Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №487/7966/25 — Миколаївський апеляційний суд

18.08.26

22-ц/812/1817/26

Провадження № 22-ц/812/1817/26 Суддя першої інстанції Афоніна С.М.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Миколаїв Справа № 487/7966/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Повертайленко Ю.В.,

за участі заявниці – ОСОБА_1 ,

представника заявниці – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2026 року, повне судове рішення складено 16 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Афоніної С.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, заінтересовані особи – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.

Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з червня 2016 року по 12 вересня 2025 року проживала однією сім`єюз ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу у належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт спільного проживання вказаних осіб підтверджується відповідними штампами про реєстрацію місця проживання в їх паспортах. Так, ОСОБА_5 був зареєстрований у зазначеному житловому приміщенні з 10 червня 2016 по 06 червня 2017 року.

У зв`язку з отриманням у спадщину квартири своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 він знявся з реєстрації у квартирі заявниці та зареєструвався у належній йому квартирі.

Однак фактично, ОСОБА_5 продовжував постійно проживати разом із заявницею у квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується актом ОСББ «Карпенко 202224» від 07 серпня 2025 року.

ОСОБА_1 з 15 вересня 1999 року у зареєстрованому шлюбі не перебувала. ОСОБА_5 з 13 листопада 2001 року у зареєстрованому шлюбі не перебував.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, мало місце купівля майна для спільного користування, спільний відпочинок. Факт подружніх стосунків між ними підтверджуються багатьма фотографіями та відеозаписами.

09 травня 2023 року ОСОБА_5 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації. Службу він проходив у складі військової частини НОМЕР_1 .

У період служби ОСОБА_5 постійно і систематично перераховував кошти заявниці, що підтверджується інформацією АТ КБ «Приват Банк» від 25 вересня 2025 року.

13 вересня 2025 року ОСОБА_1 отримала від ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщення сім`ї № 170/2025 про те, що її цивільний чоловік старший стрілець взводу охорони роти охорони батальйону логістики НОМЕР_1 старший сержант ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в КНП «Міська лікарня № 3» м. Миколаєва під час лікування.

У подальшому заявниця отримала свідоцтво про смерть ОСОБА_5 . Організацію поховання ОСОБА_5 було здійснено заявницею та за її рахунок, що підтверджується свідоцтвом про поховання від 16 вересня 2025 року серії НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Заповіту померлий не залишив. Його спадкоємцем першої черги по закону є син ОСОБА_3 .

18 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Середи О.О. з заявою про прийняття спадщини свого цивільного чоловіка. У зв`язку із смертю ОСОБА_5 нотаріусом було заведено спадкову справу № 18/2025. Також заявниці було роз`яснено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину заявнику необхідно встановити у судовому порядку факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Крім того, ОСОБА_1 є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_5 , установленої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Однак їй необхідно встановити факт того, що вони з померлим проживали однією сім`єю, з метою належного оформлення та захисту своїх прав та інтересів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вона постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім`єю, як чоловік та жінка, але у шлюбі не перебували, не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини – до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2026 року ОСОБА_4 залучено до участі у справі як заінтересовану особу.

Рішенням цього ж суду від 16 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що письмовими доказами, а також показаннями свідків, не доведено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, з червня 2016 року по 12 вересня 2025 року, зокрема, що вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю, тобто, що їх відносини мали характер сімейних.

Не погодившись з рішення суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дослідженими у суді першої інстанції доказами підтверджено ту обставину, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 більше 9 років мешкали разом у одному житловому приміщенні.

Той факт, що 05 червня 2018 року ОСОБА_5 зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , тобто в успадкованій від матері квартирі, не може однозначно свідчити про його фактичне місце проживання.

Судом не спростовано факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в одному помешканні протягом тривалого періоду часу, жодних висновків з цього приводу немає та зворотного не встановлено.

Сам факт спільного проживання чоловіка та жінки, які мають близькі стосунки, протягом багатьох років в одному помешканні свідчать про ведення ними спільного господарства, спільного харчування, спільної участі в утриманні житла.

Свідки в судовому засіданні підтвердили, що у період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мало місце ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги.

Сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_5 про смерть ОСОБА_5 було направлено ОСОБА_1 , як цивільній дружині загиблого та саме вона організовувала похорон загиблого і отримувала свідоцтво про смерть.

Крім того, заінтересована особа ОСОБА_3 , який є сином загиблого, вимоги ОСОБА_1 визнав та не заперечував проти їх задоволення.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , був призваний на військову службу під час мобілізації та за повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 старший сержант ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в КНП «Міська лікарня № 3» м. Миколаєва під час лікування.

Сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_5 про смерть ОСОБА_5 було направлено ОСОБА_1 , як цивільній дружині загиблого.

Між тим, з письмових пояснень ІНФОРМАЦІЯ_5 , наданих суду першої інстанції, встановлено, що у військово облікових документах не міститься будь-яких даних про заявницю ОСОБА_1 , як дружину, цивільну дружину або члена сім`ї померлого військовослужбовця.

За інформацією про окремі операції по картрахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 25 вересня 2025 року на рахунок ОСОБА_1 у період з грудня 2024 року по серпень 2025 року від ОСОБА_5 надходили різні суми коштів.

Згідно відомостей з копії паспорта ОСОБА_5 , що міститься в матеріалах справи, останній з 10 червня 2016 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , власником вказаної квартири, відповідно до договору купівлі-продажу від 19 листопада 2001 року є ОСОБА_1 , був знятий з реєстрації за вказаною адресою 06 червня 2017 року.

З 05 червня 2018 року та по момент смерті ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті його матері ОСОБА_6 , належить частка вище вказаної квартири.

Після смерті ОСОБА_5 , заявниця ОСОБА_1 , 18 вересня 2025 року звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Середи О.О. та було заведено спадкову справу № 18/2025, що підтверджується копією спадкової справи.

Спадкоємцем першої черги, після смерті ОСОБА_5 , є його син – ОСОБА_3 , на день розгляду справи відомостей про звернення його до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини суду не надано.

В матеріалах спадкової справи № 18/2025 міститься копія заповіту від 29 вересня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С.Г. зареєстрованого в реєстрі за № 988, яким ОСОБА_5 все належне йому майно, рухоме та нерухоме, де б воно не знаходилось та з чого би не складалося, тобто все, що буде належати йому та на що він матиме право, заповів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

У частинах 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог заяви апеляційний суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.

Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім`єю заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/2.

Оскільки у цій справі вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, тому ці відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Статтею 16? Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції станом на час загибелі ОСОБА_5 , передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до пункту 4 статті 16? цього Закону до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, свідоцтво про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16ц, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц також зазначив, що самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/2.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин 1 – 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції встановив, що надані заявницею докази є недостатніми для підтвердження факту її проживання разом з ОСОБА_5 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини (до 12 вересня 2025 року).

Під час розгляду справи, що переглядається, суд також досліджував факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_5 з 2016 року до дня його смерті, що охоплює, зокрема, і період з 12 вересня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_8 (5 років до дня смерті спадкодавця), проте не знайшов підстав для його встановлення за недоведеністю заявлених вимог.

Ураховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю за недоведеністю вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що надані заявницею докази свідчать про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 більше 9 років мешкали разом у одному житловому приміщенні, що не враховано та залишено без належної оцінки, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Так, надані заявницею на підтвердження своїх вимог акт про сумісне проживання осіб в квартирі ОСББ «Карпенко 202224» від 07 серпня 2025 року, фото відпочинку, за твердженнями заявниці з ОСОБА_5 , та покази свідків, які знайомі з ОСОБА_1 у різні часи та стверджували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, є безпідставним, оскільки факт періодичного проживання, спільного відпочинку без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 склалися та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Сам по собі факт спільного проживання чоловіка та жінки, які мають близькі стосунки, протягом багатьох років в одному помешканні не може свідчити про ведення ними спільного господарства, спільної участі в утриманні житла.

Аргументи апеляційної скарги про те, що сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_5 про смерть ОСОБА_5 було направлено ОСОБА_1 , як цивільній дружині загиблого та саме вона організовувала похорон загиблого і отримувала свідоцтво про смерть не приймаються судом до уваги, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 в своїх письмових поясненнях, наданих суду, стверджував, що у військово облікових документах не міститься будь-яких даних про заявницю ОСОБА_1 , як дружину, цивільну дружину або члена сім`ї померлого військослужбовця. Матеріали справи також не містять доказів, що саме заявниця займалася організацією похорон загиблого військовослужбовця, а наявність у неї свідоцтва про смерть ОСОБА_5 та свідоцтва про поховання, видане як користувачу місця поховання, не свідчать про організацію похорон заявницею та проживання заявниці з ОСОБА_5 однією сім`єю протягом дев`яти років.

Посилання в апеляційній скарзі на той факт, що заінтересована особа ОСОБА_3 , який є сином загиблого, вимоги ОСОБА_1 визнав та не заперечував проти їх задоволення не може свідчити про доведеність факту проживання заявниці зі спадкодавцем однією сім`єю, а свідчить про те, що на час розгляду справи спір між цими особами щодо спадкового майна відсутній.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 18 серпня 2026 року.