Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №470/379/26 — Миколаївський апеляційний суд

18.08.26

22-ц/812/1892/26

Провадження №22-ц/812/1892/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №470/379/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником ОСОБА_2 , на рішення, яке постановив Березнегуватський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Лусти Сергія Анатолійовича у приміщенні цього суду 22 червня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 31 липня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в межах якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1428-3932. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 5400 грн.; строк кредитування - 365 днів; базовий період - 21 день; знижена % ставка - 0,01 % в день; стандартна % ставка - 1,50 % в день. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань утворилась заборгованість, яка станом на 27 березня 2026 року становить: 31768 грн 20 коп., а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 5400 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 26368 грн 20 коп. Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідачки програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме - часткового списання заборгованості відповідачки за нарахованими процентами у загальній сумі 4768 грн 20 коп. за умови погашення відповідачкою решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 27000 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 27000 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 5400 грн та 21600 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, а також 2662 грн 40 коп. сплаченого судового збору.

У відзиві на позовну заяву представник відповідачки адвокат Терлецька Т.О. заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач особу відповідачки під час укладення кредитного договору належним чином не ідентифікував, вона має інший номер телефону та іншу електронну пошту, а розмір відсотків, встановлений договором, є несправедливим, у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки на 400% перевищує суму отриманого кредиту.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2026 року позовні вимоги Товариства задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи алгоритм дій, які необхідно вчинити особі, яка укладає в електронній формі кредитний договір із ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», належними та допустимими доказами у справі підтверджено укладання сторонами кредитного договору в електронній формі, тому суд визнав заперечення представника відповідачки у відзиві на позовну заяву належної ідентифікації відповідачки під час укладення кредитного договору безпідставними. Крім того, будь-яких заперечень стосовно належності відповідачці карткового рахунку НОМЕР_1 та зарахування на нього 31 липня 2024 року кредитних коштів від позивача представник відповідачки не зазначала. Тому, у зв`язку з тим, що відповідачка порушила умови кредитного договору, не повернула позивачу отримані грошові кошти та не сплатила відсотки за їх користування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки 5400 грн заборгованості за тілом кредиту та 21600 грн заборгованості за відсотками обґрунтовані та підлягали задоволенню.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Терлецька Т.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка кредитів у позивача ніколи не брала, підтвердженням цього є зазначений у позові інший номер мобільного телефону, ніж той, що належить відповідачці вже більше 10 років, як і зазначена у позові електронна адреса, яка також їй не належить, оскільки відповідачка має іншу електронну адресу. Тому є належним чином не доведено, що саме ОСОБА_1 , а не інша особа, отримала кредит за договором про відкриття кредитної лінії №1428-3932. Крім того, позивач не додав до позовної заяви документів, які ідентифікують особу відповідачки – її паспорт, ідентифікаційний номер, витяг з місця проживання. Також, ОСОБА_2 зауважує, що суд не врахував, що кредит за вказаним договором є споживчим, тому умови цього договору щодо розміру процентної ставки суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1%, а тому застосування Березнегуватським районним судом Миколаївської області при прийнятті рішення ставки, зазначеної позивачем, у розмірі 1,5% є грубим порушенням прав та інтересів споживача кредитних послуг. Представник ОСОБА_1 стверджує, що навіть якщо цей договір було укладено саме відповідачкою 21 липня 2024 року, тобто після внесення змін до Закон України «Про споживче кредитування», та строк договору закінчився 30 липня 2025 року, повинна була застосована кредитна ставка, яка не перевищує 1%. До того ж, висновок суду щодо помилковості посилання відповідачки у відзиві на пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживача» як на несправедливе нарахування їй процентів за кредитним договором, не відповідає висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 (провадження №61-28св24), в якій зазначено, що відповідно до вказаної норми закону несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язання за договором. Також суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що відповідачка яка є інвалідом ІІІ групи, має проблеми зі здоров`ям, немає роботи у сільській місцевості, де вона проживає, і тому стягнення з неї невиправдано завищених відсотків значно погіршить її матеріальний стан.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вказаних вимог закону та ціни заявленого у справі позову справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не повною мірою.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту позивача (creditkasa.com.ua) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1428-3932 продукту «CreditKasa» (далі – Договір) (а.с. 11-21).

Відповідно до пункту 3.1 договору кредитний договір укладено сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно пункту 4.1 договору загальний розмір кредиту становить 5400,00 грн.

Дата надання/видачі відповідно до пункту 4.2 Договору 31 липня 2024 року, мета отримання кредиту – для задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.4 Договору).

Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункту 4.1 договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (пункт 4.6 договору).

Пунктом 4.10 договору врегульовано, що нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою – 1,50% за кожен день користування кредитом та за ставкою 1,18% за кожен користування кредитом , яка застосовується у період, починаючи зі 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше). Також згідно із пунктом 10.1 Договору передбачена сплата за програмою лояльності 0,01% процентів в день від суми залишку кредиту за користування кредитом протягом першого базового періоду, який відповідно до пункту 4.8 становить 21 день.

Згідно пункту 4.12 договору строк кредитування становить 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту – 30 липня 2025 року.

Кредитний договір з додатками підписано відповідачкою електронним підписом - одноразовим ідентифікатором «А3102» та в розділі 12 договору «Реквізити сторін» позичальник вказав номер особистого електронного платіжного засобу – НОМЕР_1 .

Разом з кредитним договором відповідач ознайомився і підписав електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А3102» Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «CreditKasa», затверджені наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» від 14 червня 2024 року № 57-П (а.с. 22-29).

Позивач, звернувшись із позовом, зазначив, що виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Згідно довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1428-3932 від 31 липня 2024 року видача кредитних коштів здійснена за договором № 1428-3932 від 31 липня 2024 року через платіжку систему LiqPay на номер платіжної карти № НОМЕР_1 , платіж № 2496602079 від 31 липня 2024 року на суму 5400 грн. (а.с. 33).

Успішне перерахування грошових коштів в розмірі 5400 грн. 31 липня 2024 року на платіжну картку за реквізитами № НОМЕР_2 підтверджено квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 32).

Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 57-71) у відповідачки станом на 27 березня 2026 року нарахована заборгованість за Договором у розмірі 31768 грн 20 коп., з яких: 5400 грн. - заборгованість за кредитом; 26368 грн 20 коп. – заборгованість за нарахованими процентами.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

В судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 заперечувала укладання з Товариством 31 липня 2024 року договору про відкриття кредитної лінії №1428-3932 та отримання на його виконання кредитних коштів.

Суд першої інстанції такі заперечення відхилив.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції і також не приймає аналогічні доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З урахуванням того, що кредитний договір 31 липня 2024 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація позичальника ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі – на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачці не належить, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність факту його укладання та виплату за його умовами коштів.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Доводи, викладені представником відповідачки, про те, що зазначений у Договорі номер телефону та адреса електронної пошти не належать ОСОБА_1 будь-якими доказами не підтверджений.

Також відсутні докази звернення відповідачки до правоохоронних органів щодо використання її особистих даних у протиправний спосіб, а також докази, що рахунок, до якого випущена вказана у Договорі платіжна картка, їй не належить і на нього не було перераховано кошти на виконання Договору.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів є підставою для стягнення з неї 5400 грн. неповернутого кредиту.

Щодо стягнення з відповідачки нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Згідно долученого позивачем до справи розрахунку розмір заборгованості заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, які нараховані за період з 31 липня 2024 року по 30 липня 2025 року, складає 26368 грн. 20 коп. При цьому за період з 31 липня по 20 серпня 2024 року проценти нараховані позивачем за пільговою ставкою (0,01% в день), з 21 серпня 2024 року по 26 січня 2025 року – за стандартною процентною ставкою (1,50% в день), з 27 січня 2025 року по 30 липня 2025 року – за ставкою 1,18%, що відповідає умовам Договору (а.с.57 - 71).

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено з метою задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-2 частини 1 статті 1 цього закону денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача

Вищезазначену статтю було доповнено частиною п`ятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 23 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 24 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року - не більше 1%.

Тому умови договору про відкриття кредитної лінії №1428-3932, який укладений 31 липня 2024 року, мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

Також у Договорі від 31 липня 2024 року зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 1,338% (пункти 4.16, 4.18, 4.19) без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 21 серпня 2024 року її розмір не може бути більшим за 1%. Тобто умови Договору щодо розміру денної процентної ставки з 21 серпня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тоді як ці умови за період з 29 травня по 20 серпня 2024 року відповідають вимогам цього Закону, але суд першої інстанції безпідставно на це уваги не звернув.

За такого умови Договору щодо денної процентної ставки на рівні 1,338% після 20 серпня 2024 року не відповідають наведеним положенням Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

Суд першої інстанції залишив таке поза увагою.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За такого умови Договору про визначення денної процентної ставки на рівні 1,338%, починаючи з 21 серпня 2024 року, обмежують права споживача ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Оскільки у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, то не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.

