Суд: Хмельницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред’явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами
Дата: 17 серпня 2026 р.
Справа: №689/1148/26
Суддя: Вітюк І. В.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 689/1148/26
Провадження № 33/820/642/26
Суддя Хмельницького апеляційного суду Вітюк І.В., за участю секретаря Цугеля А.В., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 – адвоката Теліцина А.М. розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника на постанову Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року,
в с т а н о в и л а:
Постановою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665 грн. 60 коп. судового збору.
За постановою суду, ОСОБА_1 , згідно з постановою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10.06.2026 року, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу за те, що він 29.05.2026 керував транспортним засобом «ВАЗ 21061», не маючи права керування таким транспортним засобом. Цією ж постановою суду встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6984777 від 07.04.2026, ОСОБА_1 був визнаний винним з накладенням штрафу у розмірі 3400 гривень за ч.2 ст.126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, яка не має права керувати таким транспортним засобом.
Постанова суду набрала законної сили 23.06.2026.
При цьому, 26 червня 2026 року о 19 годині 44 хвилини в с. Кадиївка по вул. Миру, 1, Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_1 , в порушення вимог п.2.1а Правил дорожнього руху (затв. Постановою КМ України від 10.10.2001 №1306), повторно протягом року керував транспортним засобом «Москвич», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом строком на 5 років.
Не погоджуючись з постановою суду, захисник Теліцин А.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та провадження по справі закрити на підставі п.8 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з наявністю повідомлення про підозру у кримінальному провадженні по даному факту.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно не закрив провадження у справі. На момент її розгляду щодо ОСОБА_1 вже існувало повідомлення про підозру у кримінальному провадженні за ч.1 ст.382 КК України за тим самим фактом. Адміністративне правопорушення та кримінальне обвинувачення ґрунтуються на тотожних фактичних обставинах (особа, час, місце, транспортний засіб і подія), що, відповідно до п.8 ч.1 ст.247 КУпАП, є підставою для закриття адміністративного провадження.
Крім того захисник вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 був ознайомлений із постановою суду про позбавлення права керування, яка набрала законної сили.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, на підтримку доводів апеляційної скарги з підстав наведених у ній, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що вказані вимоги закону суд першої інстанції виконав належним чином і оскаржене рішення ґрунтується на положеннях процесуального та матеріального закону.
В судовому засіданні захисник просив закрити провадження у справі, посилаючись на те, що за цим самим фактом ОСОБА_1 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні за ч.1 ст.382 КК України. На думку захисника, притягнення особи одночасно до адміністративної та кримінальної відповідальності за одне й те саме діяння є неприпустимим.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 21.05.2026 року у справі № 459/3651/25, відповідно до якої застосування положень ч.1 ст.382 КК України у випадках керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування, не суперечить принципу правової визначеності та не означає притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме діяння.
Відповідно до ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути засуджений за діяння, яке на момент його вчинення не становило кримінального правопорушення відповідно до національного закону. При цьому вимога передбачуваності закону означає, що відповідна норма має бути достатньо доступною, чіткою та передбачуваною для особи, яка за потреби може спрямувати відповідно до неї свою поведінку, отримати правову допомогу та передбачити наслідки своїх дій. Сам факт існування суміжних правових норм, які регулюють різні аспекти одного фактичного діяння, сам по собі не свідчить про правову невизначеність, якщо межі їх застосування можуть бути встановлені шляхом системного тлумачення закону. Такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ, зокрема правовим позиціям, сформульованим у справах «Kononov v. Latvia» та «Сєрков проти України».
Положення ч. 1 ст. 382 КК України є достатньо чіткими та однозначними: умисне невиконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, тягне кримінальну відповідальність. Обов`язковість судового рішення прямо встановлена ст. 129-1 Конституції України, а також ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас положення ч.4, ч.5 ст.126 КУпАП та ч.1 ст.382 КК України не є конкуруючими нормами, які встановлюють відповідальність за одне й те саме правопорушення. Вони мають різні об`єкти правової охорони та передбачають відповідальність за різні за своєю юридичною природою діяння.
Так, положення ст.126 КУпАП спрямовані на охорону безпеки дорожнього руху та встановлюють адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами. Натомість ч.1 ст.382 КК України охороняє авторитет правосуддя та обов`язковість судових рішень, а кримінально караним є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили.
Отже, визначальним для застосування ч.1 ст.382 КК України є не сам по собі факт керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування, а умисне невиконання нею судового рішення, адресатом якого вона є та яким на неї покладено обов`язок утримуватися від певних дій. Саме свідоме ігнорування такого рішення, за наявності передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, може утворювати склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Склад кримінального правопорушення охоплює сукупність установлених законом ознак, зокрема об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт та суб`єктивну сторону.
Саме особа, позбавлена судом права керування транспортними засобами, є безпосереднім адресатом встановленої судовим рішенням заборони, а тому з моменту набрання таким рішенням законної сили зобов`язана його дотримуватися.
Також безпідставним є посилання сторони захисту на спеціальний характер ст.126 КУпАП порівняно з положеннями ч.1 ст.382 КК України. Наявність спеціальної адміністративно-правової норми не виключає можливості кримінально-правової оцінки поведінки особи, якщо встановлені обставини свідчать про наявність усіх ознак іншого, самостійного складу кримінального правопорушення.
Таким чином, притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.382 КК України у відповідних випадках пов`язується не з повторним покаранням за порушення правил дорожнього руху, а з умисним невиконанням обов`язкового судового рішення, що набрало законної сили. При цьому попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП не визначене законом як обов`язкова умова застосування ч.1 ст.382 КК України.
Відтак сам факт наявності кримінального провадження та повідомлення ОСОБА_1 про підозру за ч.1 ст.382 КК України не є безумовною підставою для закриття цього провадження про адміністративне правопорушення. Підстави для закриття провадження у зв`язку з притягненням особи до різних видів юридичної відповідальності за одне й те саме діяння можуть мати місце лише за умови встановлення тотожності фактичних обставин, складу правопорушення та об`єкта правової охорони, чого у цьому випадку судом не встановлено.
За наведених обставин, апеляційний суд доходить висновку, що положення ч.1 ст.382 КК України та ст.126 КУпАП регулюють різні за своєю юридичною природою правовідносини, мають різні об`єкти правової охорони та передбачають відповідальність за різні діяння. Тому наявність кримінального провадження за ч.1 ст.382 КК України сама по собі не виключає можливості розгляду питання про адміністративну відповідальність ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП.
Таким чином, при розгляді справи судом першої інстанції порушень вимог статей 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст.252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції, з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.
Даних про те, що в справі неправильно застосовано норми матеріального права чи допущено порушення норм процесуального права при дослідженні місцевим судом доказів, перевіркою матеріалів справи не встановлено.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази та порушення вимог закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про залишення оскарженої постанови суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в:
Постанову Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника – без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Хмельницького
апеляційного суду І.В. Вітюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua