Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №583/2817/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/2817/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сидоренко Р. В.

Номер провадження 33/816/62/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 124 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Кислої Ю. М., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 583/2817/24 за апеляційною скаргою захисника СОБИНИ П. М. на постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17.07.2024, якою на

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1

за ст. 124 КУпАП накладене стягнення,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

захисника – адвоката Собини П. М.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 – адвокат СОБИНА П. М. просить скасувати постанову судді та закрити провадження в справі, оскільки відсутні докази того, що майно АЗС було пошкоджено, справа розглянута без участі ОСОБА_2 та його захисника.

Постановою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17.07.2024 на ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_2 05.06.2024 о 15:00 годині керуючи автомобілем ВАЗ 2107 д. н. НОМЕР_1 у м. Охтирка Сумської області на площі Соборній перед початком руху не переконався у безпеці руху внаслідок чого деформував заправний шланг колонки № 1, чим порушив п. 10.1 ПДР.

Вислухавши доводи захисника Собини П. М., який підтримав свою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Зокрема, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), а правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, які здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечують кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та відповідно до визначених законом процедур судочинства (ст. 2, 5 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання суддею, правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ч. 1 ст. 277 КУпАП), а повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи (ч. 1 ст. 277-2 КУпАП). При цьому суддя при підготовці до розгляду справи, крім іншого, вирішує такі питання: 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (ч. 1 ст. 278 КУпАП).

Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ч. 1 ст. 268 КУпАП). При цьому розгляд справи здійснюється на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу (ст. 248 КУпАП).

Така засада судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), а тому не дотриманий конституційний принцип, що «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або позбавлений такого права», який також знайшов своє закріплення у рішенні КСУ від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу), де формулюючи незаперечне право особи на судову присутність, Суд керувався правовими постулатами «доброї совісті» (bonae fidei), оскільки для громадян не може бути жодних перешкод об`єктивного характеру, якщо відбувається розгляд в суді індивідуально-конкретної справи.

Присутність особи, яка має право брати безпосередньо участь і виступати у суді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, у передбачений законом строк і порядок оскаржити постанову по справі, є невід`ємним правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, а для суддів усіх інстанції – важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), заява № 14448/88); п. 38 рішення ЄСПЛ від 23.10.1996 у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91). У іншій справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03, п. 26 і 29 рішення від 15.05.2008), ЄСПЛ констатував, що «принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У провадженні, яке розглядається, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції».

Враховуючи вказані вище фактичні обставини справи у взаємозв`язку з положеннями ч. 1 ст. 268 КУпАП, виходячи із основних (загальних) засад судочинства, закріплених в Конституції України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативно-правових актах, в тому числі і з принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції істотно порушені права та законні інтереси ОСОБА_2 , так як розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення його про час і місце судового розгляду (матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт обізнаності ОСОБА_2 із датою та місцем розгляду справи), що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення через істотне порушення його особистих прав і законних інтересів, внаслідок чого рішення судді підлягає безумовному скасуванню через порушення норм процесуального права (ст. 268 КУпАП), а апеляційна скарга – задоволенню у цій частині.

Крім того, відповідно ст. 1, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП), а згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 009576 від 05.06.2024, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 05.06.2024 о 15:00 годині керуючи автомобілем ВАЗ 2107 д. н. НОМЕР_1 у м. Охтирка Сумської області на площі Соборній перед початком руху не переконався у безпеці руху внаслідок чого деформував заправний шланг колонки № 1, чим порушив п. 10.1 ПДР

Разом з тим, висновки судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, є необґрунтованими, належним чином не умотивовані та не відповідають фактичним обставинам справи.

Суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, (ст. 280 КУпАП). При цьому відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо, а згідно ч. 2 обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення щодо карантину людей (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

У цій справі, за версією уповноваженої особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, водій ОСОБА_2 перед початком руху не переконався у безпеці руху, внаслідок чого деформував заправний шланг колонки, у результаті чого спричинено матеріальні збитки. Уповноважена особа вважала, що ОСОБА_2 порушив приписи п. 10.1 ПДР, і це перебуває в причинному зв`язку з подією ДТП та наслідками, що настали. З цим висновком погодився й суддя суду першої інстанції.

