Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №2/2218/512/11 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 2/2218/512/11

Провадження № 22-ц/820/1356/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.

за участю представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Вірченка Ю.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2026 року про задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії (суддя Колієв С.А.).

Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування скарги зазначав, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебував виконавчий лист №2/2218/512/11 від 28.10.2013, виданий Хмельницьким міськрайонним судом, про солідарне стягнення з ДП «Альма-Шкіргалантерея», ТОВ «Альма-Шкіргалантерея», ТОВ «Шкіргалантерея», ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованості за кредитним договором у сумі 10368479,85 грн (виконавче провадження №43240000). В рамках вказаного виконавчого провадження постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13.05.2014 накладено арешт на все майно, що йому належить із забороною його відчуження та постановою від 08.02.2018 накладено арешт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця від 28.05.2020 виконавче провадження №43240000 було закінчено на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, при закінченні виконавчого провадження державним виконавцем не було знято арешти, які накладені на належне боржнику майно.

З метою отримання інформації щодо виконавчого провадження №43240000 та існуючих арештів, заявник через свого представника – адвоката Свіжого О.В. звертався із запитом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на який отримав відповідь про закінчення вказаного виконавчого провадження №43240000 та відсутність матеріалів виконавчого провадження у зв`язку зі знищення за строками зберігання, при цьому, інформація про вчинення дій щодо зняття арешту з майна відсутня.

Заявник вважав, що бездіяльність органу державної виконавчого служби полягає у невиконанні прямого обов`язку, встановленого ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зняття арешту з майна заявника, накладеного в межах виконавчого провадження №43240000, яке закінчено 28.05.2020. Така бездіяльність є протиправною та порушує законне право заявника на вільне користування та розпорядження своїм майном, що має бути негайно відновлено судом.

З огляду на викладене, заявник просив суд визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що полягає у незнятті арешту з майна боржника – ОСОБА_1 після закінчення виконавчого провадження №43240000 з виконання виконавчого листа №2/2218/512/11 від 28.10.2013, 28.05.2020; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти всі арешти, накладені на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 згідно постанови від 13.05.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (виконавче провадження №43240000, номер обтяження 5708358, реєстрація в реєстрі 20.05.2014); згідно постанови від 08.02.2018 про арешт майна боржника (виконавче провадження №43240000, номер обтяження 24736010, реєстрація в реєстрі 08.02.2018); згідно постанови від 10.10.2017 про арешт коштів боржника (виконавче провадження №43240000).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка полягає у незнятті арешту з майна яке належить боржнику ОСОБА_1 після закінчення виконавчого провадження №43240000 з виконання виконавчого листа №2/2218/512/11 від 28.10.2023.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідну уповноважену особу) зняти арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , які були накладені у виконавчому провадженні №43240000 згідно постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 13.05.2014, постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.10.2017 та постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08.02.2018.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій просить вказану ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції проігнорував вимоги частини 6 статті 14 та частини 3 статті 448 ЦПК України і постановив ухвалу про прийняття до провадження скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, яка подана представником скаржника – адвокатом Свіжим О.В., в паперовому вигляді. Заяви про обставини подання скарги в порушення вимог частини 6 статті 14 ЦПК України адвокат не надав. Також, скаржник у скарзі не виконав вимоги частини 3 статті 448 ЦПК України, а саме: не вказав ідентифікатор доступу до виконавчого провадження; не вказав дату, коли дізнався про порушення своїх прав; не зазначив зміст оскаржуваних рішень державного виконавця; не виклав обставин, якими обґрунтовує свої вимоги (не надав докази арешту).

Крім того, зазначає, що заявник у скарзі не зазначив, які його права як боржника у ВП № 43240000 порушені.

Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою через 5 років та 7 місяців після закінчення виконавчого провадження, а, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 449 ЦПК України, суд зобов`язаний залишити скаргу без розгляду у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення за клопотанням особи.

Також зазначає, що в оскаржуваній ухвалі відсутнє скасування рішення, так як скаржник не оскаржує постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 43240000 чи лист відділу від 24.07.2025 № 105139/124968-33-25/20.1, а тому вважає, що відсутність стадії скасування рішення порушує цілісність частини 2 статті 451 ЦПК України і робить ухвалу щодо розгляду скарги ОСОБА_1 незаконною.

Вважає, що суд першої інстанції долучив до справи письмові пояснення та інформаційну довідку, чим порушив вимоги ЦПК України щодо направлення доказів учаснику справи, вимоги статті 448 ЦПК України щодо вмісту скарги та доказів направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи.

Наголошує на тому, що частина 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцю не знімати арешт з майна (коштів) боржника при закінченні виконавчого провадження у разі не сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 12.05.2026 клопотання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про долучення до матеріалів справи нових доказів залишено без задоволення.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 13.05.2026 відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, поданий його представником – адвокатом Свіжим О.В., повернуто заявнику без розгляду.

В судовому засіданні представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Вірченко Ю.М. підтримав апеляційну скаргу.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства. Протокольною ухвалою апеляційного суду від 17.08.2026 клопотання представника заявника – адвоката Свіжого О.В. про відкладення розгляду справи залишено без задоволення.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.09.2013 у справі №2/2218/512/11 стягнуто з ДП «Альма-Шкіргалантерея», ТОВ «Альма-Шкіргалантерея», ТОВ «Шкіргалантерея», ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 28.05.2008 №0177/08/17-KLVVI, яка виникла станом на 20.01.2009 у сумі 10368479,85 грн, з яких 8714714 грн заборгованість за кредитом, 763910,39 грн відсотки, 74136,44 грн пеня, 143719,02 грн санкції за несвоєчасне повернення кредиту та 1820 судових витрат.

На виконання вказаного рішення суду 28.10.2013 видано виконавчий лист, який перебував на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ВП №43240000).

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13.05.2014 у ВП №43240000 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.10.2017 у ВП №43240000 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках в наступних банківських установах, а саме у ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ КБ «ПриватБанк», Хмельницькій філії ПАТ КБ «ПриватБанк», а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 .

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08.02.2018 у ВП №43240000 накладено арешт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який належить боржнику ОСОБА_1 .

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28.05.2020 виконавче провадження №43240000 із примусового виконання виконавчого документа №2/2218/512/11, виданого 28.10.2013 Хмельницьким міськрайонним судом закінчено на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній постанові встановлено, що стягувачем за виконавчим документом визначено ПАТ «Банк Форум», яке, як юридична особа, припинено.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №471787383 від 07.04.2026, на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано обтяження у виді арешту. Номер обтяження 24736010, обтяження зареєстровано 08.02.2018; обтяжувач: Відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Крім того, 20.05.2014 зареєстровано обтяження на нерухоме майно відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.05.2014 у ВП №43240000.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавче провадження №43240000 із примусового виконання виконавчого листа №2/2218/512/11, виданого 28.10.2013 Хмельницьким міськрайонним судом, закінчено на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець, відповідно до приписів ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язаний був зняти арешти з майна боржника та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Проте, всупереч наведеній нормі права органом державної виконавчого служби обтяження з майна не зняті, що дає підстави для визнання судом оскаржуваної бездіяльності неправомірною та зобов`язання державного виконавця усунути порушення прав та свобод заявника.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону №606-XIV ( редакції чинній на час накладення арешту на майно 13.05.2014), звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шл яхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. (ст. 57 Закону №606-XIV ( редакції чинній на час накладення арешту на майно 13.05.2014) Аналогічна норма передбачена і Законом №1404-VIII – ст. 56)

За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII чинного з 02.06.2016), виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону №1404-VIII (в редакції чинній на час закінчення виконавчого провадження), у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. (ч. 2 ст. 40 Закону №1404-VIII)

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що виконавче провадження №43240000 із примусового виконання виконавчого листа №2/2218/512/11, виданого 28.10.2013 Хмельницьким міськрайонним судом, закінчено на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», проте, державним виконавцем при закінченні виконавчого провадження питання про зняття арешту з майна (коштів) боржника вирішено не було, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визнання неправомірною бездіяльності органу державної виконавчої служби та необхідність зобов`язання зняти арешти, накладені на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №43240000.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги в тій частині, що положення частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцю не знімати арешт з майна (коштів) боржника при закінченні виконавчого провадження у разі несплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Оскільки Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України/представником відділу не було надано до суду першої інстанції належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних обставин, а саме постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, які перебувають на примусовому виконанні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно приписів ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч. 4 ст. 12 ЦПК України)

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на порушення судом вимог ч. 6 ст. 14 ЦПК України щодо прийняття скарги на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, при подачі в паперовому вигляді скарги представником ОСОБА_1 – адвокатом Свіжим О.В. зазначалось про наявність у адвоката електронного кабінету в ЄСІТС, а реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не виключає можливості подання до суду процесуальних документів в паперовій формі.

Також не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом посилання в апеляційній скарзі на те, що у скарзі Пивовар О.М., в порушення ч. 3 ст. 448 ЦПК України, не зазначив ідентифікатор доступу до виконавчого провадження, дату, коли дізнався про порушення своїх прав, не виклав обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, оскільки такі процесуальні порушення при подачі скарги не призвели до неправильного вирішення справи по суті заявлених вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строків звернення ОСОБА_1 до суду з відповідною скаргою, слід зазначити, що бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна після закінчення виконавчого провадження є триваючим правопорушенням, тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому ст.ст. 4471-451 ЦПК України.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо відсутності стадії скасування рішення (заявник не оскаржує постанову про закінчення виконавчого провадження), що порушує цілісність ч. 2 ст. 451 ЦПК України і свідчить про незаконність ухвали, оскільки частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки, у даному випадку, відповідальної посадової особи державної виконавчої служби, пов`язана з невиконанням такою особою дій, які вона була зобов`язана вчинити в силу покладених на неї обов`язків та згідно з чинним законодавством України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що незняття Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи, в розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження», є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право заявника підлягає захисту шляхом зобов`язання уповноважених посадових осіб відділу звільнити з під арешту усе майно (кошти), що належать заявнику на праві власності.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи.

Ухвала суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: Р.С. Гринчук

О.І. Талалай