Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №591/1513/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/1513/26

Номер провадження 22-ц/816/2580/26

Категорія - 80

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Петен Я.Л. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Замченко А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумихімпром»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 червня 2026 року у складі судді Зері Ю.О., ухваленого в м. Суми,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сумихімпром», в якому просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 35988,72 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що він перебував у трудових правовідносинах з АТ «Сумихімпром», 20 травня 2024 року був звільнений з роботи за власним бажанням.

Відповідач мав перед ним заборгованість по заробітній платі у розмірі 35988,72 грн, яка не була виплачена йому при звільненні.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 червня 2026 року, з урахуванням ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 17 червня 2026 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 35988,72 грн (без подальшого утримання податків та інших платежів). Стягнуто з АТ «Сумихімпром» на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у день звільнення відповідач не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати у розмірі 35988,72 грн, то вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджаючись з оскаржуваним рішенням суду, АТ «Сумихімпром» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обстави, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача судові витрати.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що в ході судового розгляду справи по суті обставини пропуску позивачем процесуального строку на звернення з позовною заявою, судом першої інстанції не досліджувались, а в судовому рішенні від 12 червня 2026 року докази і мотиви, на підставі яких суд визнав причини пропуску строку поважними та задовольнив клопотання про поновлення строку, не наведені.

Зауважує, що вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, суд повинен врахувати, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально в кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і таких, що не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.

Скаржник вважає, що доводи позивача про те, що Сумська область є прикордонним регіоном і зазнає систематичних обстрілів, що створює загрозу безпеці населення, створює перебої у роботі установ та обмежує пересування, не є тими непереборними обставинами, що перешкоджали позивачу здійснити усі необхідні процесуальні дії для своєчасного звернення до суду з позовною заявою. Також застосування аварійних відключень електроенергії не можуть бути обґрунтованими підставами для поновлення строку на звернення з позовною заявою майже через 2 роки, оскільки воєнний стан на території України оголошено 24 лютого 2022 року і з цього часу відбуваються масовані ракетні обстріли російською федерацією Сумської області та оголошуються повітряні тривоги. Разом з цим судочинство в Україні продовжує здійснюватися у встановленому Законом порядку. Не було встановлено в Україні й повного припинення роботи служб поштового зв`язку. До того ж, позивачем позовну заяву до суду спрямовано через електронний суд, що вказує на можливість своєчасного звернення. При цьому, жодного доказу з приводу об`єктивної неможливості направлення позовної заяви про стягнення заборгованості із заробітної плати позивачем суду не надано. Отже, позивачем до клопотання про поновлення строку на підтвердження наведених доводів щодо того, як саме обстріли та велика кількість повітряних тривог обумовили пропуск строку на звернення до суду, та могли б бути визнані поважною причиною для поновлення процесуального строку.

Звертає увагу суду на те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати поза межами тримісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України та річного строку, встановленого ст. 234 КЗпП України, зокрема 16 лютого 2026 року при звільненні у роботодавця 20 травня 2024 року (майже через два роки після звільнення).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

З 03 березня 1998 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Сумихімпром», з якого 20 травня 2024 року звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

Згідно повідомлення від 20 травня 2024 року, з яким ОСОБА_1 ознайомився, сума, яка належить йому до виплати, становить 35988,72 грн

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до положень частини 1 статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України»; рішення від 15 жовтня 2013 року у справі «Savickas and Others v. Lithuania»; рішення від 7 липня 2011 року у справі «Штуммер проти Австрії») концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність.

Нарахована та невиплачена працівнику заробітна плата є «майном» та підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

ОСОБА_1 у день звільнення не було виплачено нараховану заробітну плату у розмірі 35988,72 грн.

Відповідач не заперечує нарахування та невиплату ОСОБА_1 заробітної плати, а також не оспорює заявлену суму. Водночас вказує на пропущення позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, відсутність поважних причин для його поновлення, а також взагалі відсутність можливості такого поновлення. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до пропущення позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 було подане до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку звернення до суду з наведенням відповідних підстав, у зв`язку з якими строк був пропущений.

Ухвалою від 27 лютого 2026 року суд першої інстанції строк поновив і розглянув справу з урахуванням такого поновлення, за результатами чого 12 червня 2026 року ухвалив рішення про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо поновлення позивачу строку звернення до суду.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 зазначив, що критерієм відповідності строку звернення працівника до суду вимогам Конституції України є його розумність; розумним визнають строк, який є достатнім для подання позову за звичайних життєвих обставин, не створює надмірних труднощів для працівника й застосовується передбачувано та однаково. Водночас оцінка розумності такого строку не може ґрунтуватися на гіпотетичних випадках незнання закону; вирішальним є те, чи забезпечує строк реальну можливість реалізувати право у звичайних умовах.

Конституційний Суд України звернув увагу, що введення воєнного стану в Україні об`єктивно створює умови, які не можна вважати звичайними. Законодавець, установлюючи строки звернення працівника до суду, має враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов`язані з ним об`єктивні перешкоди в доступі до правосуддя.

ОСОБА_1 є мешканцем Сумського району Сумської області. Обставини важкої безпекової обстановки та постійних обстрілів Сумського району та м. Суми, є загальновідомими.

Право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції України), є гарантією мінімального рівня оплати праці, тоді як право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина сьома статті 43 Основного Закону України) - гарантією реалізації цього права (виплата всіх належних сум у визначені строки). Разом ці гарантії формують єдиний конституційний стандарт захисту, що охоплює і рівень, і своєчасність одержання винагороди за працю.

Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом. Роботодавець зобов`язаний регулярно й своєчасно виплачувати заробітну плату та інші належні працівникові виплати протягом усього періоду дії трудових відносин. Конституційна гарантія своєчасного одержання винагороди за працю охоплює весь період дії трудових відносин. До моменту припинення трудових відносин зобов`язання роботодавця щодо виплати заробітної плати є таким, що триває.

Конституційний Суд України також враховував свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою «невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку» (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 41) та Кримінальний кодекс України (стаття 175) передбачають адміністративну й кримінальну відповідальність за порушення строків виплати заробітної плати чи невиплату її без поважних причин. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зі змінами встановлює обов`язок виплачувати компенсацію втрати частини доходів у разі затримки виплати доходів, зокрема заробітної плати (статті 1, 2).

Таким чином саме по собі пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка є «майном» у розумінні Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і на яку позивач має «законні сподівання», не може нівелювати встановлене Конституцією України право на отримання заробітної плати і обов`язок роботодавця щодо її виплати.

За встановлених обстави справи колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у сумі 35988,72 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумихімпром» залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуючий - Я.Л. Петен

Судді: В.І. Криворотенко

А.О. Замченко