Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №607/9481/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/9481/26 пров. № А/857/38311/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глазька С.М.,

суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.

з участю секретаря судового засідання Тягло Л.В.

представника позивача Дуфанця Є.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року (головуючий суддя Царук І.М., м. Тернопіль, дата складання повного тексту 18.06.2026) у справі № 607/9481/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), серії ТЕ №00219176 від 01.04.2026,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до Тернопільської міської ради в особі Управління муніципальної інспекції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), серії ТЕ №00219176 від 01.04.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що він не вчиняв поставленого йому у провину правопорушення, оскільки через загострення хронічного захворювання та понижений артеріальний тиск не мав можливості керувати автомобілем марки «ВАЗ 2107», номерний знак НОМЕР_1 . На підтвердження цього вказує, що перебував на стаціонарному лікуванні у періоди з 05.03.2026 по 13.03.2026 та з 24.03.2026 по 03.04.2026. Крім того, позивач звертає увагу, що частиною 3 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність лише у випадку, якщо порушення правил зупинки чи стоянки створює перешкоду дорожньому руху або загрозу безпеці. Оскільки в оскаржуваній постанові не зазначено про створення таких перешкод чи загроз, позивач вважає вчинене правопорушення малозначним, таким, що не становить великої суспільної небезпеки та не завдає збитків інтересам суспільства чи громадянам. З огляду на це, просить суд скасувати постанову та звільнити його від адміністративної відповідальності на підставі статті 22 КУпАП, врахувавши надані виписки щодо його стану здоров`я.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року у задоволенні позову – відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач. В апеляційній скарзі він покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з неповним з`ясуванням обставин справи, без врахування обов`язковості встановлення об`єктивної сторони правопорушення, та просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що обов`язковою умовою для притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП є створення перешкоди дорожньому руху або загрози безпеці, що підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2019 року у справі № 464/1703/17. На думку апелянта, припаркований з порушенням ПДР автомобіль фактично не створив перешкод іншим учасникам руху, а тому склад адміністративного правопорушення відсутній. Окремо позивач наголошує, що суд першої інстанції не дав жодної оцінки доказам відповідно до вимог статті 33 КУпАП (яка вимагає враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини та майновий стан). Апелянт вказує, що надав суду виписки про стан здоров`я, наявність у нього ІІІ групи інвалідності, погіршення стану та рекомендації про трансплантацію серця, однак суд першої інстанції ці обставини проігнорував і навіть не згадав про них у своєму рішенні.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач був належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився.

Відповідно частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2026 головним спеціалістом-інспектором з паркування сектору контролю за паркуванням транспортних засобів управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради Гаврачинським М.М. прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), серії ТЕ №00219176, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Згідно з даною постановою ОСОБА_1 ставиться у провину зупинка 16.03.2026 о 14 год. 19 хв. транспортного засобу марки та моделі «ВАЗ 2107», номерний знак НОМЕР_1 в м. Тернопіль по вул. Білецька, 1, ближче 10 метрів від пішохідного переходу, що створило перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, чим порушено вимоги пункту 15.9. г) Правил дорожнього руху.

Позивач вважає вказану постанову незаконною та такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а тому просить її скасувати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено факт вчинення адміністративного правопорушення та наявність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності.

Відхиляючи доводи позивача про неможливість керування транспортним засобом через перебування на стаціонарному лікуванні, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення статті 14-2 КУпАП. Суд зазначив, що відповідальність за правопорушення, зафіксовані в режимі фотозйомки, несе відповідальна особа — фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб. Оскільки автомобіль зареєстрований за позивачем, а доказів внесення до реєстру відомостей про належного користувача чи вибуття автомобіля з його володіння надано не було, саме ОСОБА_1 є належним суб`єктом відповідальності.

Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність доказів створення перешкод дорожньому руху, суд першої інстанції керувався підпунктом «г» пункту 2 частини 3 статті 265-4 КУпАП, вказавши, що розміщення транспортного засобу ближче 10 метрів до пішохідного переходу в силу прямої вказівки закону вважається таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що факт правопорушення підтверджується наданими фотоматеріалами, а відстань між транспортним засобом та пішохідним переходом (3 метри) визначалась інспектором із використанням лазерного світловіддалеміра марки «BOSH» GLM-500, справність та придатність якого підтверджується чинним свідоцтвом про повірку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно пп. «г» п. 15.9 Правил дорожнього руху - зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.

