Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №607/24619/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/24619/25Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я

Провадження № 22-ц/817/739/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дешка В`ячеслава Олександровича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року у цивільній справі за позовом АТ "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року у розмірі 13427,17 грн станом на 25.11.2025 року, яка складається з 10204,89 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 3025,61 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 196,67 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.05.2024 року, будучи клієнтом банку, відповідачка уклала з Банком кредитний договір №ABH0CT155101715498886749 щодо надання їй кредиту в розмірі 15000,00 грн, строком на 36 місяців - до 11.05.2027 року, зі сплатою процентів у розмірі 85 % щорічно та комісії в розмірі 0.00 грн.

Кредитний договір складається із Заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту. Позивач надав позичальнику кредит, відповідачка умови кредитного договору належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Пунктом 11 Заяви та Паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка» передбачено, що у разі прострочення погашення заборгованості клієнт сплачує пеню у розмірі 0,07 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ та 15 % суми простроченого платежу.

За вказаних вище обставин, АТ «АБанк» просив стягнути з відповідачки вищевказану суму боргу за кредитним договором.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «АкцентБанк» заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року в розмірі 13230,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «АкцентБанк» 2386,92 грн сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дешко В.О. просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановивши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, не перевіривши правильності та співмірності нарахованих процентів. Скаржник вважає їх розмір надмірним та таким, що не відповідає принципам справедливості, добросовісності й пропорційності, а також установленим Законом України «Про споживче кредитування» обмеженням максимальної денної процентної ставки. На обґрунтування цих доводів посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, у якій викладено висновок щодо можливості зменшення судом за певних умов розміру неустойки, штрафу та процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Акцент-Банк» вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Доводи відзиву зводяться до того, що 12.05.2024 року між сторонами укладено кредитний договір «Швидка готівка» на суму 15 000 грн строком на 36 місяців, зі сплатою 85 % річних, який відповідач підписала електронним підписом.

Надані банком виписки з рахунку та розрахунок заборгованості підтверджують отримання і використання кредитних коштів, рух коштів, часткове погашення заборгованості та її наявність у заявленому розмірі.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Обставини справи.

10.05.2024 року ОСОБА_1 шляхом підписання Анкети - заяви про приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК», власним підписом підтвердила, що дана Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-БАНК», що розміщені за посиланням https://a-bank.com.ua, між нею та АТ «А-БАНК» становлять Договір про надання банківських послуг, умови якого їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення; засвідчила генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися нею для вчинення правочинів та платіжних операцій; визнала, що УЕП є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки.

12.05.2024 року ОСОБА_1 електронним підписом підписала заяву про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101715498886749, паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, та отримала строковий кредит у сумі 15 000,00 грн на строк 36 місяців, до 11.05.2027 року, процентна ставка (фіксована) - 85% річних, денна процентна ставка становить 0,17%, розмір щомісячного платежу - 1176,16 грн, платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту -5169155123522219, загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій - 42341,11 грн.

Відповідно до п. 18 відповідачка підтверджує та погоджується, що до укладання цієї угоди, ознайомилася з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням: www.a-bank.com.ua/terms, та до укладання цієї угоди ознайомлена з інформацією, яка розміщується на веб-сайті та доступна за посиланням: www.abank.com.ua, в повному об`ємі відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку: www.a-bank.com.ua, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять Договір, отримала їх примірники, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

З меморіального ордеру TR.36220266.27153.65455 від 12.05.2024 року вбачається, що позивачем на рахунок відповідача було перераховано кошти в сумі 15 000,00 грн; призначення платежу: видача кредиту згідно договору № ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором №ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року слідує, що заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за спірним договором станом на 25.11.2025 року становить 16232,14 грн, яка складається з наступного: 10204,89 грн- загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 3 025,61 грн загальний залишок заборгованості за процентами; 196,67 грн загальний залишок заборгованості за пенею.

Відповідачка здійснювала часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року, що видно із змісту указаного розрахунку заборгованості за кредитним договором

Як слідує з банківської виписки по кредиту в АТ «А-Банк», за період 12.05.2024 року 24.11.2025 року, в ній відображено нарахування відсотків, простроченої заборгованості та періодів, за які вони були нараховані.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).

У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами належним чином укладено кредитний договір № ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року, підписаний відповідачкою електронним підписом, на виконання якого банк надав їй кредит у розмірі 15 000 грн строком на 36 місяців зі сплатою 85 % річних. Факт отримання кредитних коштів та користування ними підтверджується меморіальним ордером, банківською випискою та частковим погашенням заборгованості. Суд також установив, що погоджена сторонами денна процентна ставка 0,17 % не суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а тому стягнув 10204,89 грн заборгованості за тілом кредиту та 3025,61 грн за процентами. Водночас у стягненні 196,67 грн пені відмовив з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Однак, з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту погодитися неможливо.

Так, із змісту пункту 4 заяви про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за картою/рахунком видно, що мета отримання кредиту — на споживчі цілі.

Крім того, із змісту заяви про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0CT155101715498886749 видно, що мета отримання кредиту — придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг.

Тобто, кредит надається фізичній особі для задоволення особистих потреб, а не для підприємницької діяльності, тобто на споживчі цілі.

У даній справі регулювання правовідносин АТ «А-Банк» зі споживачем ОСОБА_1 щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Акцент банк» просить достроково стягнути з ОСОБА_1 всю суму кредиту.

Як слідує з умов договору, сторонами погоджено строк кредиту — 36 місяців з 12.05.2024 р. по 11.05.2027 р. включно. Тобто, строк кредитування ще не сплинув.

При цьому, АТ «Акцент Банк» не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання нею вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідачка не отримувала досудову вимогу банку, та відповідно остання не мала об`єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов`язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача лише заборгованості по процентах за кредитним договором № ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року у розмірі 3025,61 грн, які класифіковано кредитодавцем як - “загальний залишок заборгованості по процентам”.

Тому доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає часткового обґрунтованими.

Заявлена вимога про стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10204,89 грн є передчасною.

Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Доводи апеляційної скарги про те, розмір процентів є надмірним та таким, що не відповідає принципам справедливості, добросовісності й пропорційності, а також установленим Законом України «Про споживче кредитування» обмеженням максимальної денної процентної ставки, колегія суддів вважає голослівними та такими, що у повній мірі були спростовані судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Так, судом першої інстанції вірно установлено, що в дослідженій заяві узгоджені всі істотні умови кредитного договору №ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року, денна процента ставка становить 0,17 %, що спростовує доводи сторони відповідача про невідповідність денної процентної ставки Закону України «Про споживче кредитування».

З приводу посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, слід вказати наступне.

У даній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Оскільки предметом стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі є стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом у відповідності до ст. 1048 ЦК України, а не процентів за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, тому висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, не є релевантним для застосування у даній справі, оскільки предмет правовідносин не є тотожним.

Рішення суду щодо відмови у задоволенні позову вимог АТ «Акцент-Банк» про стягнення 196,67 грн пені банком не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.

Інші доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення заборгованості за процентами, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20.03.2026 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року по тілу кредиту у розмірі 10204,89 грн слід скасувати, постановивши у відповідній частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Щодо судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом задоволено матеріально - правові вимоги АТ «Акцент-Банк» на 22.53%, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 545,76 грн. слід стягнути з відповідачки в користь позивача (2422,40/100х22,53).

Вимоги апеляційної скарги задоволено на 77,47 %, тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2814,94 грн. слід стягнути з позивача на користь відповідачки (3633,60/100х77,47 %)

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Зважаючи на те, що з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» підлягає стягненню 545,76 грн судового збору за подання позовної заяви, тоді як з АТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2814,94 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення із АТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 різниці суми судових витрат, яка становить 2269,18 грн (2814,94 грн - 545,76 грн).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дешка В`ячеслава Олександровича - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором №ABH0CT155101715498886749 від 12.05.2024 року по тілу кредиту у розмірі 10204,89 грн та постановити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, та визначити загальний розмір заборгованості у сумі 3025,61 грн, що є заборгованістю по процентах за користування кредитними коштами.

Провести новий розподіл судових витрат, стягнувши з Акціонерного Товариства «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ 14360080) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 2269,18 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 13 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.