Згідно письмових пояснень свідка ОСОБА_3 вона працює керівником АЗС № 58 в м. Охтирка на площі Соборній. ЇЇ покликав оператор і повідомив, що водій пошкодив розривну муфту на ПЗК № 1, не пересвідчившись в безпечності руху, тим самим пошкодив заправний пістолет.

З письмових пояснень свідка ОСОБА_4 слідує, що вона працює на АЗС на посаді оператора заправних станцій в м. Охтирка. 05.06.2024 близько 15 год. приїхав автомобіль ВАЗ д. н. з. НОМЕР_2 на колонку № 1. Водій заказав бензину, потім пішов платити на касу. Поставивши пістолет, вона пішла підключати інші автомобілі. Коли вона підійшла другий раз до вказаного автомобіля, він ще заправлявся. Потім вона пішла до інших автомобілів. Не дійшовши до 5-ї колонки, вона побачила як водій почав рухатись з 1-ї колонки з пістолетом.

З відеозапису камери спостереження вбачається, що автомобіль ВАЗ розпочинає рух з заправної колонки на АЗС, заправний пістолет підключений до автомобіля, відбувається розрив шлангу, після чого автомобіль зупиняється, а решту зібраних доказів у справі становлять: схема місця ДТП та фотозображення з місця події.

Однак наведені докази не підтверджують викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини про те, що ОСОБА_2 перед початком руху не переконався в тому, що буде безпечно.

Адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження т/з, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Зокрема, відповідно п. 10.1 ПДР перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Як зазначено вище, суддя суду першої інстанції дійшов висновку про порушення ОСОБА_2 вимог п. 10.1 ПДР, виходячи з того, що останній розпочав рух автомобілем, коли заправний пістолет залишався в отворі паливного бака, внаслідок чого відбувся розрив шланга та було пошкоджено заправне обладнання.

Разом із тим, сам факт початку руху т/з із залишеним у паливному баку заправним пістолетом не є достатнім для висновку про порушення водієм вимог п. 10.1 ПДР. Зазначена обставина підтверджує лише факт початку руху автомобіля та настання внаслідок цього пошкодження заправного обладнання, однак сама по собі не встановлює, у чому конкретно полягало невиконання ОСОБА_2 обов`язку, передбаченого п. 10.1 ПДР.

Для встановлення такого порушення необхідно було з`ясувати обставини, які безпосередньо характеризують дії водія перед початком руху, зокрема, чи мав він можливість виявити заправний пістолет, який залишався в паливному баку, та які саме його дії або бездіяльність свідчили про невиконання обов`язку переконатися у безпеці початку руху. Проте суддя суду першої інстанції таких обставин не встановив та не навів у постанові доказів, які б їх підтверджували.

Зокрема, із письмових пояснень ОСОБА_4 вбачається, що вона бачила, як водій почав рухатися від колонки № 1 із заправним пістолетом. Водночас, як зазначає сама свідок, після встановлення заправного пістолета вона відійшла до інших автомобілів, а коли вдруге підійшла до автомобіля ВАЗ 2107, останній ще перебував у процесі заправки. Після цього ОСОБА_4 знову відійшла до інших автомобілів і, не дійшовши до 5-ї колонки, побачила, як водій почав рухатися від першої колонки із заправним пістолетом у паливному баку.

Таким чином, наведені пояснення підтверджують обставини перебування автомобіля на АЗС, здійснення його заправки та подальшого початку руху із залишеним у паливному баку заправним пістолетом, але не містять відомостей про конкретні обставини, які б свідчили саме про порушення водієм вимог п. 10.1 ПДР.

Крім того, після другого підходу до автомобіля ОСОБА_2 свідок ОСОБА_4 знову відійшла до інших автомобілів, після чого побачила початок руху автомобіля ОСОБА_2 . При цьому не встановлено, що безпосередньо перед початком руху свідок ОСОБА_4 повідомляла ОСОБА_2 про необхідність припинити рух у зв`язку з не завершенням заправки автомобіля або попереджала його про те, що заправний пістолет та шланг залишаються у паливному баку. Зазначена обставина має істотне значення для встановлення суб`єктивного ставлення ОСОБА_2 до своїх дій, зокрема для з`ясування питання, чи усвідомлював він на момент початку руху, що заправний пістолет ще перебуває в отворі паливного бака, або ж вважав, що вже ні, і з урахуванням цього розпочав рух, дотримуючись тим самим п. 10.1 ПДР, враховуючи те, що ОСОБА_4 як оператор АЗС безпосередньо здійснювала обслуговування автомобіля ОСОБА_2 , встановлювала заправний пістолет та підходила до автомобіля під час його заправки.

Що стосується пояснень ОСОБА_3 , то як убачається зі змісту постанови, вона безпосередньо момент початку руху автомобіля не спостерігала, а про обставини події дізналася від оператора АЗС, тому наведені нею відомості про те, що водій «не пересвідчившись в безпечності руху» пошкодив обладнання, не є результатом безпосереднього сприйняття нею відповідних дій ОСОБА_2 та не можуть самі по собі підтверджувати конкретне порушення ним вимог п. 10.1 ПДР.

Не підтверджують зазначених обставин і схема місця події, фотозображення та відеозаписи. Ці докази дають можливість встановити місце розташування т/з, заправної колонки, характер пошкодження заправного обладнання, початок руху т/з ВАЗ, коли заправний пістолет перебував у отворі паливного бака, внаслідок чого відбувся розрив шланга, після чого т/з одразу зупинився, однак не містять відомостей щодо конкретних дій водія перед початком руху, які б свідчили про порушення ним вимог п. 10.1 ПДР.

Водночас висновок судді суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 «не переконавшись у безпечності руху, оскільки заправний пістолет перебував у отворі баку, розпочав рух», фактично зводиться до припущення, що сам факт перебування заправного пістолета в паливному баку свідчить про обізнаність водія щодо цієї обставини та про його невиконання обов`язку, передбаченого п. 10.1 ПДР.

Отже, сукупність досліджених судом доказів підтверджує факт початку руху т/з із залишеним у паливному баку заправним пістолетом та подальше пошкодження заправного обладнання, однак не містить достатніх і належних даних для висновку про те, що зазначені наслідки стали результатом саме порушення ОСОБА_2 вимог п. 10.1 ПДР.

З`ясування вказаних питань є вирішальним у цій справі, але водночас апеляційний суд, хоч і має юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, але за власною ініціативою не може здійснювати пошук ключових доказів та використовувати їх у своєму рішенні, оскільки встановлені обставини можуть не тільки підтвердити висунуті аргументи, але і спростувати їх, тобто потенційно вони можуть завдати шкоди становищу особи, а тому, за відсутності звернення особи з проханням встановити певні факти чи зібрати конкретні докази, суд обмежується дослідженням лише тих доказів, які були надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, та особою, щодо якої протокол складений.

У рішенні «Гайдашевський проти України» від 06.02.2025 ЄСПЛ установив, що здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції.

Для усунення протиріч і невідповідності наявних у справі доказів фактичним обставинам апеляційним судом за клопотанням захисника неодноразово викликалися свідки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , однак останні в судове засідання не з`явилися, тому у справі відсутні достатні урівноважуючі фактори, які б забезпечили належну і чітку оцінку доказів та надійні процесуальні гарантії, що б компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту через неперевірені безпосередньо в судовому засіданні докази, внаслідок чого була б забезпечена загальна справедливість судового розгляду.

З огляду на викладене та оцінюючи вказаний доказ відповідно вимог ст. 252 КУпАП, апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення складений без дотримання вимог закону, оскільки наявні в матеріалах справи докази не підтверджують ті обставини та факти, доведення яких має суттєве значення для встановлення наявності в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме, що він перед початком руху не переконався, що це буде безпечним.

Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про порушення ОСОБА_2 норм ПДР.

На підставі викладеного, оскаржене судове рішення не можна вважати законним, обґрунтованим та належним чином умотивованим, внаслідок чого постанова судді підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права, а провадження у справі – закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17.07.2024 відносно ОСОБА_5 скасувати через порушення суддею суду першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_6 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов