Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №334/5312/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 11.08.2026

Справа № 334/5312/26

Провадження № 2-а/334/86/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Дніпровський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.

розглянувши адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лукашенко Євгена Юрійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладання адмінінстративного стягнення по справі про адмінінстративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду м.Запоріжжя звернувся ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лукашенко Євгена Юрійовича з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладання адмінінстративного стягнення по справі про адмінінстративне правопорушення.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що з 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить копія тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , тобто має чинний військово-обліковий документ, 13.07.2024 року вчасно уточнив облікові дані через мобільний додаток «Резерв+», правила військового обліку не порушував, розбіжностей військово-облікового військовозобов`язаних документа з даними реєстру не мав.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного та військово-облікового документу у застосунку «Резерв+» адресою проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини свідчать про схильність ОСОБА_1 до правомірної поведінки та його намагання належним чином виконати його військовий обов`язок.

Відповідно до штампу в паспорті ОСОБА_1 з 10.03.2020 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто останній проживав за цією адресою вже не один рік та проживає по теперішній час. З 13.07.2024 року на телефоні у ОСОБА_1 був установлений застосунок «Резерв+», докази встановлення застосунку додаються.

На початку травня 2026 року ОСОБА_1 у застосунку «Резерв+» побачив, що перебуває у «Розшуку». Для з`ясування причин перебування у розшуку 15 травня 2026 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де і перебував на обліку. В цей же день в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 працівником ТЦК було повідомлено ОСОБА_1 , що він не прибув 12.01.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 по повістці для уточнення даних. На що останній зазначив, що нічого не знає про існування повістки, будь-якої повістки про явку до ТЦК він не отримував. В подальшому, старшим інструктором ІНФОРМАЦІЯ_4 сержантом ОСОБА_2 складений протокол №1502 про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , відповідно до якого 12.01.2026 року військовозобов`язаний ОСОБА_1 не з`явився за повісткою про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 , чим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Також ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього на 26.05.2026 року о 09.00 годині в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . 26 травня 2026 року о 09.00 годині ОСОБА_1 у зазначений у протоколі №1502 час прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 на розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього. На запитання працівника ТЦК зазначив, що не був обізнаний про явку до ТЦК на 12.01.2026 року, оскільки будь-якої повістки ані нарочно ані поштою він не отримував, при цьому працівник пошти має його мобільний номер телефону та може в будь-який час повідомити його про наявність листа, однак такого повідомлення також не було. Водночас працівник ТЦК повідомив останньому, що він повинен сплатити штраф в розмірі 17000 гривень, а за копією постанови він може з`явитись через декілька днів. Як такого розгляду справи про адміністративне правопорушення не було. Пояснення щодо незгоди з правопорушенням ОСОБА_1 не зміг надати, як і не зміг подати і письмові пояснення стосовно вчиненого правопорушення.

26.05.2026 року, без участі особи, яка притягувалась до адміністративної відповідальності, начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_3 винесено постанову №1502, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення в розмірі 17000 гривень (копія додається). Копію постанови ОСОБА_1 отримав 28.05.2026 року в приміщенні ТЦК.

Позивач та його представник вважають вказану вище Постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є безпідставним.

Ухвалою суду від 05.06.2026 року за вказаними позовом було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати зазначені позовні вимоги в порядку спрощеного позовного провадження, із викликом учасників.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, надали суду заяву, у якій просили суд провести розгляд справи за їх відсутністю, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав викладених у ньому.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що є відомості в матеріалах справи. Причини неявки суду не повідомив та у встановлений судом строк з дня одержання копії ухвали та копій документів відзиву на позовну заяву не надавав.

Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення відповідно до ст.245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного суд вж вкотре зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Відповідно правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17 від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16 від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року у справі № 607/7987/17.

Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів. Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь (ст.62 Конституції України).

Відповідно до ч.2, ч.5 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об`єкт; об`єктивна сторона; суб`єкт; та суб`єктивна сторона.

Суб`єктивна сторона - це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб`єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив. Ознаками суб`єктивної сторони проступку є вина, мотив і мета правопорушення.

Об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення.

Крім діяння, ознаками об`єктивної сторони правопорушення є місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

Стаття 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Так, приписами ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Об`єктом цього адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері виконання військового обов`язку і несення військової служби. Об`єктивна законодавстваУкраїни сторона про правопорушення виражається у порушенні оборону, мобілізацію, вчиненому в особливий період. мобілізаційну підготовку та Суб`єкт адміністративного проступку - особливий (військовозобов`язані, призовники).

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

За змістом ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно з Указом Президента України №65/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і по теперішній час.

Підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП стало те, що він не прибув без поважних причин у вказаний у повістці день до ІНФОРМАЦІЯ_6 , чим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Зі змісту спірної постанови вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки останній 12.01.2026 року не з`явився за повісткою про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення військово-облікових даних, доказів наявності поважних причин неприбуття не надав. Крім того, в оскаржуваній постанові вказано, що своїми діями позивач порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в частині: «У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначений у ній місце та строк.

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки….», відповідальність за що передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, враховуючи те, що зазначені дії, вчинені в умовах особливого періоду.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, згідно абз.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

У відповідності до абз.7 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Частиною 1 цієї статті визначена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 1 статті 210 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Зазначені норми визначають різні склади правопорушень та є бланкетними, і при їх застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку, законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та запровадження в Україні особливого періоду.

У той час, як відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що охоплює і порушення особою вимог, визначених у ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ст.210-1 КУпАП).

Однак, у цій справі, спірною постановою встановлено порушення військовозобов`язаним правил військового обліку, що не охоплюється складом статті 210-1 КУпАП.

Особа, яка складала протокол та начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 в оскаржуваній постанові не врахували приписів ст.210 КУпАП, неправильно кваліфікували дії ОСОБА_1 та помилково притягнули його до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, що тягне за собою її скасування.

Неправильна кваліфікація або відсутність такої у постанові у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП і, як наслідок, складу вказаного адміністративного правопорушення.

Разом з цим, процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560. Відповідно до п.28 Порядку виклик громадян до районних (міських) центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.

У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються зокрема мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до оскаржуваної постанови №1502 від 26.05.2026 року позивача притягнуто до відповідальності саме за неприбуття за повісткою для уточнення даних.

Проте ОСОБА_1 не був обізнаний про явку до ТЦК на 12.01.2026 року, оскільки будь-якої повістки ані нарочно ані поштою він не отримував, копії повістки він не має як і не знає які саме дані йому потрібно було уточнити або оновити.

Суд зауважує, що ОСОБА_1 з 30 серпня 2023 року перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто має чинний військово обліковий документ.

З 13.07.2024 року на телефоні у ОСОБА_1 був установлений застосунок «Резерв+», та в цей же день він вчасно уточнив облікові дані через мобільний додаток «Резерв+».

Відповідно до сформованого військово облікового документу у застосунку «Резерв+» дані уточнено вчасно, останній заброньований та має відстрочку до 26.02.2027 року, оскільки працює на критично важливому підприємстві ПрАТ Запорізький кабельний завод. А тому підстава притягнення до адміністративної відповідальності не відповідає у повній мірі меті виклику ОСОБА_1 для уточнення персональних даних, не зрозуміло, які саме персональні облікові дані необхідно оновити останньому, окрім вже оновлених у «Резерв+».

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру. Відповідно до ч.5 ст.5, 8, 9 цього Закону органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з ч.3 ст.14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Даною нормою передбачено перелік державних органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

Таким чином, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мають всі можливості отримати персональні дані призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно комунікаційними системами, реєстрами, що ставить під сумнів взагалі існування повістки №6178859.

Крім того, відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представниками громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

У відповідності до Інструкції зі складання територіальним центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024 року, складати протоколи про адміністративні правопорушення має право уповноважена особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки та визначаються наказами керівників відповідних центрів комплектування та соціальної підтримки.

У протоколі про адміністративне правопорушення окрім анкетних даних зазначається пояснення особи, яке притягується до адміністративної відповідальності.

Проте, протокол про адміністративне правопорушення №1502 від 15.05.2026 року щодо ОСОБА_1 складений старшим інструктором ІНФОРМАЦІЯ_4 сержантом ОСОБА_2 , тобто представником іншого територіального центру комплектування, а повісткой ОСОБА_1 було запропоновано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_6 , керівник цього центру комплектування і прийняв оскаржувану постанову. А тому існують певні сумніви, що старший інструктор ОСОБА_2 був визначений наказом керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 уповноваженою особою та мав право складати протоколи про адміністративні правопорушення. Також, у постанові про притягення до адмінінстративної відповідальності не зазначені докази, які додаються до протоколу.

За приписами ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення №1502 від 15.05.2026 року було складено посадовою особою, повноваження якої на складання такого документу не підтверджено.

Відповідно до п.6 Розділу II «Оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, що затверджена Наказом Міністерства оборони України від 01 січня 2024 року №3, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 року за № 36/41381 - до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Жодних доказів на підтвердження виклику ОСОБА_1 до ТЦК не зазначено в складеному адміністративному протоколі, в якості додатків у адміністративному протоколі взагалі нічого не зазначено, окрім копії паспорту громадянина України, відсутнє посилання на саму повістку, що ймовірно була отримана/не отримана ОСОБА_1 .

Отже, при складанні адміністративного протоколу №1502 від 15.05.2026 року посадова особа ТЦК не дотримав вимоги зазначеного п.6 Розділу ІІ Інструкції від 01 січня 2024 року №3 в частині виконання обов`язку щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, а саме до нього не долучені докази, що могли б підтвердити факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

В той же час, виносячи постанову №1502 від 26.05.2026 року, начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковник ОСОБА_4 не зазначив належні та допустимі докази, передбачені ст.251 КУпАП, які ним були отримані та оцінені у встановленому законом порядку, та на яких ґрунтується його висновок про доведеність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, належним чином не мотивував свого висновку про винуватість останнього, що є порушенням вимог ст.ст.7, 245, 252, 280, 283 КУпАП.

При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за відсутності будь-яких інших доказів не є беззаперечним доказом вини особи, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи і не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який передбачає співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій.

Крім того, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 , як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, посилання на докази, якими він керувався при ухваленні відповідного рішення.

Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку. Згідно з п.1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Сатттею 251 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

З аналізу наведених норм вбачається, що для притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності передбаченої ч.3 ст.210 1 КУпАП у разі неявки за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, орган (посадова особа) має встановити чи було належним чином повідомлено особу про такий обов`язок шляхом вручення повістки.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , являючись військовозобов`язаним, належним чином через АТ «Укрпошта» рекомендованим відправленням з описом вкладення був оповіщений про необхідність явки на 12.01.2026 року без зазначення часу прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 , проте в зазначений час та дату не з`явився, причини своєї неявки не повідомив, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до пункту 41 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання. Як вбачається з постанови №1502 на ім`я ОСОБА_1 24.12.2025 сформовано повістку №6178859 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Повістка була направлена засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням за №R067065305396 на адресу місця проживання ОСОБА_1 . Також в постанові зазначено, що поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Разом з тим, працівником АТ «Укрпошта» не було дотримано процедури вручення повістки. Відповідно до витягу про рух поштового відправлення №R067065305396 з офіційного сайту АТ «Укрпошта», копія якого додається до позовної заяви, вбачається, що поштове відправлення:- прибуло до відділення пошти 29.12.2025 року;- невдала спроба вручення 02.01.2026 року;- повернення відправнику (одержувач відсутній за вказаною адресою) 02.01.2026 року.

Отже, з наведеного вбачається, що було порушено порядок вручення повістки направленої поштовим відправлення №R067065305396, а саме не дотримано процедури інформування одержувача про надходження рекомендованого листа та вичікування трьох робочих днів після такого інформування.

При цьому, ОСОБА_1 працює офіційно на критично важливому підприємстві, а тому не завжди перебуває вдома, зареєстрований та проживає в приватному будинку, на паркані якого наявна поштова скринька. Більш того, працівник пошти мав номер мобільного телефону останнього та телефони його родичів, однак навіть не намагався повідомити ОСОБА_5 належним чином стосовно наявності листа. Зазначені порушення унеможливили отримання ОСОБА_1 повістки та призвели до неявки останнього до ІНФОРМАЦІЯ_6 в зазначений час та дату.

Таким чином, в даному випадку відсутня вина ОСОБА_1 у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що в свою чергу виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Враховуючи вище викладене, оскаржувана постанова №1502 від 26.05.2026 року є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У постанові від 18 березня 2020 року № 543/775/17 Верховний Суд дійшов висновку, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати ст. 2-5 Закону № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають, а тому за подання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення належить сплачувати судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення у 2024 році позивач повинен був сплатити судовий збір у 605,60 грн. (0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб), який і підлягає стягненню з відповідача.

Порядок повернення судового збору у випадку сплати його в більшому розмірі, ніж встановлено законом визначений статтею 7 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 5, 9, 242-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лукашенко Євгена Юрійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладання адмінінстративного стягнення по справі про адмінінстративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №1502 від 26.05.2026 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, які складаються з судового збору.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи порядку статті 297 КАС України безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Козлова Н. Ю.