Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №685/231/26 — Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 685/231/26

Провадження № 2/685/356/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року селище Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді Турчин-Кукаріної І.В.,

за участю секретаря судового засідання Медун В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Теофіпольського районного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_3 , заявивши вимогу про стягнення заборгованості за договорами позики з ціною позову 391 250,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов`язань із повернення грошових коштів, взятих на себе за борговими розписками.

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 25.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без руху та відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України позивачеві надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали недоліків.

Позивачка ОСОБА_2 у строки, встановлені судом, подала заяву про усунення недоліків, зазначених в ухвалі Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 25.03.2026, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 31.03.2026 провадження у справі відкрито, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.

30.03.2026 позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про повернення судового збору в розмірі переплаченої суми, а саме: 2581,30 грн.

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 09.06.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено порядок з`ясування обставин справи та дослідження доказів, повернено ОСОБА_1 суму переплати судового збору.

У судові засідання, призначені на 01.07.2026, 17.08.2026, позивачі та їх представник не прибули.

Відповідач у судові засідання 01.07.2026, 17.08.2026 не з`явився, а надіслана йому судова повістка про виклик до суду повернулась на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На підставі положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи судом.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив судове засідання провести за фактичною явкою учасників судового провадження.

Датою судового рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, на підставі ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

На підставі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дослідивши заяви по суті справи, подані у справі докази за правилами ЦПК України як кожен окремо, так і у сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами, що виник з відносин договорів позики.

При вирішенні питання про наявність законних підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, зазначених у позові, суд, дослідивши докази, з`ясувавши правову позицію позивачів, зазначену у позовній заяві, виходить із змісту спірних правовідносин і таких встановлених фактичних обставин справи.

30.12.2024 ОСОБА_3 власноручно написав боргову розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 позичив в ОСОБА_2 250 000 гривень строком на три місяці, які зобов`язався віддати до 01.05.2025 (а.с. 5, 61).

Окрім цього, 16.01.2025 ОСОБА_3 власноручно написав боргову розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 позичив в ОСОБА_1 3000,00 доларів США на десять днів (а.с. 4, 62).

У силу вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд виявляє справжню правову природу укладеного договору, а також надає оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робить відповідні правові висновки про характер та зміст спірних правовідносин.

Таким чином, суд вважає доведеним факт укладення 30.12.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору позики грошової суми в розмірі 250 000 грн строком на три місяці з обумовленою датою повернення грошових коштів до 01.05.2025, а також вважає доведеним факт виконання позивачкою свого зобов`язання за цим договором з передачі відповідачу у позику зазначених у розписці грошових коштів, як і доведеним факт отримання відповідачем ОСОБА_3 зазначених у розписці коштів як позичальником.

Окрім цього, суд вважає доведеним факт укладення 16.01.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики грошової суми в розмірі 3000,00 доларів США строком на десять днів, а також вважає доведеним факт виконання позивачем свого зобов`язання за цим договором з передачі відповідачу у позику зазначених у розписці грошових коштів, як і доведеним факт отримання відповідачем ОСОБА_3 зазначених у розписці коштів як позичальником.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц викладено правовий висновок про відсутність заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта та зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

З огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Системний аналіз зазначених вище положень закону та судової практики створює підстави для висновку, що у разі передачі у позику грошових коштів у національній валюті та визначення умовами договору, що така позика має бути повернута у валютному еквіваленті до позиченої суми коштів, зобов`язання за договором вважається виконаним після повернення позичальником позикодавцеві грошових коштів саме у валютному еквіваленті, визначеному сторонами у договорі.

Статтею 545 ЦК України, визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Разом з тим, свої зобов`язання за договорами позики, що є предметом спору, від 30.12.2024 та від 16.01.2025 ОСОБА_3 у встановлені договорами строки не виконав, позичених грошових коштів позивачам не повернув, у зв`язку із чим у нього наявна заборгованість за договорами позики перед ОСОБА_2 в розмірі 250 000 грн та перед ОСОБА_1 в розмірі 3000 доларів США.

Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною першою ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Докази виконання позичальником обов`язку з повернення позикодавцям зазначених у розписці грошових коштів у справі відсутні.

Відтак, суд вважає доведеною позивачами та неспростованою відповідачем наявність на час розгляду і вирішення цієї справи невиконаного обов`язку останнього повернути на виконання договору позики від 30.12.2024 ОСОБА_2 грошової суми в розмірі 250 000 грн та повернути на виконання договору позики від 16.01.2025 ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 3000 доларів США.

Стосовно валюти заборгованості за договором позики від 16.01.2025 в розмірі 3000 доларів США слід зазначити, що суд вправі ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц та № 373/2054/16-ц.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За змістом ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно зі ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово та виснувано, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

У п. 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) сформульовано правовий висновок, згідно з яким якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Якщо між стягувачем та боржником існувало валютне грошове зобов`язання і кошти з боржника стягнуто судом в іноземній валюті, то виконавець зобов`язаний під час примусового виконання зазначеного виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», яка регламентує особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті, у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець – на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу.

У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими ч. 1 і ч. 2 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець – на відповідний рахунок приватного виконавця (ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого збору, стягнуті під час виконання рішення про стягнення коштів в іноземній валюті, відповідно до цієї статті підлягають валютообмінній фінансовій операції, а одержані після цього кошти у гривнях зараховуються до Державного бюджету України. Витрати у зв`язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов`язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

При цьому, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти саме на день платежу.

Сума, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті за офіційним курсом НБ України в порядку виконання рішення суду саме на день здійснення відповідного платежу при виконанні рішення у добровільному або у примусовому порядку.

Відтак, у контексті визначення валюти заборгованості за договором позики від 16.01.2025 в розмірі 3000 доларів США, оскільки у тексті розписки, наявної у матеріалах справи (а.с. 4, 62) грошове зобов`язання сторонами визначено у валюті - доларах США без визначення еквіваленту в національній валюті України, то позичальник зобов`язаний повернути таку ж суму грошових коштів саме в іноземній валюті.

Стосовно заборгованості за договором позики від 30.12.2024 на суму 250 000 грн суд зазначає, що відповідач зобов`язався повернути ОСОБА_2 позичені грошові кошти до 01.05.2025.

Валютою зобов`язання сторонами договору позики у розписці визначено національну валюту України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на ст. 625 ЦК України, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь з урахуванням індексу інфляції 260 750 грн, з них 10750 грн інфляційних втрат.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем); п. 2 ч. 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і дотепер.

Оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання виникло у період дії в Україні воєнного стану, то з відповідача не підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати за час прострочення відповідачем повернення позичених грошових коштів, відтак, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Ураховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні, оціненими кожен по окремості, а також у сукупності та взаємозв`язку, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального права, з дотриманням вимог процесуального права, суд дійшов висновку, що оскільки докази виконання позичальником обов`язку з повернення позикодавцям зазначених у розписцках грошових коштів у справі відсутні, то суд вважає доведеними позивачами та неспростованим відповідачем факти того, що майнові права позивача ОСОБА_1 за договором позики від 16.01.2025 як позикодавця дійсно було порушено відповідачем ОСОБА_3 як позичальником та тому позов про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 3000 доларів США підлягає повному задоволенню, а також майнові права позивачки ОСОБА_2 за договором позики від 30.12.2024 як позикодавця було порушено відповідачем ОСОБА_3 як позичальником та тому позов про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 260 750 грн підлягає з урахуванням наведених вище мотивів частковому задоволенню на суму 250 000 грн.

Щодо питання про розподіл судових витрат, яке підлягає вирішенню відповідно ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення, то на підставі ст. 141 ЦПК України, в разі задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на відповідача.

Розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду позивача ОСОБА_1 становив 1331, 2 грн, відтак, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду позивача ОСОБА_2 становив 2607,5 грн, відтак, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (250000 / 260750 х 2607,5 = 2500 грн).

Ураховуючи наведене, керуючись статтями 41, 55 Конституції України, статтями 15, 16, 192, 205, 207, 509, 525-533, 610, 625-629, 638, 639, 1046-1053 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-84, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 352-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 30.12.2024 у сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 16.01.2025 у сумі 3 000 (три тисячі) доларів США 00 центів.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Позивач 2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Представник позивачів: адвокат Сторожук Юрій Володимирович (адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Повне рішення суду складено та підписано 18.08.2026.

Головуюча суддя Турчин-Кукаріна І.В.