Вирок від 16 серпня 2026 р. у справі №442/1256/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/1256/26

Провадження № 1-кп/442/187/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі :

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141110001337 від 07.12.2025 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м.Дрогобича Львівської області, зі середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не працюючого, студента Дрогобицького механіко-технологіяного фахового коледжу, одруженого, на утриманні якого перебуває двоє малолітніх дітей, не є адвокатом, не є депутатом, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 ,

представника потерпілої – адвоката ОСОБА_8 ,

встановив:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Судом визнано доведеним, що 06.12.2025, орієнтовно о 17.49 год., ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Chevrolet» моделі «Bolt EV», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись вулицею М.Грушевського в місті Дрогобичі в напрямку до вулиці Вокзальної, здійснюючи маневр повороту ліворуч на перехресті вулиць М.Грушевського та Винниченка в напрямку до вулиці Володимира Великого, допустив неуважність до дорожньої обстановки, не врахував її та стан керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним на регульованому пішохідному переході, однак на момент дорожньо-транспортної пригоди світлофор не працював, в межах своєї смуги руху до вулиці Володимира Великого, без причин технічного характеру допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка переходила проїзну частину дороги по пішохідному переходу справа на ліво відносно напрямку руху його автомобіля.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого багатовідламкового внутрішньо суглобового перелому правої великогомілкової кістки в ділянці колінного суглобу, садна на зовнішній поверхні лівого колінного суглобу, які відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, як такі що викликали тривалий розлад здоров`я.

У даній дорожній обстановці, що призвела до дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Bolt EV», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем, порушив вимоги Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями), зокрема:

Розділу 1 пункту:

- 1.5: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров?ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

- «дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом»;

Розділу 2 пункту 2.3 підпунктів:

- «б - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

- «Д - не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»;

Розділу 10 пункту:

10.1: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

Розділу 16 пункту:

16.2: «На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку»;

Розділу 18 пункту:

-18.1: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Допущені водієм ОСОБА_4 порушення вимог вищевказаних Правил дорожного руху перебувають у прямому причинному зв?язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди і настанням шкідливих наслідків у вигляді заподіяння потерпілій ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, внаслідок чого заподіяв потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України.

Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за вищезазначені кримінальні правопорушення, винуватим у вчиненні яких визнається обвинувачений.

Частина 1 ст.286 КК України: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Правова позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений слідчим СВ Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_9 та затверджений прокурором Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_5 .

З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що обвинувачений, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України.

В судових дебатах прокурор просить суд взяти до уваги, що обвинувачений вину визнав, тому було обрано спрощений порядок дослідження доказів. Щиро розкаюється у вчиненому, цивільний позов прокурора також визнає та частково визнає позов потерпілої. Характеризується позитивно, одружений, має на утриманні 2 малолітніх дітей, є військовозобов`язаним. Враховуючи викладене, просить суд призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Правова позиція потерпілого.

Потерпіла в судовому засіданні пояснила, що 06.12.2025 йшла в магазин в другій половині дня, пам`ятає, що була ще світла пора доби. Зайшла у два магазина, а потім в «АТБ». Підійшла до пішохідного переходу, переконалась, що немає машин. Нізвідки взялося авто. Не встигла відреагувати, як воно її збило. Пам`ятає, що її пробували підняти, але не вийшло. Обвинувачений відвіз її у лікарню. Вважає, що в цей день видимість була нормальною, водій місця ДТП не покидав, а доправивши її до лікарні, довго з нею був в медичному закладі, на наступний день приходив, пропонував лікування оплатити. Після ДТП відчуває болі, з`явилося безсоння, потребує реабілітації, а тому потрібна компенсація. Разом з тим, просить обвинуваченого суворо не карати.

Представник потерпілої – адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні просить взяти до уваги, що його довірителька є літньою особою, матеріальної допомоги їй обвинуваченим не надано.

Правова позиція сторони захисту.

