Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №447/1243/26 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/1158/26

Справа №447/1243/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

18.08.2026 м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області у складі:

головуючої судді Друзюк М.М.,

за участю секретаря судового засідання Пастернак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, –

в с т а н о в и в:

Стислий виклад обставин.

Позивач подав до суду позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі еквівалентній 5 150 доларів США за курсом Національного Банку України на день виконання судового рішення (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 15.05.2026).

В обґрунтування позову покликається на те, що 04.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 5 150 доларів США зі строком повернення до 14.01.2024.

На підтвердження укладення даного договору позики відповідачем було видано розписку від 04.01.2024. Розписка підписана відповідачем і є документом, що підтверджує укладення договору позики та засвідчує факт отримання ним вищевказаних грошових коштів.

Відповідач у вказаний строк борг не повернув, неодноразові звернення та прохання в добровільному порядку погасити заборгованість були залишені відповідачем без належного реагування, що слугувало підставою для звернення з позовом до суду.

Таким чином, на сьогоднішній день сума основного боргу ОСОБА_2 перед позивачем за розпискою від 04.01.2024 становить 5 150 доларів США, які позивач просить стягнути з відповідача та відповідно позов задовольнити.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 13.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Відповідачу надано строк для подання відзиву та заперечень.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Через систему «Електронний суд» 13.07.2026 від представника відповідача надійшла заява, в якій зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки сума заборгованості за договором позики від 04.01.2024 у сумі 5 150 доларів США увійшла до розміру заборгованості відповідача перед позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у цивільній справі №447/1245/26 у розмірі 13 800 доларів США.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до розписки від 04.01.2024, ОСОБА_2 позичає у ОСОБА_1 суму, еквівалентну 5 000 + 150 у.о. (разом п`ять тисяч сто п`ятдесят доларів США) по курсу НБУ. Зобов`язується повернути до 14.01.2024.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу відповідача 06.02.2025 надсилався лист-вимога від 22.01.2025 щодо необхідності виконання зобов`язання за договором позики відповідно до розписки від 04.01.2024. Проте така вимога була залишена відповідачем без належного реагування, що слугувало підставою для звернення з позовом до суду .

Норми права, які застосував суд.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Разом з тим, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц.

Згідно з доданою до матеріалів справи розпискою, яка написана власноруч відповідачем та скріплена його підписом, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 150 доларів США, які зобов`язувався повернути до 14.01.2024.

Виходячи з викладеного, встановивши, що договір позики укладений у належній простій письмовій формі; факт отримання позики у розмірі 5 150 доларів США відповідачем не спростований; враховуючи, що відповідачем не надано доказів повернення боргу позивачу суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 04.01.2024 на загальну суму 5 150 доларів США.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, оцінивши надані докази в їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що сума заборгованості за договором позики (відповідно до розписки) від 04.01.2024 у розмірі 5 150 доларів США увійшла до складу заборгованості за іншим договором позики (розпискою) від 07.08.2024 у сумі 13 800 доларів США, який є предметом розгляду в іншій цивільній справі. Такі твердження відповідача не підтверджені належними і допустимими доказами, сам по собі факт існування іншого боргового зобов`язання не свідчить про припинення зобов`язання за договором позики від 04.01.2024, об`єднання декількох боргових зобов`язань чи заміну первісного зобов`язання новим.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 2 228,14 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 223, 247, 259, 264, 265, 280 ЦПК України, ст. 11, 15, 16, 192, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 612, 625, 626, 627, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі еквівалентному 5 150 (п`ять тисяч сто п`ятдесят) доларів США за курсом Національного Банку України на день виконання судового рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) грн 14 (чотирнадцять) коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне ім`я сторін.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Друзюк М. М.