Поняття «стоянка» в розумінні Правил дорожнього руху є припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог Правил дорожнього руху (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч. ч. 1-3 ст. 122 КУпАП.

Нормами ч. 3 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за наступні порушення - перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно на ці правовідносини поширюється положення ч.4 ст. 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Таким чином під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі, передбаченого статтею 122 КУпАП, у відповідача відсутній обов`язок складати протокол про адміністративне правопорушення.

У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у несплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу (примітка до ст. 14-2 КУпАП).

Згідно з п. 1.10 ПДР пішохідний перехід - ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1-5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень додав копії фото фіксації, з яких вбачається, що транспортний засіб дійсно був припаркований в положенні, відстань до пішохідного переходу якого складала менше 10 м.(а.с 53-56)

Крім того, у матеріалах справи містяться також копії фото фіксації, з яких чітко видно, що відстань між транспортним засобом «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_1 та пішохідним переходом становить 3 метри і визначалась інспектором з паркування із використанням лазерного світловіддалеміра марки «BOSH» GLM-500, справність та придатність якого до застосування підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, чинним на момент здійснення відповідних вимірювань.

Відтак, матеріали справи містять достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин на яких ґрунтується притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали вказаної адміністративної справи містять належні докази для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП.

Покликання апелянта на постанову Верховного Суду від 19.05.2019 у справі № 464/1703/17 є нерелевантним до спірних правовідносин з огляду на те, що ті стосувалися правовідносин щодо притягнення особи до відповідальності за паркування на тротуарі.

Що стосується твердження апелянта про наявність створення перешкод дорожнього руху або загрозу безпеці руху як обов`язкової кваліфікуючої ознаки правопорушення, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідальність за ч. 3 ст. 122 КУпАП наступає за порушення, зокрема, правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Згідно пп. «г» п. 15.9 Правил дорожнього руху - зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.

Відповідно до п.п г) п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, зокрема на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі.

За приведених положень законодавства, колегія суддів зазначає, що сам факт зупинки транспортного засобу ближче 10 метрів від пішохідного переходу є таким, що створює перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху і є підставою для відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, незалежно від того в чому полягали перешкоди дорожнього руху чи загроза безпеці.

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції вимог статті 33 КУпАП та неврахування його стану здоров`я (наявності ІІІ групи інвалідності, погіршення стану та рекомендацій щодо трансплантації серця), колегія суддів зазначає таке.

Положення статті 33 КУпАП зобов`язують орган (посадову особу) при накладенні стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан та обставини, що пом`якшують відповідальність. Разом з тим, санкція частини 3 статті 122 КУпАП є абсолютно визначеною і передбачає накладення безальтернативного стягнення у вигляді фіксованого розміру штрафу (сорок неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн). Відповідно, уповноважена посадова особа під час винесення постанови позбавлена дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафу або застосування іншого виду стягнення.

Крім того, наявність у позивача захворювань та інвалідності, незважаючи на поважність цих обставин, не спростовує об`єктивної сторони вчиненого правопорушення — зупинки транспортного засобу ближче 10 метрів від пішохідного переходу, що в силу прямої вказівки закону (ст. 265-4 КУпАП) створює перешкоди або загрозу безпеці руху. Зазначені обставини щодо стану здоров`я не є підставою, яка відповідно до закону виключає адміністративну відповідальність. Хоча суд першої інстанції детально не мотивував відхилення цих доказів у своєму рішенні, це не призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки наявність складу правопорушення повністю доведена.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про скасування оскаржуваної постанови та про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення за відсутності складу вказаного правопорушення.

Будь-які інші формальні порушення, допущені відповідачем під час складання оскаржуваної постанови жодним чином не можуть спростовувати порушення позивачем правил дорожнього руху, зокрема пп. «г» п. 15.9 ПДР.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року у справі № 607/9481/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш