Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №127/15866/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/15866/26

Провадження № 22-ц/801/1687/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокуСправа № 127/15866/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя – доповідач),

суддів Оніщука В.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/15866/26 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Ганна Вікторівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11.05.2026, постановлену у складі судді Антонюк В.В. в приміщенні суду в м. Вінниця, -

в с т а н о в и в :

8.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г.В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в якому просив : (1) визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 , який був укладений 23.10.2023 між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем та був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1566; (2) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 69871950 від 23.1.2023 17:56:46, приватний нотаріус Павліченко Г.В., Вінницький міський нотаріальний округ, Вінницької обл. номер відомостей про речове право: 52232077, тип речового права : право власності.

Разом із позовною заявою позивач, подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 .

Заяву обґрунтовано тим, що між сторонами у справі існує спір щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , який був укладений 23.10.2023 між позивачем, як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем та був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1566. На теперішній час ніщо не заважає відповідачу ОСОБА_2 розпорядитися спірною квартирою на власний розсуд, що може призвести до неможливості виконання судового рішення у випадку задоволення позову. Таким чином пред`явлений позивачем позов може бути забезпечений лише шляхом накладення арешту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у позивача існує обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до створення додаткових труднощів у виконанні судового рішення. Єдиний спосіб, яким можна запобігти таким ризикам є накладення арешту на зазначене нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 ..

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.05.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Шур О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , (вх № 2826/26-вх від 29.05.2026) подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Основними доводами апеляційних скарг є те, що : оскаржувана ухвала ґрунтується на припущеннях позивача, містить загальні посилання на норми процесуального права без наведення конкретних доказів, які б підтверджували необхідність застосування такого заходу забезпечення позову; у справі відсутні докази на підтвердження існування наміру відповідача відчужити майно або вчинити дії, які могли б ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.

У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Щодо розгляду апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечили проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Представник третьої особи Корченюк А.В. не заперечував доводів апеляційної скарги, поклався на розсуд суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та представника третьої особи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що викладені у заяві про забезпечення позову обставини, враховуючи положення статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову, що допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх невжиття таких може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України забезпечення позову може відбуватися шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретних обставин.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає в обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачене законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Ключовим при розгляді заяви про забезпечення позову є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується також суд апеляційної інстанції про те, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою, викладені у заяві про забезпечення позову обставини є достатніми для висновку, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Апеляційний суд враховує й те, що у цій справі ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.05.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 /а. с. 64/. Спір між сторонами щодо даної квартири є тривалим та реальним. Не забезпечення позову та реальна можливість відповідачів розпорядитися даною квартирою, робить побоювання позивача щодо ускладнення виконання рішення суду у майбутньому дійсними.

Обраний вид забезпечення позову є адекватним, пропорційним, співмірним із позовними вимогами і не буде надмірним тягарем для відповідача, не призведе до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11.05.2026 у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17.08.2026.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

Т. Б. Сало