Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №748/638/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/638/26

Головуючий у першій інстанції – Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1733/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Стельмаха А.А., Супруна О.П.,

з участю секретаря Шкарупи Ю.В.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

боржник ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: Служба у справах дітей Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області, Міністерство юстиції України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блохіної Наталії Вікторівни на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року у справі за клопотанням ОСОБА_1 про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на території України,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У березні 2026 року ОСОБА_1 через представника – адвоката Блохіну Н.В. звернулась до суду із заявою, в якій просить визнати на території України рішення Сімейного суду м.Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) від 20 вересня 2023 року у справі №36 F 420/23 еА, та надати дозвіл на його примусове виконання.

Клопотання обґрунтовано тим, що заявник разом із чоловіком ОСОБА_3 та їх спільними дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 2022 році виїхали до Федеративної Республіки Німеччина, рятуючись від збройної агресії проти України, та перебували в країні на підставі статусу тимчасового захисту відповідно до §24 AufenthG. Під час проживання в Німеччині в сім`ї почали виникати часті конфлікти. Батько ОСОБА_5 застосовував у сім`ї фізичне та моральне насилля, погрожував фізичною розправою, у зв`язку із чим, мати з дітьми вимушена була шукати іншого притулку в Німеччині, рятуючи себе та дітей від протиправних дій батька, а відносно батька було порушено ряд кримінальних проваджень, по яким до сьогодні триває слідство. Дані сімейні обставини стали предметом розгляду німецьких органів захисту дітей (Jugendamt) та судових проваджень у сімейному суді. Сімейним судом Німеччини у низці проваджень було встановлено, що: сторони мали домовленість, за якою дитина не може залишати територію ФРН без згоди матері; паспорт дитини перебував у матері; боржник порушив домовленість та самовільно вивіз дитину до України, про що мати була повідомлена постфактум. 20 вересня 2023 року Сімейним судом міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23 було ухвалено рішення (Beschluss), яким: зобов`язано ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_7 ; дозволено застосування заходів прямого примусового виконання з метою негайної передачі дитини; встановлено факт незаконного утримання дитини батьком всупереч досягнутим домовленостям та всупереч найкращим інтересам дитини. У резолютивній частині рішення прямо зазначено, що: «Die Entscheidung wird mit Erlass wirksam» (рішення набирає чинності з моменту його ухвалення). Таким чином, рішення набрало законної сили та підлягає негайному виконанню з 20.09.2023. Рішенням німецького суду встановлено, що боржник незаконно утримує дитину всупереч досягнутій між сторонами домовленості та всупереч найкращим інтересам дитини, у зв`язку з чим постановлено негайний захід захисту - передачу дитини матері. Вказане рішення є заходом захисту дитини, ухваленим компетентним судом іноземної держави та підлягає визнанню і виконанню в Україні без повторної перевірки його по суті. Також звертає увагу, що в Німеччині дитині була заплановано операцію по слуху саме для того, щоб надати дитині можливість чути та розвиватися на рівні зі своїми однолітками. Водночас батько позбавив дитину цієї можливості, операцію в Україні не робилась. Також батько позбавляє заявницю можливості спілкуватись з дитиною та мати з нею зв`язок.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Блохіної Наталії Вікторівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на території України.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі адвокат Блохіна Н.В., яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ухвала суду є незаконною.

Особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на невідповідність висновків суду обставинами справи, неправильне застосування норм процесуального права, неправильне визначення змісту іноземного права та неповне дослідження обставин справи.

Вказує, що судом неправильно визначено правову природу рішення Amtsgericht Pirna від 20.09.2023, не встановлено зміст іноземного права, а тому висновки суду є помилковими та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Звертає увагу, що в тексті рішення Amtsgericht Pirna від 20.09.2023 відсутні будь-які висновки про те, що воно є тимчасовим, втратило чинність або не підлягає виконанню. Крім того, суд не навів жодної норми законодавства ФРН, яка б визначала рішення Amtsgericht Pirna від 20.09.2023 як таке, що має виключно тимчасовий характер та не підлягає виконанню. Висновок суду щодо тимчасового характеру рішення фактично ґрунтується виключно на правовій позиції боржника та не підтверджений жодним належним доказом. Таким чином, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що рішення Amtsgericht Pirna від 20.09.2023 у справі № 36 F 420/23 еА втратило чинність або не підлягає виконанню.

Також, посилається на те, що рішення Oberlandesgericht Dresden від 05.02.2024 не містить висновку про скасування, зміну або втрату чинності рішення Amtsgericht Pirna від 20.09.2023. Сам по собі факт подальшого існування спору між батьками або ухвалення інших судових рішень не свідчить про автоматичне припинення чинності рішення від 20.09.2023 та не може підміняти собою належні докази його скасування, зміни або втрати чинності.

Суд не надав належної оцінки письмовому правовому висновку адвоката Є.Байтмана, в якому прямо зазначено, що рішення суду від 20.09.2023 набрало чинності з моменту його постановлення та підлягає виконанню відповідно до положень німецького законодавства.

Суд безпідставно ототожнив різні судові рішення та різні судові провадження, судом не наведено жодного доказу того, що рішення Oberlandesgericht Dresden від 05.02.2024 містить висновок про скасування рішення Amtsgericht Pirna від 20.09.2023 у справі № 36 F 420/23 еА.

На думку скаржника, суд вийшов за межі предмета даного провадження та фактично здійснив перегляд рішення іноземного суду по суті, тобто фактично перейшов до оцінки обґрунтованості рішення Amtsgericht Pirna від 20.09.2023 у справі № 36 F 420/23 еА, правомірності висновків німецького суду та достатності підстав для застосування заходу захисту дитини. Предметом даного розгляду було виключно питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання конкретного рішення іноземного суду. Суд не перевіряє його по суті та не переоцінює обставини, встановлені компетентним судом іноземної держави.

Вказує на те, що суд України не наділений повноваженнями перевіряти правильність застосування судом ФРН норм матеріального чи процесуального права.

Крім того, є помилковим висновок суду про те, що відсутність окремого рішення щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю або окремого основного рішення щодо вилучення дитини у батька має значення для вирішення даної справи.

Стороною боржника не надано доказів втрати чинності рішенням Amtsgericht Pirna від 20.09.2023, або його скасування чи зміни.

Судом порушено норми процесуального права. Зокрема, не вирішено клопотання представника заявниці про надання оригіналу рішення Oberlandesgericht Dresden від 05.02.2024 з апостилем. До того ж протягом усього розгляду справи суд не постановляв ухвали про витребування оригіналів документів заявника.

Судом неправильно застосовані статті 466, 468 ЦПК України.

Фактично суд здійснив переоцінку рішення компетентного суду Федеративної Республіки Німеччина та правовідносин, які вже були предметом судового розгляду в Німеччині, чим підмінив процедуру визнання та виконання рішення іноземного суду повторним розглядом спору по суті.

Крім того, вказує на порушення судом права заявника на участь у судовому розгляді, оскільки після оголошення перерви у судовому засіданні, суд продовжив розгляд клопотання за відсутності заявника.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року - без змін.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_8 зазначила доводи, аналогічно тим, що викладені в апеляційній скарзі.

Представник ОСОБА_1 адвокат Блохіна Н.В. у судовому засіданні наполягала на вимогах апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 у судове засідання не з`явилися.

Представники заінтересованих осіб ОСОБА_10 від Міністерства юстиції України та служби у справах дітей Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Усик А.С. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та наполягали на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

ПОЗИЦІЯ І ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, у зв`язку зі збройною агресією рф у 2022 році виїхав разом з батьками за межі України та отримав статус тимчасово переміщеної особи з України. З тимчасової довідки соціальної імміграційної служби міста Пірна, ФРН про видачу посвідки на проживання, малолітньому ОСОБА_11 дозволено проживання: 01855 Зебніц, Розенштр. 6. Тимчасова довідка дійсна до 21.02.2026 (а.с.27-47).

Батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є боржник ОСОБА_12 .

Відповідно до висновку ЛКК від 25.09.2023 КНП «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю до 15.10.2036 (а.с.24).

20 вересня 2023 року Сімейним судом міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23 ухвалено тимчасове рішення без попереднього слухання, відповідно до якого наказано передати дитину ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Для виконання рішення призначається прямий примус, Компетентний судовий виконавець отримує вказівку забрати дитину, зазначену в пункті 1, у відповідача та повернути її позивачу. Він повинен скористатись підтримкою відповідного управління у справах молоді. Судовий виконавець має право застосувати силу для примусового повернення дитини, обшукувати житло і викликати поліцію для надання допомоги. В мотивуванні рішення зазначено, що позивач та відповідач є розлученими батьками дитини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які спільно опікуються дитиною. Родина приїхала до Федеративної Республіки Німеччина у 2022 році, тікаючи від війни в Україні. У місцевому суді у справах сім`ї вже розглядалася велика кількість спрощених проваджень, які в основному стосувались питань, пов`язаних з опікою та правами доступу до спільних дітей ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , а також в одному випадку про захист від насильства. У справі 36 F 420/23 також триває основне провадження, розпочате судом щодо батьківської опіки над двома спільними дітьми, в ході якого суд отримав висновок сімейного психолога. Однак незважаючи на значний розрив у спілкуванні між батьками, позивач та відповідач досягли згоди про те, що дитина ОСОБА_5 повинен спочатку залишатися постійно проживати з відповідачем до остаточного судового роз`яснення, а також про те, що відповідач не повинен залишати територію Федеративної Республіки Німеччина разом з сином без попередньої згоди позивача. Після того, як у провадженні стало відомо, що відповідач виїхав до України, позивач звернулась 19.09.2023 із заявою про тимчасову судову заборону, щоб без усного слухання вирішити повернути їй дитину ОСОБА_14 (а.с.75-77).

Вказане рішення іноземного суду подано представником заявника через підсистему «Електронний суд».

Представником ОСОБА_2 - адвокатом Антоновою О.В. надано рішення Вищого земельного суду Дрездена (Oberlandesgericht Dresden) у справі сімейного права від 05.02.2024 у справі № 23 UF 691/23. Переклад рішення з німецької на українську мову здійснено перекладачем ОСОБА_18 , який завірений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В.

Вказане рішення іноземного суду також подано через підсистему «Електронний суд».

Як убачається з рішення Вищого земельного суду Дрездена (Oberlandesgericht Dresden) у справі сімейного права від 05.02.2024 № 23 UF 691/23 (а.с.152-159, 169-175), вирішено рішення Пірнського місцевого суду - Сімейного суду - суду від 27.09.2023 (справа № 36 F 420/23) скасовується у п. 1 та 2, таким чином, що спільна опіка батьків над дітьми ОСОБА_19 та ОСОБА_20 відновлюється. У даному рішенні зазначається, що 27 вересня 2023 року сімейний суд скасував батьківську опіку, призначив опікуном службу у справах молоді та відхилив заяви батьків. Хоча батько повернувся до України без згоди матері, Федір наразі може виростати там у сприятливому середовищі, що Сенат зміг підтвердити після перегляду відео з дитячого садка. Наразі немає жодної очевидної безпосередньої небезпеки в місці проживання батька, невеликому селі, розташованому на значній відстані від фронту. Батьки погоджуються, принаймні на даний момент, з поточним місцем проживання дітей.

З досліджених рішень судів слідує, що судом не приймалось рішення щодо визначення місця проживання ОСОБА_6 разом з матір`ю, також, не приймалось основне рішення щодо вилучення ОСОБА_6 у батька ОСОБА_2 за наявності рішення щодо спору батьків щодо місця проживання дітей.

Зареєстрованим місцем проживання малолітнього ОСОБА_6 , 2018 р.н., є АДРЕСА_1 .

Сторони не заперечували, що малолітній ОСОБА_2 після виїзду з Німеччини разом з батьком ОСОБА_2 проживають в України.

У статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Відповідно до частини першої статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

У частині першій статті 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Положення статті 462 ЦПК України кореспондують статті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що воно існує, оскільки не доведено інше.

Таким чином, принцип взаємності полягає у тому, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов`язання.

Передумовою визнання та виконання рішення іноземного суду є застосування принципу взаємності, який може бути закріплений як в національному законодавстві, так і в нормах міжнародного договору. Відсутність відповідного міжнародного договору не створює перешкоди для даної процедури, зокрема у випадку якщо національними правовими нормами встановлене загальне правило про дотримання принципу взаємності.

Для правильного застосування принципу взаємності як умови для визнання і виконання іноземного судового рішення є важливими положеннями частини другої статті 462 ЦПК України: «У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше».

Рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення із погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Згідно з частиною шостою статті 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.

За відсутності між Україною та Федеративною Республікою Німеччина міжнародного договору про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності.

Підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені статтею 468 ЦПК України, за якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.

Під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін «правом на суд».

Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання.

Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні рішення іноземного суду покладається на сторону, яка заперечує проти заяви (клопотання) стягувача (постанови Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі № 761/11623/17 та від 23 вересня 2022 року у справі № 686/11087/20).

Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що 20 вересня 2023 року Сімейним судом міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23 було ухвалено тимчасове рішення без попереднього слухання. Рішення не містить відмітки про набрання ним законної сили, а також у даному рішенні, що є тимчасовим, не було забезпечено участі боржника ОСОБА_2 . Судом встановлено, що на час ухвалення рішення тривало основне провадження, яке відповідно завершено, про що мається рішення Пірнського місцевого суду – Сімейного суду – суду від 27.09.2023 (справа № 36 F 420/23, яке переглянуто відповідно до рішення Вищого земельного суду Дрездена (Oberlandesgericht Dresden) у справі сімейного права від 05.02.2024 № 23 UF 691/23. З урахуванням встановленого, суд констатував, що стороною стягувача не надано відповідних доказів, що тимчасове рішення від 20 вересня 2023 року не втратило свою актуальність на час звернення з клопотанням до суду щодо його примусового виконання, з урахуванням прийняття основного рішення у справі. Зверненню до примусового виконання на території України підлягає рішення, що набрало законної сили у встановленому законом порядку, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, не була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі та її було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

Колегія апеляційного суду погоджується із наведеним висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вже зазначалося, в цій справі заявником ініційовано розгляд питання про визнання на території України та надання дозволу на примусове виконання рішення Сімейного суду м.Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) від 20 вересня 2023 року у справі №36 F 420/23 еА, яким вирішено: наказано передати дитину ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зі змісту зазначеного рішення іноземного суду слідує, що воно містить присудження немайнового характеру (забезпечення відносин (контакту) дитини з матір`ю).

Відмінність між наданням дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбаченим главою 1, та визнанням в Україні рішень іноземних судів, передбаченим главою 2 розділу ІХ ЦПК України, полягає в тому, що в першому випадку національний суд дозволяє примусове виконання рішення іноземного суду та видає виконавчий лист, який пред`являється для виконання в порядку, встановленому законом. У другому випадку національний суд лише визнає рішення іноземного суду як факт або юридичний стан, що вже відбувся за кордоном, без звернення цього рішення до примусового виконання.

Верховний Суд уже зауважував, що можливість реалізації рішення іноземного суду в Україні залежить від характеру рішення. До рішень іноземного суду, які потребують виконання, можна віднести рішення: про стягнення боргу; стягнення аліментів; відшкодування шкоди. Тобто такі, що мають майновий характер. Рішеннями іноземного суду немайнового характеру, які не потребують виконання, можуть бути: про розірвання шлюбу; про встановлення батьківства; про встановлення опіки тощо (постанова Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 359/10463/24).

У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 359/10463/24 наголошено, що навіть у випадку коли рішення іноземного суду стосується скасування спільного батьківського права та надання одному з батьків одноосібних прав над дітьми, таке рішення за своїм характером може не підлягати примусовому виконанню, а має визнаватися як юридичний факт або правовий стан у порядку глави 2 розділу ІХ ЦПК України.

Подібний підхід застосовано Верховним Судом і у постанові від 27 вересня 2024 року у справі № 308/7962/23, у якій суд, розглядаючи питання про визнання рішення суду м. Уппсала Королівства Швеція щодо призначення особливих опікунів дитині, застосував саме процедуру визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, з урахуванням Гаазької конвенції про батьківську відповідальність1996 року.

Якщо іноземне рішення встановлює або змінює правовий статус особи, батьківську відповідальність, опіку, місце проживання дитини чи інший сімейно-правовий стан, воно не завжди може бути предметом примусового виконання в Україні. У кожному випадку суд повинен встановити, чи містить таке рішення конкретний обов`язок боржника, який може бути реалізований із застосуванням процедури примусового виконання, чи йдеться лише про юридичний факт або статус, який підлягає визнанню.

Остаточність рішення іноземного суду сама по собі не усуває необхідності розмежування тієї частини рішення, яка підлягає примусовому виконанню (глава 1 розділу ІХ ЦПК України), і тієї частини, яка за своїм змістом може бути лише предметом визнання (глава 2 розділу ІХ ЦПК України) як юридичний факт або правовий стан.

Колегія суддів звертає увагу, що 20 вересня 2023 року Сімейним судом міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23 було ухвалено тимчасове рішення без попереднього слухання.

При цьому, встановлено, що боржник ОСОБА_2 при розгляді відповідної справи у Сімейному суді міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23 присутнім не був.

Ані зміст самого рішення Сімейного суду міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23, ані будь-які інші наявні у справі документи не містять підтверджуючих даних про те, що боржнику було відомо про розгляд справи судом Німеччини та він отримував відповідні судові виклики і повідомлення.

Більше того, боржник ОСОБА_2 , як сторона стосовно якої було постановлене рішення Сімейного суду міста Пірна (AmtsgerichtPirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23, був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі через те, що розгляд справи та прийняття рішення відбулось без попереднього слухання та повідомлення сторін.

Також, звертаючись до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, ОСОБА_1 посилалася одночасно на положення статей 462 - 467 ЦПК України та положення Гаазької конвенції 1980 року, зазначаючи, що заявник ОСОБА_2 разом із малолітнім ОСОБА_13 повернувся до України без її згоди.

Згідно зі статтею 8 Конвенції 1980 року будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини. Заява повинна містити: a) інформацію про особу заявника, особу дитини і про особу того, хто підозрюється в переміщенні або утримуванні дитини; b) якщо можливо, дату народження дитини; c) підстави, на яких заявник вимагає повернення дитини; d) всю наявну інформацію про дитину і про особу того, у кого ймовірно знаходиться дитина. Заяву може бути доповнено: e) завіреною копією будь-якого рішення або угоди, що має відношення до справи; f) посвідченням або письмовим свідченням, виданим Центральним органом або іншим компетентним органом держави постійного проживання дитини або кваліфікованою особою, стосовно відповідного законодавства такої держави; g) будь-яким іншим документом, що має відношення до справи.

Статтею 5 Конвенції 1980 року передбачено, що вона застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції 1980 року припиняється, коли дитина досягає віку 16 років.

При цьому, хоча Конвенція 1980 року спрямована на вирішення питання про повернення дитини до місця її постійного проживання, вона не містить визначення поняття «постійне місце проживання». У зв`язку з цим, при вирішенні питання про визначення постійного місця проживання враховуються, як правило, такі обставини, як: соціальне становище сім`ї, навчання у школі, чи була відповідна країна осередком життя дитини до переміщення або незаконного утримування, тощо.

Правові підстави виникнення правового зв`язку між дитиною і особою (установою) визначаються відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала.

Отже, Конвенція 1980 року чітко визначає, що виникнення правовідносин між дитиною та особами, яким належать права піклування про неї (у першу чергу, звичайно йдеться про батьків), слід пов`язувати із законодавством тієї держави, в якій дитина постійно проживає, не зважаючи на те, громадянином якої держави є дитина, заявник або особа, яка ймовірно протиправно утримує дитину.

Особа або установа, які стверджують, що дитина була вивезена з Держави-учасниці або утримується на території іноземної держави з порушенням прав піклування про дитину, може відповідно до статті 8 Конвенції 1980 року звернутися із заявою до спеціально призначеного Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

У тому ж порядку, який передбачений для звернення із заявою про повернення дитини, відповідно до статті 21 Конвенції 1980 року може бути подана заява з проханням організувати або забезпечити ефективне здійснення прав доступу до дитини.

В Україні Центральним органом для виконання передбачених Конвенцією 1980 року функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції України, яке діє через міжрегіональні управління.

У разі, коли заява не відповідає вимогам Конвенції 1980 року, Центральний орган зобов`язаний невідкладно вжити всіх заходів, і в першу чергу, тих, які спрямовані на забезпечення добровільного повернення дитини або досягнення дружнього вирішення питання. У тому випадку, коли досягти цього не вдається, то Центральний орган зобов`язаний звернутися до суду або до компетентного органу.

Вищенаведене свідчить про те, що, виключно суди (або в деяких іноземних державах інші, призначені з цією метою адміністративні органи) тієї держави, де знаходиться дитина, мають право розглядати по суті справи на підставі Конвенції 1980 року. Тобто лише суд може вирішити питання про повернення дитини або відмовити у її поверненні, а також прийняти рішення щодо способів участі у спілкуванні з дитиною (стаття 11 Конвенції 1980 року).

В Україні справи про повернення дитини до іноземної держави та про забезпечення права доступу до дитини суд розглядає у позовному провадженні в порядку, визначеному ЦПК України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №755/17988/18.

Апеляційний суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні рішення судів ФРН, якими було б визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_21 з одним із батьків, у тому числі із заявницею. Інформація про ухвалення таких рішень судами України також відсутня.

З огляду на те, що малолітній ОСОБА_22 є громадянином України, постійно проживав на території України, тимчасово виїжджав для проживання у ФРН, і наразі проживає з батьком ОСОБА_2 на території України, питання про його повернення або відмову у його поверненні, повинно розглядатися судами України.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості взяти участь в судовому процесі у Сімейного суду міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) у справі № 36 F 420/23, через те, що його не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи іноземним судом, а тому наявні правові підстави, передбачені пунктом 2 частини другої статті 468 ЦПК України, для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Крім того, з огляду на положення Конвенції 1980 року, зазначене клопотання не підлягає задоволенню також з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 468 ЦПК України, оскільки питання щодо повернення дитини, з огляду на обставини справи, належить виключно до компетенції суду України.

Посилання ОСОБА_1 на правовий висновок німецького адвоката Єгора Байтмана, яким роз`яснено процесуальний механізм розгляду справ такої категорії, порядок набрання рішенням німецького суду законної сили та його виконання, не заслуговує на увагу, оскільки висновок не є офіційним документом в розумінні законодавства України, а суть висновку не впливає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги на те, що представник заявника був позбавлений можливості надати додаткові пояснення, висловити свою позицію щодо подальшого розгляду справи та реалізувати процесуальні права, гарантовані ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається із протоколу судового засідання, яке відбувалось в режимі відео конференції, від 17.06.2026 представник заявника - адвокат Блохіна Н.В. надала пояснення у справі, інші учасники справи також висловилися щодо справи, після цього суд ухвалив: перейти до дослідження письмових матеріалів справи. Представник заявника - адвокат Блохіна Н.В. надала доповнення та заявила клопотання про зобов`язання представника боржника надати оригінал судового рішення з апостилем, після чого в судовому засіданні оголошено перерву для винесення ухвали з приводу заявленого клопотання. Після відновлення судового засідання, представник заявника - адвокат Блохіна Н.В. не під`єдналась до судового засідання, тому судом ухвалено продовжити судовий розгляді у відсутності сторін. У цьому судовому засіданні ухвалено рішення по суті клопотання (а.с.199-202 т.1).

Отже, процесуальні права представника заявника – адвоката Блохіної Н.В., передбачені ЦПК України, порушені не були.

Крім того, у судовому засіданні апеляційного суду представнику надано можливість надати як пояснення так і документи на підтвердження вимог клопотання.

Щодо проставлення апостилю на рішенні Вищого земельного суду Дрездена (Oberlandesgericht Dresden) від 05.02.2024 у справі сімейного права № 23 UF 691/23, яким відновлено опіку батьків на дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_20 , а рішення Сімейного суду міста Пірна (Amtsgericht Pirna, Федеративна Республіка Німеччина) від 27 вересня 2023 року у справі № 36 F 420/23 скасовано, то суд зауважує, що ОСОБА_2 було надано його копію рішення Вищого земельного суду Дрездена (Oberlandesgericht Dresden) від 05.02.2024 у справі сімейного права № 23 UF 691/23 та його офіційний переклад на українську мову.

Статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 05 жовтня 1961 рік) встановлено, що передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 3 єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика,

що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між

двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують

дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Тобто, аналізуючи вказані норми, відсутність апостилю на рішенні Вищого земельного суду Дрездена (Oberlandesgericht Dresden) від 05.02.2024 у справі сімейного права № 23 UF 691/23, не свідчить про незаконність вказаного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з судовим рішенням суду і спростовуються матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для її скасування в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції, без змін.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17.08.2026.

Головуючий: Судді: