Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №607/3133/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3133/25Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/787/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників в м.Тернополі цивільну справу №607/3133/25 за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року у справі №607/3133/25 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до держави Україна в особі Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка вказує на те, що 15.10.2024 працівниками СВ Відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області здійснено обшук в рамках кримінального провадження №12024211090000178 від 03.10.2024 за адресою: АДРЕСА_1 . Працівники поліції, виламавши вхідні двері, зайшли до помешкання, власником якого є ОСОБА_2 . Вказала, що під час проведення обшуку із шухляд зникли грошові кошти в розмірі 3500 грн (сім купюр по п`ятсот гривень). У зв`язку із пошкодженням вхідних дверей до належної їй квартири вона змушена була встановити нові вхідні двері, вартість яких разом із монтажем складає 22286.00 грн. Крім того, зазначила, що внаслідок порушення її прав вона зверталась до адвоката Русина A.C., з яким 14.11.2024 уклала договір про надання правничої допомоги №14/11 від на суму 20000 грн.

Вказувала, що за результатами проведеного обшуку за її місцем проживання не було виявлено вогнепальної зброї та заборонених предметів. ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні не має статусу підозрюваної чи обвинуваченої, дане кримінальне провадження закрито у зв`язку із відсутності події кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. Відтак, позивачка вважає, що внаслідок незаконних дій працівників поліції ГУНП в Тернопільській області, їй було завдано матеріальної шкоди на загальну суму 45786.00 грн. Позивачка намагалась врегулювати спір в досудовому порядку, звернувшись до ГУНП в Тернопільській області із заявою про відшкодування шкоди, однак жодної відповіді не отримала. Також, сторона позивача вказала, що незаконні дії працівників поліції завдали ОСОБА_2 значних душевних страждань, принизили її гідність, що призвело до вимушеного виправдовування в очах сусідів та знайомих за проведений обшук. Обшук та виламування дверей працівниками поліції зобразили її родину, як злочинців в очах їх знайомих, що в подальшому привело до погіршення відносин з оточуючими людьми та втрати нормальних життєвих зв`язків. Все це змусило ОСОБА_2 пережити сильний емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, тривоги та сильним хвилюванням, що в подальшому негативно вплинуло на стан її здоров`я.

Враховуючи викладене, позивачка просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 45786.00 грн матеріальної шкоди, 100000.00 грн моральної шкоди, а також понесені судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 22268.00 грн компенсації матеріальної шкоди та 2000.00 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ГУНП в Тернопільській області подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що в рамках кримінального провадження №12024211090000178 від 03.10.2024 відносно сина позивачки – ОСОБА_3 , працівниками поліції на підставі ухвали слідчого судді проводився обшук у квартирі та гаражному приміщенні, власником яких є позивачка. Тобто, ОСОБА_2 не має відношення до кримінального провадження, при цьому на момент проведення обшуку вона перебувала за кордоном, де проживає вже біля 20 років.

Крім того, з відеозапису, долученого до відзиву на позовну заяву, вбачається, що поліцейські неодноразово просили ОСОБА_3 відкрити двері, так як він перебував всередині квартири. Тому твердження позивачки, що працівники поліції зайшли в квартиру без спроби зайти мирним способом – безпідставні та необґрунтовані. Відсутність реакції на законні вимоги та відмова добровільно відчинити двері свідчили про умисне перешкоджання проведенню слідчих дій, що й стало підставою для примусового входу до приміщення.

Таким чином апелянт вважає, що дії працівників поліції щодо примусового відкриття квартири були законними та здійснювалися на підставі ухвали суду про обшук, відповідно до статті 236 КПК України. Зазначена норма дозволяє примусове проникнення до житла у разі, якщо особа відмовляється відчинити двері або в приміщенні нікого немає, а також для запобігання знищенню чи приховуванню доказів. Пошкодження майна у таких випадках є правомірним наслідком виконання процесуальних обов`язків правоохоронців і не може розглядатися як шкода, завдана протиправними діями, що є необхідною умовою для її відшкодування відповідно до статті 1173 ЦК України.

Оскільки працівники поліції діяли в межах наданих їм законом повноважень і на виконання судового рішення, їхні дії не були протиправними, а отже, відсутні правові підстави для покладення на ГУНП обов`язку компенсувати вартість пошкоджених дверей.

Також звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.236 КПК України, незалежно від стадії проведення обшуку слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов`язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката. Дану вимогу процесуального закону 15.10.2024 під час проведення обшуку було застосовано до ОСОБА_3 , проте він такою не скористався, а після завершення обшуку не висловив жодних зауважень до протоколу.

Крім того вважає, що долучені позивачкою докази на підтвердження понесених нею витрат на ремонт дверей є неналежними, оскільки слідчі дії відбувалися 15.10.2024, а долучена на вимогу суду квитанція про сплату датована 04.02.2026. При цьому позивачка до позову долучила лише замовлення від ФОП ОСОБА_4 від 16.10.2024.

Що стосується моральної шкоди, то апелянт вважає, що позивачкою не доведено жодних обставин та жодними доказами, яким саме чином їй було завдано такої шкоди.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Зокрема вважає, що посилання ГУНП лише на наявність ухвали слідчого судді не може бути достатньою підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. Вказує, навіть якщо працівники поліції формально діяли в межах наданого процесуального дозволу, це не означає, що власник пошкодженого майна повинен за власний рахунок усувати наслідки дій державного органу, в той час як Держава, яка через свої органи втрутилася у право власності особи та пошкодила її майно, повинна нести майнову відповідальність у вигляді відшкодування реальних збитків.

У цій справі дії правоохоронного органу щодо примусового входу і пошкодження дверей виявилися передчасними та не виправданими, оскільки кримінальне провадження за ч.1 ст.263 КК України закрито за відсутністю події кримінального правопорушення, а будь-яке обвинувачення не висувалося. За таких умов покладення витрат на відновлення дверей на ОСОБА_2 було б непропорційним, несправедливим та таким, що фактично позбавляє її ефективного захисту права власності.

Вказує, що ОСОБА_3 не відчиняв дверей, оскільки у цей час спав і не чув стуку. Працівники поліції мали його контактні дані та могли зателефонувати йому перед застосуванням примусового входу. Тому сам факт стуку у двері не доводить, що ОСОБА_3 навмисно відмовився їх відчинити і не спростовує обов`язку відшкодувати шкоду, завдану пошкодженням майна.

Також наголошує, що вона є належною позивачкою у цій справі саме тому, що пошкоджене майно належить їй на праві приватної власності. Предмет спору полягає не у встановленні винуватості чи невинуватості будь-якої особи у кримінальному провадженні, а у відновленні порушеного майнового права власниці квартири, двері якої були пошкоджені під час обшуку, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на її користь відшкодування за пошкоджені двері та моральну шкоду.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Слідчим відділом відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024211090000178 від 03.10.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Ухвалою слідчого судді Збаразького районного суду Тернопільської області від 11.10.2024, в рамках кримінального провадження №12024211090000178 від 03.10.2024, надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме у житловій квартирі АДРЕСА_2 , що на праві власності належать ОСОБА_2 , з метою виявлення, фіксації, відшукання та подальшого вилучення вогнепальної зброї та боєприпасів.

15.10.2024 на підставі ухвали слідчого судді № 598/2510/24 провадження №1-кс/598/291/2024 від 11.10.2024 проведено санкціонований обшук у гаражному приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , яким користується ОСОБА_3 , під час якого було виявлено наступні речі:

- паперовий згорток із речовиною рослинного походження;

- металеві предмети із нашаруваннями речовини невідомого походження;

- одну зрізану пластикову пляшку із нашаруванням речовини невідомого походження;

- паперовий згорток із речовиною рослинного походження;

- пластикову пляшку із нашаруванням речовини невідомого походження,

на які ухвалою слідчого судді від 17.10.2024 накладено арешт.

У подальшому 15.10.2024 за рапортом слідчого сектору дізнання відділення поліції №4 (м.Збараж) внесено відомості до ЄРДР за №12024216090000101 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України.

Окрім цього, 15.10.2024 на підставі ухвали слідчого судді №598/2507/24 від 11.10.2024 було проведено санкціонований обшук в квартирі та підсобних приміщеннях по АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 .

Як слідує із ухвали слідчого судді Збаразького районного суду Тернопільської області від 11.10.2024 у справі №598/2507/24, якою надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 , а саме у квартирі АДРЕСА_2 , «…згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №397790686 від 03.10.2024, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 …».

Проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_2 15.10.2024 підтверджено копією протоколу обшуку від 15.10.2024, який проведено у присутності понятих та підставі вказаної ухвали слідчого судді, відповідно до якого «…у ході проведення обшуку у домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 заборонених обігом речей, вогнепальної зброї, боєприпасів до неї не було виявлено…».

Зазначені обставини підтверджено також оглянутим у судовому засіданні записом проведення вказаного обшуку у зазначеному житловому приміщенні із якого вбачається, що такий проводився у присутності понятих. Також зазначені дані підтверджують пошкодження вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 перед його початком у зв`язку із відмовою осіб, які знаходились у квартирі, їх відчинити добровільно.

28.10.2024 слідчим СВ відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області прийнято рішення про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024211090000178 від 03.10.2024, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Як слідує із означеної постанови, при проведенні слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_3 відомостей про протиправну діяльність останнього в ході досудового розслідування здобуто не було.

Відповідно до замовлення №18880 від 16.10.2024 ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_2 здійснено замовлення дверей стандартних (праві одинарні), 1980х860 на суму 22286.00 грн.

Згідно копії фіскального чеку №6160963277 від 04.02.2026 та акту звірки взаєморозрахунків за період 0 01.01.2026 по 04.02.2026, ОСОБА_2 сплачено ФОП ОСОБА_4 за двері вхідні стандарт 1980х860 готівкові кошти на суму 22286.00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов`язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 20 січня 2021 року у справі №686/27885/19.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Вимоги статті 2 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок (рішення від 09.04.2009 у справі «Шиліг проти Словенії» (Silih v. Slovenia), заява № 71463/01, п. 195).

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви №33985/96 і № 33986/96; рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22.11.2005 у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закону…) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону… передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, під час виконання працівниками СВ Відділення поліції № 4 (м. Збараж) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ухвали слідчого судді від 11.10.2024 щодо здійснення обшуку в рамках кримінального провадження №12024211090000178 від 03.10.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , останніми було пошкоджено вхідні двері зазначеної квартири.

З наявного в матеріалах справи відеозапису вказаної вище події вбачається, що на момент входу працівників відділення поліції в згадану вище квартиру, ОСОБА_3 перебував у ній разом з іншою особою.

Перед тим, як здійснити вхід до квартири, зламавши, відповідно, замок, працівники поліції неодноразово сильно та гучно стукали у квартиру, при цьому повідомляли хто вони є та попереджали, що у випадку невиконання їх законних вимог, останні змушені будуть здійснити примусовий вхід, на що ні ОСОБА_3 , ні інша особа, яка перебувала у квартирі, не відреагували.

Увійшовши до квартири, ОСОБА_3 повідомив працівникам поліції, що він спав, однак, враховуючи інтенсивність стуку, його силу, звук, який супроводжував вказані дії працівників поліції, та час, протягом якого відбувались вказані події, у колегії суддів відсутні підстави вважати такі твердження правдивими.

У відповідності до ч.ч.1-3 ст.43 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров`я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим. Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку. Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в даному випадку, за встановлених апеляційним судом обставин справи, пошкодження майна у таких випадках є правомірним наслідком виконання процесуальних обов`язків правоохоронців і не може розглядатися як шкода, завдана протиправними діями, що є необхідною умовою для її відшкодування відповідно до статті 1173 ЦК України.

Оскільки працівники поліції, як вважає апелянт, діяли в межах наданих їм законом повноважень і на виконання судового рішення, їхні дії не були протиправними, а отже, відсутні правові підстави для покладення на ГУНП обов`язку компенсувати вартість пошкоджених дверей.

Як зазначалось вище, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи наведене вище, на думку колегії суддів, в даному випадку відсутні підстави вважати дії працівників поліції щодо зламу замка у вхідних дверях квартири незаконними діями, оскільки завданої майнової шкоди можна було б уникнути, якби ОСОБА_5 виконав законні вимоги працівників поліції.

Зазначеним обставинам суд першої інстанції не надав належної оцінки, а тому колегія суддів вважає, що підстави для відшкодування майнової шкоди, та, відповідно, моральної шкоди на загальних підставах, за ремонт дверей відсутні.

Що стосується відшкодування моральної шкоди на підставі Закону №266/94-ВР, то апеляційний суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду, задовільняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суд послався на Закон № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно зі ст.2 якого право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, у відповідності до вказаного вище Закону, право на відшкодування виникає у громадян, щодо яких безпосередньо здійснювалися незаконні слідчі, процесуальні дії (обшук, підозра, тримання під вартою) або оперативно-розшукові заходи, та надалі було встановлено їхню незаконність зокрема, через закриття кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з даним позовом до суду звернулася ОСОБА_2 , мати особи, щодо якої було здійснено слідчі дії, і будь-якого відношення до кримінального провадження №12024211090000178 від 03.10.2024, яке 28.10.2024 слідчим СВ відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, вона не має.

Крім того, слід зазначити, що в ході зазначених обшуків було виявлено наступні речі: паперовий згорток із речовиною рослинного походження, металеві предмети із нашаруваннями речовини невідомого походження, одну зрізану пластикову пляшку із нашаруванням речовини невідомого походження, паперовий згорток із речовиною рослинного походження, пластикову пляшку із нашаруванням речовини невідомого походження, на які ухвалою слідчого судді від 17.10.2024 накладено арешт.

15.10.2024 за рапортом слідчого сектору дізнання відділення поліції №4 (м.Збараж) внесено відомості до ЄРДР за №12024216090000101 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області – задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року — скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді