що знаходиться у власності територіальної громади м. Одеси від 25.03.2019. ОСОБА_1 має на своє ім`я особові рахунки для сплати комунальних послуг, які вона сплачує одна.У вказаній квартирі зареєстроване проживання брата ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .В останній раз ОСОБА_1 спілкувалась з братом влітку 2019 року. В розмові він повідомив, що має намір виїхати з України. Місце перебування, проживання ОСОБА_2 не відоме. Ні з ким із знайомих, родичів і сусідів він не спілкувався.

03.12.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління національної поліції в Одеській області з заявою про вжиття заходів про знаходження брата (вх. № Г-225З2 від 0З.12.2025).

У відповіді ГУНП в Одеській області вказано: «В ході перевірки працівниками СКП ВнП № 3 було здійснено моніторінг інформаційної бази «Аркан» з метою отримання максимально повних та всебічних відомостей щодо можливих пересувань громадянина. Також встановлено, що громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 28.07.2019 року здійснив виїзд за межі державного кордону України».

В підтвердження не проживання ОСОБА_2 до суду надалп свідчення сусідів, мешканців будинку АДРЕСА_3 , які знали його під час його фактичного проживання у вказаній адресі, а саме ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_2 , проживає в кв. АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 , паспорт НОМЕР_3 , проживає в кв. АДРЕСА_5 , ОСОБА_5 , паспорт НОМЕР_4 , проживає в кв. АДРЕСА_6 . Особисті речі Відповідача в квартирі відсутні.

Таким чином ОСОБА_1 вважає, що її брат ОСОБА_2 втратив право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Позивач посилається на те, що на даний час відповідач з нею не спілкується, на спроби позивача довідатись про місцезнаходження брата, вона отримала відповідь від Головного управління національної поліції в Одеській області, що з липня 2019 року ОСОБА_2 здійснив виїзд за межі державного кордону України. Будь-яких домовленостей між ними щодо користування квартирою немає. Відповідач не бере участі у витратах на утримання квартири. Наявність реєстрації відповідача у квартирі тягне для позивача додаткові витрати з оплати комунальних послуг.

Данні обставини дають право позивачу щодо захисту своїх прав та законних інтересів, щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

З огляду на викладені обставини, позивач просить задовольнити позов.

11.03.2026 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Роїк Д.Я.

Ухвалою Хаджибейський районний суд міста Одеса від 27.03.2026 року відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 до відповідача ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачу роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідачем копію ухвали суду від 27.03.2026 та копію позовної заяви з додатками не було отримано.

Вказані документи направлялися відповідачу за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_7 .

Конверти з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками з пропозицією надати відзив на позов, які направлявся відповідачу за адресою місця реєстрації повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Станом на день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання жодного разу не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Поштова кореспонденція (ухвала про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, поверталися до суду неврученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Жодних заяв, клопотань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача ОСОБА_2 на адресу Хаджибейського районного суду міста Одеси не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити позицію останнього щодо предмету спору.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, заслухавши доводи позивача, яка не заперечувала проти розгляду справи у заочному порядку, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши пояснення свідків, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована і проживає в квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання (№ 5114-196177-2016). Квартира складається з однієї кімнати площею 13,46 квадратних метрів, загальна площа 20, квадратних мерів., що підтверджується Випискою з особового рахунку № НОМЕР_6 від 21.10.2020 року КП ЖКС «Хмельницький».

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позивач посилається на те, що відповідач з липня 2019 року у квартирі не проживає, його особисті речі в квартирі відсутні, він перебуває за межами України, що свідчить про відсутність інтересу відповідача до вказаного житла. Будь-яких домовленостей між ними щодо користування квартирою немає. Відповідач не бере участі у витратах на утримання квартири. Наявність реєстрації відповідача у квартирі тягне для позивача додаткові витрати з оплати комунальних послуг.

Ситуація, що склалася дає право позивачу щодо захисту своїх прав та законних інтересів, щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України, дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.

У постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно враховувати причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Крім того, згідно ст.156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 до відповідача ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - підлягають задоволенню, оскільки як встановлено судом відповідач більше одного року у спірній квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує, не несе інших витрат по утриманню житла, а отже є підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно п. 26 Правил реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 1; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні); підстав для проживання бездомної особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Відповідно до правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, пунктом 26 яких додатково закріплено підстави зняття особи з реєстрації місця проживання згідно якого, до таких підстав належить, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно до ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі у т.ч. судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Отже, вказана норма закону прямо вказує на те, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є достатньою правовою підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання і не потребує інших додаткових рішень суду для скасування реєстрації, а позовна вимога позивача про примусове зняття з реєстрації за місцем проживання передбачає втручання в діяльність суб`єкта владних повноважень, який уповноважений приймати відповідні рішення, тоді як, суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень щодо реалізації ним власних повноважень, наданих законодавством.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 15, 16, 405 ЦК України, ст.ст. 72 ЖК Української РСР, ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, -задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Роїк Д.Я.