Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №380/25507/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/25507/25 пров. № А/857/24337/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 380/25507/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Крутько О.В. у м. Львові у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо застосування для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 з 25.04.2023 по 03.10.2023 та при звільненні заниженої розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення позивача за період служби з 25.04.2023 по 03.10.2023, а також перерахунок та доплату одноразової грошової допомоги (премії) при звільненні та інших виплат, проведених при звільненні, виходячи з розмірів окладів, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (2684,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік при звільненні;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 25.04.2023 по 03.10.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 25.04.2023 по 03.10.2023 включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі також – Постанова № 704).

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.

Зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволених вимог, його оскаржив відповідач, оскільки вважає оскаржуване рішення безпідставним та необґрунтованим, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Щодо матеріальної допомоги, така надається на підставі рапорту військовослужбовця, у 2023 році позивач з рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не звертався.

Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 КАС України.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 247мтд від 03.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення з 03 жовтня 2023 року.

Позивач звернувся до відповідача із заявою, просив надати інформацію, чи було позивачу нараховано та виплачено позивачу з 25.04.2023 по 03.10.2023 грошове забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, а також інформацію щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році.

У відповідь на звернення позивача, відповідач повідомив, що згідно Постанови № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Щодо матеріальної допомоги, така надається на підставі рапорту військовослужбовця, у 2023 році позивач з рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не звертався.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності допущеної бездіяльності.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22 зазначено про те, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП), під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України і роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Тобто, у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовується.

Разом із тим, Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі також - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, до КЗпП України внесено зміни, частину першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).

Тобто, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Подібна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 18 січня 2024 року у справі № 240/5105/23, у рішенні Верховного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23.

У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

На момент остаточного розрахунку при звільненні позивача (03.10.2023) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежувався тримісячним строком з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду із цим позовом (30.12.2025), необхідно застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закон № 2352-IX.

Приписи частини другої статті 233 КЗпП України передбачають, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд звертає увагу на те, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги (премії) при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є дата ознайомлення позивача з документом, що відображає фактичні суми виплат.

Чинне законодавство не встановлює спеціальної форми такого документа та порядку його доведення до відома судді. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, що містять відомості про складові виплати, їх розміри, і з яких особа має об`єктивну можливість встановити розмір отриманої суми, її складові та можливу неповноту виплати.

Саме з моменту ознайомлення з таким документом у позивача виникає реальна можливість та об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити можливі порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Так, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачу стало відомо про конкретний розмір нарахованого грошового забезпечення в травні 2025 року з наданої військовою частиною довідки від 23.05.2025 № 0573.

Проте, позивач звернувся до суду з цим позовом лише 30.12.2025, тобто з пропуском тримісячного строку на звернення до суду з відповідним позовом, якій встановлено частиною другою статті 233 КЗпП України (несвоєчасний розрахунок при звільненні).

Позивач у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду навів певні аргументи, які мали бути проаналізовані та оцінені судом, зокрема: - поганий стан здоров`я; - поновлення строку звернення до суду судом в іншій справі; - ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року; - факт повторного письмового звернення до відповідача листом від 18 листопада 2025 року; - недотримання принципів верховенства права та справедливості тощо.

Незважаючи на вимоги процесуального закону щодо обґрунтованості судового рішення, висновків ЄСПЛ щодо того, що відсутність зазначення у судовому рішенні мотивів поновлення строків є порушенням вимог статті 6 Європейської Конвенції з прав людини, суд першої інстанції в ухвалі від 27 лютого 2026 року послався лише на сам факт подання позивачем заяви про поновлення строків звернення до суду та поновив такий строк без зазначення жодного мотиву, який призвів до ухвалення цього судового рішення.

Однак, жоден з аргументів позивача не є неспростовним, зокрема: - поганий стан здоров`я за період з 23.05.2025 30.12.2025 по не підтверджений жодними доказами (копії результатів медичних обстежень датовані 2022, 2023 та 2024 роками); - поновлення строку звернення до суду у іншій справі не має преюдиції та є унікальним для кожного судового провадження; - повторні письмові звернення не змінюють дати, коли позивачу вперше стало відомо про ймовірне порушення його прав; - принципи верховенства права та справедливості навпаки заперечують можливість ухвалення свавільних судових рішень про поновлення строків без обґрунтування такого рішення.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, позивач покликався також на Рішення Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Колегія суддів звертає увагу позивача, на те, вказана норма стосувалась строку для звернення до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат саме для чинних працівників, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, строк для звернення до суду встановлює частина друга статті 233 КЗпП, і саме вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відтак, покликання позивача на вказане рішення Конституційного Суду є безпідставним та нерелевантним.

Отже, оскільки з цим позовом позивач звернувся лише 30.12.2025, то ним пропущений тримісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, а також від 10.10.2024 у справі № 200/5937/23.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22.

За умови виявлення належної активності та небайдужості, існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем при поданні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду не надано належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

Виходячи з наведеного, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та не наведенням поважних причин пропуску такого строку, наявні підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції та залишення позовних вимог без розгляду.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 319, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 380/25507/25 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дії та бездіяльності протиправними залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк