Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №751/7300/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/7300/25

Головуючий у першій інстанції – Топіха Р. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1537/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Супруна О.П.,

секретарі судового засідання Герасименко Ю.О.

учасники справи:

позивач Приватне акціонерне товариство «Чернігівоблбуд»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, Приватне акціонерне товариство «Чернігівоблбуд»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 квітня 2026 року (суддя – Топіха Р.М., місце ухвалення – м. Чернігів, дата складання повного рішення – 27.04.2026) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Чернігівоблбуд» (далі – ПрАТ «Чернігівоблбуд») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням - кімнатами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та виселити відповідача із приміщення гуртожитку - кімнат АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 без надання їй іншого житлового приміщення, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є власником гуртожитку по АДРЕСА_3 , який перебуває у господарчому віданні та управлінні Дочірнього підприємства «СПУ» ПрАТ «Чернігівоблбуд». 04.08.2010 між позивачем та матір`ю відповідача ОСОБА_2 було укладено договір оренди житла №122 на кімнату №37. Разом із ОСОБА_2 вселилася і відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а надалі за погодженням з орендодавцем вони вселилися і в кімнату №29. У березні 2022 року відповідач з матір`ю виїхали з України, але договір оренди не розривався, вони були зареєстровані у приміщенні гуртожитку та зберігали за собою кімнату. Пізніше ОСОБА_2 померла у Німеччині. За доводами позивача з 01.01.2022 орендна плата за проживання у гуртожитку та за надані комунальні послуги не сплачувалася, в результаті чого виникла велика заборгованість. На даний час відповідач проживає у кімнаті гуртожитку без будь-яких правових на це підстав, ніяких платежів не сплачує, з проханням переведення на неї прав і обов`язків наймача та укладення з нею окремого договору найму (оренди) житлового приміщення не зверталася, добровільно виселятися не бажає, що порушує права позивача як власника вказаного житла, та є підставою для виселення відповідача у судовому порядку.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.04.2026 в задоволенні позову ПрАТ «Чернігівоблбуд» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Чернігівоблбуд» просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, котрим позовні вимоги задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість подальшого користування відповідачем спірним житлом без укладення нового договору найму. Оскільки після смерті наймача ОСОБА_2 правова підстава користування житлом (договір найму №122 від 04.08.2010) припинилася, відповідач не набула автоматично статусу наймача, окремий договір найму з нею укладений не був, відповідач не зверталася ні до позивача ні до ДП «СПУ» ПрАТ «Чернігівоблбуд», у господарському віданні та управлінні якого перебуває вказаний гуртожиток, із відповідними заявами щодо укладення договору. Тому право відповідача ОСОБА_1 на користування кімнатами в гуртожитку було похідним від права її матері ОСОБА_2 , після смерті якої припинилося і похідне право користування житлом ОСОБА_1 .

Скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції фактично визнав за відповідачем право користування майном власника без існування правовстановлюючого документа, що суперечить нормам ст. 319, 391 ЦК України, ст. 61, 130 ЖК України.

Апелянт зазначає, що суд безпідставно не застосував наслідки тривалої відсутності відповідача, яка з березня 2022 року перебувала за кордоном та фактично не проживала у спірному житлі тривалий час, а сам факт її повернення в Україну не створює автоматичного права користування житлом власника.

Скаржник зауважує, що суд, захистивши право відповідача на житло, проігнорував порушення права власності позивача, яке також захищається законом.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 послалась на безпідставність доводів позивача, які суперечать фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Вказує з посиланням на ст. 64, 65 ЖК України на помилковість тверджень позивача про припинення її права користування житлом у зв`язку зі смертю матері-наймача й аргументує, що вона була вселена до кімнат в гуртожитку у встановленому законом порядку на підставі договору оренди №122 від 04.08.2020 та за згодою орендодавця, що не заперечується й самим позивачем.

Наголошує, що спірні кімнати у гуртожитку є її єдиним житлом, тоді як виселення без надання іншого житлового приміщення буде крайнім заходом у втручання в її право на житло, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стверджує, що вона регулярно сплачує комунальні послуги та плату за проживання, а наведений позивачем розрахунок заборгованості за 2022-2024 роки є необґрунтованим, документально не підтвердженим, а тому не може бути підставою для виселення.

За доводами відповідача, гуртожиток по АДРЕСА_3 є об`єктом житлового фонду, а за Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» виселення мешканців без надання іншого житла не допускається, якщо будівля не виведена з житлового фонду у встановленому законом порядку, доказів чого позивачем не надано.

Звертає увагу, що вона неодноразово виявляла готовність врегулювати спір шляхом укладення нового договору оренди, однак позивач не вчинив жодних дій для мирного вирішення питання, що свідчить про його недобросовісність та зловживання правами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

27.07.1994 між Фондом комунального майна Чернігівської обласної ради народних депутатів та Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним орендним підприємством «Чернігівоблбуд» укладено договір купівлі-продажу державного комунального майна (а.с. 4-7).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 30.12.2008 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником гуртожитку по АДРЕСА_3 є Закрите акціонерне товариство «Чернігівоблбуд» (а.с. 23, 26).

Відповідно до положень Статуту, затвердженого Загальними зборами акціонерів ПрАТ «Чернігівоблбуд» (протокол від 22.12.2023 №1), правонаступником Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства «Чернігівоблбуд» є Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) «Чернігівоблбуд», яке перейменовано на ПрАТ «Чернігівоблбуд» (а.с. 8-17).

04.08.2010 між Дочірнім підприємством «Соціально-побутове управління» ЗАТ «Чернігівоблбуд» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди (найма) приміщення №122, відповідно до якого орендодавець передав орендарю у платне тимчасове користування приміщення для житла, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Договір діє з 04.08.2010 по 03.08.2011 і вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не було письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду (а.с. 18-19).

Згідно додатку до даного договору оренди разом з орендарем до приміщення вселяється її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19 зворот).

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 із 14.03.2019 року, що підтверджується карткою реєстрації особи та відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 25, 34).

Згідно з розрахунком заборгованості за проживання в гуртожитку за період з 01.01.2022 по 31.12.2024 борг ОСОБА_1 складає 46293,00 грн (а.с. 20-21).

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2026 року, зміненого постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2026 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства «Соціально-побутове управління» ПрАТ «Чернігівоблбуд» заборгованість за проживання в гуртожитку та житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2022 по 31.03.2026 у розмірі 62677,37 грн.

Відповідно до свідоцтва про смерть (перекладеного з німецької мови на українську), виданого 05.11.2023 відділом реєстрації актів цивільного стану Вільне та ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла у Гамбурзькому хоспісі «Гелененштіфт» ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 61-62).

02.03.2024 ОСОБА_1 надіслала на адресу ПрАТ «Чернігівоблбуд» заяву на оформлення договору оренди, в якій просила укласти з нею договір оренди та зробити перерахунок сплачених нею коштів за її особисте проживання у кімнаті АДРЕСА_1 (а.с. 63-64)

03.10.2024 ОСОБА_1 направила на адресу ПрАТ «Чернігівоблбуд» заяву щодо надання їй розрахунку вартості житлово-комунальних послуг та інших платежів, пов`язаних з її проживанням за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 65-66).

За довідкою Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 07.10.2025 року №932 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 29.07.2024 у загальноміській черзі за №3732. За час перебування на обліку житлом по місту Чернігову не забезпечувалась (а.с. 68).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України власнику майна гарантовано захист його права власності, а саме: власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та права розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасн иками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Чернігівоблбуд» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди (найму) приміщення у гуртожитку укладався з матір`ю відповідача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 сплачує орендну плату за проживання у гуртожитку не в повному обсязі та має заборгованість з оплати комунальних послуг. Відповідач зверталася до позивача із заявою про укладення з нею договору оренди житлового приміщення, проте такий договір не укладався у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати орендної плати та комунальних послуг. Іншого житла відповідач не має.

Однак апеляційний суд не може повністю погодитись з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Нормами статей 41 і 47 Конституції України гарантовано захист як права власності, так і права на житло.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції.

Разом із тим, у спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені й статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини, практика якого у відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України є джерелом права, керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Стаття 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь яких порушень свого права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом існування перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Тому, усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.

Відповідно ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму (ч. 3 ст. 815 ЦК України).

Згідно ст. 817 ЦК України наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому (ч. 1). Особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав володіння та користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні (ч. 2).

Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 781 ЦК України).

У ч. 2 ст. 824 ЦК України встановлено, що у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Частиною 1 статті 130 ЖК України передбачено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

У пункті 7 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498, передбачено, що користування жилою площею здійснюється: у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера; у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла.

Відповідно до п. 15 Примірного положення про користування гуртожитками особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору.

Згідно з п. 17 положення про користування гуртожитками виселення з гуртожитків осіб, які проживають на умовах найму (оренди), здійснюється відповідно до статті 132 ЖК України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 у малолітньому віці разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 на підставі договору оренди (найму) приміщення від 04.08.2010 вселилася до кімнати № НОМЕР_1 належного на праві власності ПрАТ «Чернігівоблбуд» гуртожитку по АДРЕСА_3 . Надалі за погодженням із орендодавцем їм було надано в користування додаткове житлове приміщення – кімнату АДРЕСА_6 , де відповідач має зареєстроване місце проживання.

Мати відповідача, яка виступала орендарем у вказаному договорі оренди, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначений договір оренди приміщення з відповідачем не переукладався у зв`язку з наявністю заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку.

Відтак, оскільки договір оренди приміщення від 04.08.2010 на кімнату №37 гуртожитку, який був укладений з матір`ю відповідача ОСОБА_2 , припинився у зв`язку зі смертю наймача, власник гуртожитку та уповноважена ним особа не погоджуються на укладення з відповідачем нового договору оренди, то ОСОБА_1 проживає у кімнаті № НОМЕР_1 належного ПрАТ «Чернігівоблбуд» гуртожитку без належних правових підстав, при цьому не сплачуючи орендну плату та житлово-комунальні послуги, за якими рахується значна заборгованість.

За таких обставин, слушними є доводи апелянта про порушення відповідачем права власності позивача на вказане майно, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на ст. 64, 65 ЖК України як підстави збереження за нею права користування житлом після смерті матері-наймача на тих самих умовах не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок не випливає з цих норм права; крім того, спір стосується житлового приміщення, яке не знаходиться у державній чи комунальній власності, на які поширюються ст. 64, 65 ЖК України, а належить позивачу на праві приватної власності.

Твердження відповідача про належне виконання своїх зобов`язань по сплаті житлово-комунальних послуг та плати за проживання спростовується судовим рішенням про стягнення з ОСОБА_1 відповідних коштів заборгованості. При цьому, саме ця обставина є підставою для не згоди позивача на укладення з відповідачем нового договору оренди, що не свідчить про недобросовісність та зловживання правами з боку позивача, як то вказує відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.

Не можна погодитися й з аргументами відповідача про заборону її виселення з гуртожитку без надання іншого житла з посиланням на Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки у п. 2 ч. 2 ст. 1 даного Закону встановлено, що він не поширюється на громадян, які мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом.

Згідно зі ст. 1-1 вказаного Закону користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, - право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі: а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР; б) договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом.

Водночас жоден із зазначених документів, підтверджуючих правову підставу проживання у кімнаті АДРЕСА_1 , у ОСОБА_1 відсутній, тоді як попередній договір оренди приміщення від 04.08.2010, укладений із ОСОБА_2 , втратив чинність у зв`язку зі смертю наймача та надалі з відповідачем не був переукладений.

Таким чином, зважаючи на викладені обставини, відповідач підлягає виселенню з кімнати АДРЕСА_7 без надання іншого житлового приміщення.

Водночас доводи позовної заяви та апеляційної скарги не містять обґрунтованих підстав для висновку про необхідність усунення позивачу у користуванні та розпорядженні його власністю шляхом виселення відповідача з кімнати №29 гуртожитку.

Адже, як установлено в судовому засіданні і не заперечується позивачем, ця кімната була виділена сім`ї ОСОБА_4 для проживання за погодженням із орендодавцем, який є дочірнім підприємством власника гуртожитку. Більше того, власник житла та уповноважені ним особи надали ОСОБА_1 можливість зареєструватись у спірній кімнаті №29, яка наразі залишається єдиним житлом відповідача. У даному житловому приміщенні відповідач мешкає на законних підставах з моменту вселення, тобто понад п`ятнадцять років.

При цьому апеляційний суд наголошує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) мети, досягнення якої передбачається, та засобів, які використовуються для її досягнення.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Таким чином, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа має право сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Даний висновок також узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц, від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19.

Тому, дотримуючись справедливого балансу між правами сторін у спірних правовідносинах, з огляду на висновок щодо наявності правових підстав для виселення відповідача з однієї кімнати (№37) гуртожитку, колегія суддів дійшла висновку, що у цьому випадку право ОСОБА_1 на житло, яке захищене ст. 47 Конституції України, ст. 8 Конвенції, переважає право власності ПрАТ «Чернігівоблбуд», гарантоване ст. 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв`язку з чим виселення відповідача з іншої кімнати (№29) гуртожитку призведе до порушення її житлових прав.

Доводи апеляційної скарги позивача, що ОСОБА_1 із березня 2022 року перебувала за кордоном, тривалий час не проживаючи у спірному житлі, не можуть бути підставою для виселення відповідача, оскільки ці події стосуються початку введення в Україні воєнного стану, пов`язаного з повномасштабним вторгненням збройних сил Російської Федерації в Україну, коли громадяни України масово шукали притулку та захисту від агресора за межами держави, що є загальновідомим фактом.

Безпідставними є й посилання скаржника, як і суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, на ст. 71, 72 ЖК України, оскільки дані правові норми не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, позаяк регламентують збереження за тимчасово відсутніми громадянами жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, тоді як гуртожиток, у кімнаті якого мешкає відповідач, належить позивачу на праві приватної власності.

Заборгованість відповідача за проживання в гуртожитку також не є підставою для її виселення, оскільки своє порушене право позивач вже захистив у судовому порядку шляхом стягнення коштів.

У зв`язку з цим, вимога позову ПрАТ «Чернігівоблбуд» про виселення ОСОБА_1 із кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення не підлягає задоволенню.

Крім того, в уточненій позовній заяві ПрАТ «Чернігівоблбуд» просило усунути йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням (кімнатами №37 та №29 гуртожитку) як шляхом визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, так і шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Прикметно, що первісна та уточнююча позовна заява є повністю тотожні за змістом та обґрунтуванням, змінено лише прохальну частину.

З цього приводу апеляційний суд зазначає таке.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

При здійсненні правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

За встановлених обставин справи, ефективним способом захисту порушеного права ПрАТ «Чернігівоблбуд» є саме пред`явлення вимоги в порядку ст. 391 ЦК України про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним йому майном шляхом виселення відповідача.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року в справі №466/11778/21, від 06 квітня 2022 року в справі №332/2378/19, від 21 вересня 2022 року в справі №331/4799/16.

Тому в задоволенні позовних вимог про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням (кімнатами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ), слід відмовити в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту в цій частині.

Вищезазначеним обставинам суд першої інстанції не дав належної правової оцінки, не з`ясував зміст кожної з позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині новее рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову з вищенаведених підстав.

Відтак, апеляційна скарга ПрАТ «Чернігівоблбуд» підлягає частковому задоволенню, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.04.2026 – скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга позивача та його позовні вимоги задовольняються частково (на 50%), то з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Чернігівоблбуд» підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 1514,00 грн (3028 х 50%) та за апеляційний перегляд справи в сумі 2271,00 грн (4542 х 50%), оплата яких підтверджена відповідними платіжними документами (а.с. 28, 101).

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» – задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 квітня 2026 року – скасувати.

Позов Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю – задовольнити частково.

ОСОБА_1 виселити з приміщення гуртожитку - кімнати АДРЕСА_7 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні решти вимог позову Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» 1514,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2271,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

О.П. Супрун