Вирок від 17 серпня 2026 р. у справі №336/2159/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/2159/25

Номер провадження: 1-кп/336/562/2026

ВИРОК

іменем України

18 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62024080100006550 від 16 вересня 2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в смт. Кіровське, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області, громадянина України, військовослужбовця, навідника 1 механізованого відділення, 3 механізованого взводу, 2 механізованої роти, 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

за участі:

прокурора – ОСОБА_4

обвинуваченого – ОСОБА_3

захисника – адвоката ОСОБА_5

встановив:

ОСОБА_3 , проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи з 08 листопада 2023 року на посаді навідника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, 12.08.2024, самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , розташоване поблизу АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконного перебував за межами місця служби до 12.11.2024, до моменту доставки його до ТУ ДБР у м. Мелітополі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину визнав, пояснив, що був призваний за мобілізацією, з 08 листопада 2023 року перебував на посаді навідника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . 12.08.2024 самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , розташоване поблизу АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.

Свідок ОСОБА_6 в судовому зсіданні показав, що ОСОБА_3 перевели з іншого підрозділу. 12.08.2024 ОСОБА_3 самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , розташоване поблизу АДРЕСА_2 . Він був забезпечений всім необхідним, як й інші військовослужбовці, їжею одягом тощо. Він не перебував на лінії бойового зіткнення.

Свідок ОСОБА_7 в судовому зсіданні показав, що ОСОБА_3 перевели з іншого підрозділу. 12.08.2024 ОСОБА_3 самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , розташоване поблизу АДРЕСА_2 . Він був забезпечений всім необхідним, як й інші військовослужбовці. Він не перебував на лінії бойового зіткнення, охороняв об`єкти. Обвинувачений заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав.

Крім визнання вини обвинуваченим ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, показань свідків, його вина підтверджується письмовими доказами наданими стороною обвинувачення, що були досліджені в судовому засіданні.

За наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 08 листопада 2023 року № 585-РС солдат ОСОБА_3 прибув з військової частини НОМЕР_1 , який був призначений на посаду навідника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . З 20 листопада 2023 року ОСОБА_3 справу та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків за посадою, що підтверджується копією витягу з наказу.

12.08.2024 командиром 3 механізованого батальйону старшим лейтенантом ОСОБА_8 складено рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про те, що о 10-30 год. 12.08.2024 у тимчасовому місці дислокації в АДРЕСА_2 , в підрозділі 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , було виявлено відсутність навідника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 . На телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження невідомо. Розташування залишив без зброї. Вказане підтверджується копією рапорту від 12.08.2024 та доповіддю від 12.08.2024 командира 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

12.08.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_3 за № 3000 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, що підтверджується копією наказу.

Службовим розслідуванням встановлено, що у період часу з 20-00 год. 11.08.2024 до 10-30 год. 12.08.2024 навідник 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 розташування підрозділу в АДРЕСА_2 та зник у невідомому напрямку. Зброю залишив у підрозділі. Вжитими командуванням підрозділу заходами встановити місцезнаходження солдата ОСОБА_3 не вдалося. Місце знаходження даного військовослужбовця невідоме.

Таким чином, солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину без поважних причин в умовах воєнного стану і відсутній на службі з 12.08.2024.

До акту службового розслідування додані такі документи: копія наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» № 3000 від 12.08.2024, копія рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_9 від 12.08.2024, доповідь за фактом самовільного залишення підрозділу солдатом ОСОБА_3 , пояснення майора ОСОБА_10 , пояснення солдата ОСОБА_11 , пояснення солдата ОСОБА_12 , витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 24.07.2024 №213, витяг із наказу про призначення на посаду солдата ОСОБА_3 , копія сторінок книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу, медична характеристика на солдата ОСОБА_3 , службова характеристика на солдата ОСОБА_3 , соціально-демографічна карта солдата ОСОБА_3 . Вказані документи досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до висновку матеріалів службового розслідування, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.08.2024 № 3110, встановлений факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 05 грудня 2024 року за № 10264 солдат ОСОБА_3 придатний до військової служби. Враховані його медичні огляди, отримані травми та захворювання.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 30 від 20.01.2025 ОСОБА_3 , 1988 р.н., у період скоєння інкримінованого йому правопорушення, а саме 12.08.2024, виявляв та виявляє на теперішній час ознаки психічного розладу у вигляді розладу особистості та поведінки легкого ступеню внаслідок органічного ураження головного мозку травматичного генезу (19.02.2023 вибухова травма голови, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку).

У період скоєння інкримінованого йому правопорушення, а саме 12.08.2024, ознак тимчасово хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв.

Отже, він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

На теперішній час ОСОБА_3 , 1988 р.н., виявляє ознаки тимчасово хворобливого стану у вигляді розладу адаптації, змішаної тривожно- депресивної реакції, що виник на тлі психотравмуючої ситуації (відкриття кримінальної справи, невирішене питання щодо подальшої служби) та не виходить за рамки невротичного рівня.

За своїм психічним станом на даний час він також може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Потребує якнайшвидшого вирішення психотравмуючої ситуації.

Досліджені в судовому засіданні письмові докази сторона захисту не оспорювала.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає - надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення.

Таким чином, досліджені документи та показання обвинуваченого, показання свідків, узгоджуються між собою та підтверджують факт самовільного залишення військовослужбовцем солдатом ОСОБА_3 місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Умисні дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно з ч. 5 ст.9 КПК України, кримінально процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Досліджені в судовому засіданні докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України є такими, що доповнюють одне одного, належними, допустимими та достатніми, оскільки відповідно до ст.ст.84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

Відповідно до статті 1 КК України кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК України визначено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 12 КК України злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 відноситься до особливо тяжкого злочину.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання, відповідно до ст.ст.65-67 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, данні про особу обвинуваченого, а також обставини, що впливають на покарання.

У Рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд враховує визнання ним своєї вини, те, що він раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, дані про його особу, який є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується посередньо, відсутність пом`якшуючих обставин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 мінімальне покарання передбачене санкцією ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.

Враховуючи особу винного, обставини вчиненого та вимоги чинного законодавства, підстав для застосування положень ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлено.

Запобіжний захід не обирався.

Речові докази і судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 392, 395, 532, 615 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 408 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі відраховувати ОСОБА_3 з моменту його фактичного затримання для виконання вироку.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: ОСОБА_1