В судовому засіданні обвинувачений свою винуватість в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав, щиросердно розкаявся у вчиненому. Просить суд суворо не карати.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні просить взяти до уваги, що його підзахисний з перших днів максимально сприяв об`єктивному розслідуванню вчиненого ним кримінального правопорушення. Це необережний злочин, який стався у вечірній час, при цьому швидкість автомобіля, керованого обвинуваченим, була низькою, а видимість обмеженою. ОСОБА_4 було дотримано Правил дорожнього руху, водночас потерпіла, не будучи одягненою в яскравий одяг, спонтанно вийшла на проїжджу частину. Внаслідок ДТП потерпіла отримала удар в ногу. Обвинувачений викликав поліцію, доправив потерпілу до лікарні, а дочекавшись працівників поліції – дав пояснення. Максимально контактував з потерпілою. Просить взяти до уваги, що доцільним відшкодування збитків не було, оскільки потерпілою займалися медики, а як буде проходити саме лікування, не було відомо. Враховуючи те, що наслідки мають бути співрозмірні з розміром спричинених збитків та не мають бути джерелом збагачення, просить позов потерпілої задоволити частково. Крім цього, враховуючи те, що на утриманні обвинуваченого є дружина та двоє малолітніх дітей, а тому посвідчення водія є йому вкрай необхідне, просить позбавити ОСОБА_4 права керування терміном на 1 рік.

Межі судового розгляду кримінального провадження.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України.

Згідно з ч.3 ст.349 КПК України суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, за умови, що учасники судового провадження не заперечують проти цього. Однак, це не звільняє суд від обов`язку встановити всі обставини, які підлягають доказуванню відповідно до ст.91 КПК України та має значення для провадження.

Даний висновок суду кореспондує правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 16.09.2024 у справі №444/870/22.

З урахуванням думки всіх учасників кримінального провадження, на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд обмежено допитами обвинуваченого, дослідженням протоколу огляду місця події, висновків експертиз, протоколом проведення слідчого експерименту, а також дослідженням документів, що стосуються особи обвинуваченого.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Відповідно до ч.3 ст.26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

У силу ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

З урахуванням вищенаведених положень процесуального законодавства, заслухавши доводи сторін, суд встановив, що в діях ОСОБА_4 наявний склад злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Правильність кваліфікації дій обвинуваченого підтверджується зокрема: висновком експерта №582, згідно з яким у ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження: закритий багатовідламковий внутрішньосуглобовий перелом правої великогомілкової кістки в ділянці суглобу, садно на зовнішній поверхні лівого колінного суглобу. Дані тілесні ушкодження були спричинені дією твердого тупого предмета незадовго до поступлення в лікарню, можливо внаслідок наїзду на ОСОБА_7 автомобіля, та по ступеню тяжкості відносяться до середнього ступеня тілесних ушкоджень як такі, що викликають тривалий розлад здоров`я.

Загальна характеристика складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Диспозиція ст.286 КК України сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП. При цьому належить ураховувати, що злочин, передбачений ст.286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст.286 КК України, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку. Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у 286 КК України (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, не зареєстрованим, або без належного номерного знака [підп.«в» п. 2.9 ПДР] тощо); б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п.10.3 ПДР).

Склад злочину, передбачений ст.286 КК України, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.

Даний висновок кореспондується з правовим висновком Великої палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 682/956/17.

Вчиняючи інкримінований злочин ОСОБА_4 був суб`єктом скоєння кримінального правопорушення.

Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України є загальним та окрім загальних ознак суб`єкта злочину таких, як фізична осудна людина, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність, він повинен мати ще додаткові специфічні характеристики (ст.18 КК України).

Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжке тілесне ушкодження), може бути лише особа, яка керує транспортним засобом, тобто здійснює усвідомлену і цілеспрямовану діяльність з використання відповідних його функцій. Даний висновок кореспондується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у справі №234/14062/16-к (провадження №51-1866км19).

Відповідно до ч.1 ст.19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Матеріали кримінального провадження не містять відомостей, що ОСОБА_4 на час вчинення кримінального правопорушення перебував у стані неосудності.

Наведене переконує суд, що під час вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_4 усвідомлював характер своїх дій та керував ними. Відтак він був осудним у розумінні приписів ч.1 ст.19 КК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, на момент вчинення інкримінованих йому дій досяг 18 років.

На підставі викладеного судом встановлено, що обвинувачений досяг віку, з якого, відповідно до ч.1 ст.22 КК України, може наставати кримінальна відповідальність, та відповідає загальним ознакам суб`єкта кримінального правопорушення.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи, а також з урахуванням того, що обставини справи ніким із учасників справи ніким не оспорюється, суд вважає доведеним:

Факт порушення ОСОБА_4 , як особою, яка керує транспортним засобом, Правил дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а отже вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України .