При цьому відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Апеляційний суд з урахуванням наведених вище положень Закону України «Про споживче кредитування» звертає увагу на неприпустимість ототожнення терміну «денна процентна ставка» та обраного сторонами у Договорі порядку нарахування процентів за користування кредитом, визначеного як проценти «в день».

Так, згідно із частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

За такого проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі не визначення сторонами Договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженим розмір процентів за користування кредитом, починаючи з 21 серпня 2024 року (у цій справі це проценти за кожен день).

Так, виходячи з вище викладеного, у суду були підстави для обрахування заборгованості за процентами за користування кредитом за визначеними у Договорі ставками з дня його укладання – 31 липня 2024 року по 20 серпня 2024 року, що, відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості становить 1701 грн.

Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Позивач у справі, яка переглядається, не заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, виходячи з облікової ставки Національного банку України на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, тому для стягнення судом процентів з розрахунку облікової ставки Національного банку України після 20 серпня 2024 року відсутні підстави.

За такого за встановлених у справі обставин та враховуючи наведені у цій постанові положення закону, що регулюють правовідносини у сфері споживчого кредитування, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом мають бути задоволені частково - в сумі 701 грн., а суд першої інстанції всупереч наведеним вимогам закону задоволеним позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами повністю.

Тому колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги.

Натомість колегія суддів не погоджується з аргументом апеляційної скарги про те, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг.

Так, відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. до прикладу постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Натомість у справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачу не проводилась, а проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також колегія суддів вважає не застосовним у справі, яка переглядається, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, на які посилається представник відповідачки, оскільки в ній спірні правовідносини виникли та регулювалися Законом України «Про споживче кредитування» у попередній редакції, тоді як положення цього закону в редакції, яка була чинною на день укладення Договору (31 липня 2024 року), передбачала положення щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки і відповідно норма була внесена Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року саме з метою обмежити можливість фінансових установ у визначенні надвеликих значень процентів за користування кредитними коштами. До того ж у згаданій справі, розглянутій Верховним Судом, на відміну до справи, яка переглядається, споживач оспорював здійснений фінансовою установою розрахунок, зокрема щодо обрахування сплачених ним сум.

Не має правого значення для вирішення спору про стягнення кредитної заборгованості наявність у відповідачки інвалідності третьої групи, тому цей довід апеляційної скарг відхиляється.

Оскільки оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення та стягнення з відповідачки на користь позивача 7101 грн. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1428-3932 від 31 липня 2024 року, з яких: 5400 грн. – заборгованість за кредитом, 1701 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, позовні вимоги задоволені частково, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат, які поніс позивач, та розподілу судових витрат ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги.

Позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволені на 27%.

За подання позовної заяви Товариство сплатило 2662 грн. 40 коп., тому має право на компенсацію 718 грн. 85 коп. (2662,4х27%).

Відповідачка сплатила за подання апеляційної скарги 4050 грн. судового збору, тому має право на компенсацію 2965 грн. 50 коп. (4050х(100%-27%).

Також відповідачка просить в апеляційній скарзі стягнути 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій.

За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).

Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.

Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відзиві на позовну заяву і протягом розгляд справи в суді першої інстанції відповідачка та її представник вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не заявляли, їх розмір не визначали, відповідно, доказів таких витрат не надавали.

Тому відсутні підстави для стягнення витрат ОСОБА_1 на оплату правничої допомоги в суді першої інстанції.

Згідно долученого до апеляційної скарги акту виконаних адвокатом Терлецькою Т.О. з. надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 21 липня 2026 року адвокат виконала робіт загальною вартістю 5000 грн. Вартість окремих робіт адвоката в акті не визначено.

З урахуванням змісту та обсягу апеляційної скарги колегія суддів вважає за можливе визначити, що вартість наданої адвокатом відповідачці правничої допомоги в суді апеляційної інстанції становить 3000 грн., а з урахуванням розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 має право на компенсацію 2190 грн. витрат на оплату правничої допомоги (3000х73%).

Остаточно на підставі положень частини 10 статті 141 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат з позивача слід стягнути на користь відповідачки 4436 грн. 65 коп. (2965,50 + 2190 – 718, 85 коп.) судових витрат.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційна

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником Терлецькою Тетяною Олексіївною, задовольнити частково.

Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, юридична адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, 7101 грн. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1428-3932 від 31 липня 2024 року, з яких: 5400 грн. – заборгованість за кредитом, 1701 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, юридична адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 4436 грн. 65 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 18 серпня 2026 року