Зі змісту ст.65 КК України вбачається, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Як убачається з матеріалів даного кримінального провадження, обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України визнав у повному обсязі, сприяв досудовому розслідуванню та давав пояснення щодо всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, висловив щирий жаль, що його дії призвели до таких наслідків.

З таких підстав, суд прийшов до висновку, що обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, позитивна характеристика та думка потерпілої, яка просить обвинуваченого суворо не карати.

Обставин, що обтяжують покарання, які передбачена ст.67 КК України, судом не встановлено.

Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України є нетяжким злочином, молодий вік обвинуваченого, стан його здоров`я, його позитивну характеристику, наявність на утриманні 2 малолітніх дітей: сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , думку потерпілої ОСОБА_7 , яка просить його суворо не карати, та вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_11 покарання в межах санкції ч.1 ст.286 КК України у виді штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст.286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до ч.1 ст.55 КК позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про доцільність застосування до ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що відповідатиме меті застосування даного виду покарання.

Разом з тим, враховуючи те, що раніше до кримінальної відповідальності не притягався, вчинене ним кримінальне правопорушення є вчиненим х необережності, а також те, що на утриманні в нього є 2 малолітніх дітей, суд вважає, що достатнім буде позбавити ОСОБА_4 права керування транспортним засобом на 1 рік.

Цивільний позов.

За змістом ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14.

Частина 2 ст.1187 ЦК України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Прокурор Дрогобицької окружної прокуратури ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні заявив цивільний позов в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Дрогобицької міської ради Львівської області до обвинуваченого ОСОБА_4 про стягнення з нього на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 24084,68 грн, а також на користь держави в особі Дрогобицької міської ради Львівської області кошти, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення 1537,32 грн в дохід місцевого бюджету.

Позов обґрунтовує тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження та перебувала на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КНП «Дрогобицька міська лікарня №1» Дрогобицької міської ради з 06.12.2025 по 29.12.2025, тобто 23 ліжко/днів. Загальна вартість її лікування у КНП «Дрогобицька міська лікарня №1» Дрогобицької міської ради становить 25622 грн. З них, 24084,68 грн. це кошти Національної служби здоров`я України, а 1537,32 грн. – кошти місцевого бюджету.

Ухвалою суду від 01.04.2026 прийнято до розгляду по даному кримінальному провадженню вищевказаний цивільний позов.

В судовому засіданні цивільний позивач - прокурор позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.

Обвинувачений та захисник позовні вимоги визнали.

Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи в частині вказаного вище цивільного позову, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, приходить до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом передбачене також статтею 4 ЦПК України, частиною 2 котрої визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Так, за приписами статей 23-24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви у порядку цивільного судочинства надається, з-поміж іншого, керівникам оружних прокуратур. Прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В силу ст.1206 ЦК України особа, котра вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину.

Як роз`яснюється у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 №7 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993.

Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно з довідки КНП «Дрогобицька міська лікарня №1» Дрогобицької міської ради №161 від 27.01.2026 ОСОБА_7 , 28.06.1953 знаходилась на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Дрогобицької міської лікарні №1» ДМР з 06.12.2025 по 29.12.2025 – 23 л/днів. Вартість одного ліжко/дня в травматологічному відділенні становить 1114 грн. Загальна сума витрат складає 25622 грн., з яких 24084,68 грн. – кошти НСЗУ, 1537,32 грн – кошти місцевого бюджету.

Суд вбачає причинний зв`язок між злочинними діями відповідача ОСОБА_4 як винної особи та перебуванням потерпілої ОСОБА_7 на стаціонарному лікуванні у КНП «Дрогобицькій міській лікарні №1» Дрогобицької міської ради.

Поряд з тим, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду України у справі №912/2385/18, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зробила правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п.37 Постанови).

Аналогічні правові висновки зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18.

На виконання вказаних вимог прокурор звертався із запитами на адресу позивача про те, чи вживаються уповноваженими органами заходи щодо Відповідача шляхом подання позовної заяви про стягнення коштів.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Статтею 90 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки на фінансування лікарні (КНП «Дрогобицька міська лікарня №1» Дрогобицької міської ради) здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету, а тому несплата коштів відповідачем суттєво порушує інтереси держави у зв`язку з недоотриманням коштів для фінансування закладу охорони здоров`я.

Вказані обставини свідчать про порушення інтересів держави та наявність підстав для представництва вказаних інтересів органами прокуратури.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 24084,68 грн., а також на користь держави в особі Дрогобицької міської ради Львівської області кошти, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в розмірі 1537,32 грн. в дохід місцевого бюджету.

Крім цього, 01.04.2026 представник ОСОБА_12 , адвокат ОСОБА_8 подав до суду цивільний позов, в якому просить стягнути з відповідача – ОСОБА_4 15900 грн. матеріальної шкоди, 200000 грн. моральної шкоди та 13400 грн. витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що внаслідок вищевказаного ДТП, яке сталося з вини ОСОБА_4 , потерпілій ОСОБА_7 було заподіяно численних травм: множинні переломи гомілки, травма декількох структур колінного суглоба, множинні відкриті рани гомілки. На лікування нею було витрачено 15900 грн. Крім цього, позивачці було заподіяно моральної шкоди, яку вона оцінює в 200000 грн., оскільки вчинення кримінально-протиправного діяння, пов`язаного із заподіянням шкоди здоров`ю позивача призвело до негативних змін у її звичайному житті та обумовило необхідність вжиття додаткових заходів, прикладення зусиль для відновлення організму, для ведення звичайного побуту. Очевидним є те, що потерпілій завдано моральної шкоди вчиненим злочином. У зв?язку з отриманою травмою, зокрема діями обвинуваченого, погіршився стан здоров?я та було допущено порушення нормального способу життя потерпілої, остання перенесла стрес, для відновлення та покращення стану здоров?я потребувався значний період часу, протягом якого вона змушена була продовжити лікування (понад 2 місяці). Потерпілій заподіяно істотної моральної шкоди, яка проявилась у: необхідності тривалого вимушеного лікування, що не дозволяло повертатись їй до звичного життя, обумовлювало необхідність пошуку коштів на відновлення стану здоров?я; зневірі у людяності та відчуття беззахисності потерпілої, а водночас, демонстрація байдужого ставлення заподіювача шкоди, що істотно підірвало довіру позивача до суспільства в цілому та викликало стійку негативну асоціацію, оскільки обвинувачений жодного разу не допоміг потерпілій у лікуванні чи фінансуванні витрат на оздоровлення; істотному погіршенні фізичного здоров?я, яке у формі втрати здатності до самостійного пересування триває досі, при цьому на первинному етапі лікування травм, заподіяних потерпілій, викликали істотний фізичний біль, головокружіння; необхідності зазнавати заходів оперативного лікування через тяжкі переломи гомілки з встановленням зовнішніх засобів фіксації. Також, через травми потерпілої, а також необхідність постійного догляду за нею, який здійснювала ОСОБА_12 1989 року народження, остання перебувала у безоплатній відпустці (а відтак не отримувала заробітку за основним місцем праці) з 08.12.2025 по 31.12.2025 та з 02.01.2026 по 31.01.2026, що свідчить про упущену вигоду у розмірі 16000 грн.

Беручи до уваги тривалість стаціонарного лікування, тривалість відновлення стану здоров?я в цілому та повністю байдуже ставлення до проблем потерпілої з боку обвинуваченого, позивач вважає що справедливою сатисфакцією її моральних страждань становитиме стягнення з обвинуваченого на її користь 200000 грн. Позивач була змушена витрачати свій час на участь у процесуальних та слідчих діях, вирішувати питання щодо відшукання джерел коштів для покриття витрат на лікування.

Згідно з виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №15126 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала на лікуванні в травматологічному відділенні в період з 06.12.2025 по 29.12.2025.

На підтвердження понесення позивачкою матеріальних збитків, останньою представлено суду чеки на загальну суму 6434,58 грн., з яких: 400 грн за прокат засобів реабілітації (інвалідного візка), 1916,87 грн. на придбання туалетного стільця, 4117,71 грн. витрати на придбання медикаментів.

З таких підстав, суд вважає, що позов в цій частині слід задоволити частково та стягнути з ОСОБА_4 6434,58 грн. матеріальної шкоди, а в решті – відмовити за недоведеністю.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілій, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно роз`яснень, наданих у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статей 12 та 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.

Відповідно до положень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожного конкретного випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Вищевказана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Верховним Судом у постанові від від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 надано роз`яснення про те, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Отже, беручи до уваги конкретні обставини провадження, наслідки, що наступили, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, які перенесла та продовжує переносити потерпіла та зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення частково, і з ОСОБА_4 , як заподіювача шкоди, на користь потерпілої слід стягнути 100000 грн. моральної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Доказами у справі встановлено, що між ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_8 укладено договір про надання правової допомоги від 23.12.2025.

Предметом договору визначено, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором щодо представництва інтересів клієнта в кримінальному провадженні за ознаками ч.1 ст.286 КК України з подальшою підготовкою цивільного позову у кримінальній справі.

У п.4.3. вищевказаного договору передбачено, що вартість послуг адвоката за цим договоро визначається на підставі домовленості сторін у розмірі еквівалентному 200 доларів США за супровід кримінальної справи та 5000 грн. за підготовку цивільного позову, які оплачуються на офіційні реквізити адвоката та становить повну оплату усіх послуг адвоката за даним договором.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі: Закон за № 5076-VI) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону за № 5076-VI встановлено, що представництвом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону за № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які варто застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки понесені судові витрати у виді витрати на правову допомогу у розмірі 13400 гривень.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 118 КПК України до процесуальних витрат у кримінальному провадженні віднесені, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів.

За змістом статті 15 Закону України «Про судову експертизу», частини 2 статті 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з довідкою про витрати на проведення інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/30481-ІТ від 08.01.2026 витрати на проведення експертизи становлять 4457 грн.

Згідно з довідкою про витрати на проведення інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/31514-ІТ від 08.01.2026 витрати на проведення експертизи становлять 4457 грн.

Згідно з довідкою про витрати на проведення інженерно транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/32079-ІТ від 28.01.2026 витрати на проведення експертизи становлять 4457 грн.

За таких обставин суд, ухвалюючи вирок у кримінальному провадженні, вирішує стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені витрати за проведені вищевказані експертиз в сумі 13371 гривень.

Під час досудового розслідування та судового розгляду обвинуваченому запобіжний захід не обирався і на даній стадії суд не вбачає підстав для його обрання.

З речовими доказами слід поступити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 349, 368 - 371, 373, 374 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.286 КК України, за якою призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.

Цивільний позов прокурора Дрогобицької окружної прокуратури в інтересах Дрогобицької міської ради та Національної служби здоров`я України до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди– задоволити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 24084,68 (двадцять чотири тисячі вісімдесят чотири гривні 68 коп.).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі Дрогобицької міської ради Львівської області кошти, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення 1537,32 (одну тисячу п`ятсот тридцять сім гривень 32 коп.).

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди – задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7 6434,58 (шість тисяч чотириста тридцять чотири гривні 58 коп.) матеріальної шкоди, 100000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди та 13400 (тринадцять тисяч чотириста) гривень витрати на правову допомогу.

В решті позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь Державного бюджету України судові витрати в сумі 4457 гривень 00 копійок за проведення інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/114-25/30481-ІТ від 08.01.2026.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь Державного бюджету України судові витрати в сумі 4457 гривень 00 копійок за проведення інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/114-25/31514-ІТ від 08.01.2026.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь Державного бюджету України судові витрати в сумі 4457 гривень 00 копійок за проведення інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/114-25/32079-ІТ від 28.01.2026.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09.12.2025 на транспортний засіб – автомобіль марки «Chevrolet» моделі «Bolt EV», р.н.з. НОМЕР_3 , 2023 року випуску, червоного кольору – скасувати.

Речові докази:

-DVD-R диск із файлами відеозапису події, які зафіксували камери відеоспостереження, які встановлені на приміщенні магазину «АТБ-маркет», що за адресою: вул.М.Грушевського, 79/2 м.Дрогобич, Львівської області, – залишити при матеріалах кримінального провадження;

-транспортний засіб – автомобіль марки «Chevrolet» моделі «Bolt EV», р.н.з. НОМЕР_3 , 2023 року випуску, червоного кольору – повернути власнику – ОСОБА_13 .

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, з підстав, передбачених ст.394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя ОСОБА_1