Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №380/14161/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/14161/24 пров. № А/857/38809/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Калмикової Ю. О., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/14161/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій (ухвала суду першої інстанції постановлена суддею Карп`як О.О., в м. Львові в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року у справі № 380/14161/24 позов ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 11 серпня 2021 року відповідно до абзаців третього – шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі також – Порядок № 1078);

- зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату на позивача індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 11 серпня 2021 року відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44.

У решті позовних вимог – відмовлено.

Рішення набрало законної сили 12.12.2025 року (постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення залишено без змін).

08.06.2026 року позивач звернувся до суду із заявою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), у якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача при виконанні рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 в термін до 30 днів вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяють неналежному виконанню рішення.

В обґрунтування поданої заяви зазначає, що відповідачем невірно розраховано індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 11.08.2021 рр., без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі також – Постанова №889). Вказує, що оскільки вказана винагорода виплачувалась позивачу у 2013 – 2018 рр. щомісячно, вона не може вважатися одноразовою, як вказує відповідач у відповіді № 71/15/558 від 25.05.2026.

Відтак, позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить задовольнити його заяву.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - залишено без задоволення.

Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить таку скасувати та заяву про визнання протиправними дії суб`єкта владних повноважень на виконання рішення суду задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі вказує, що вказане рішення суду виконується відповідачем у протиправний спосіб, а саме розраховано індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 11.08.2021 без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою № 889. Вказує, що оскільки вказана винагорода виплачувалась позивачу у 2013 – 2018 роках щомісячно, вона не може вважатися одноразовою, як вказує відповідач у відповіді № 71/15/558 від 25.05.2026.

У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а судове рішення залишити без змін.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.

Згідно з статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частиною другою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Положеннями частини першої, другої статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1)найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Указана стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право спонукати до вчинення дій для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і лише після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а таке і надалі залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання рішення суду від 18.12.2024 року у справі № 380/14161/24 було видано виконавчий лист від 26.01.2026 року № 380/14161/24, який стягувачем подано для примусового виконання.

Позивач у заяві зазначає, що 24.03.2026 року відкрито виконавче провадження № АСВП 80597722.

Тобто, станом на час звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України і по даний час існує відкрите виконавче провадження № 80597722 щодо виконання виконавчого листа від 26.01.2026 року № 380/14161/24 (про зобов`язання вчинити дії), що на переконання суду апеляційної інстанції, вказує на використання позивачем як стягувачем всіх можливих засобів для виконання судового рішення.

Водночас відповідно положень до статті 383 КАС України дії виконавця вчинені в межах виконавчого провадження, жодним чином не впливають на можливість подання позивачем заяви про встановлення судового контролю шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Стаття 383 КАС України лише встановлює вимоги повідомити інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та хід виконавчого провадження (пункти 7, 8 частини другої статті 383 КАС України).

Щодо покликання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20, то суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки в такій узгоджуються з алгоритмом дій позивача, оскільки ним як стягувачем подано до примусового виконання виконавчий документ за наявності факту не виконання боржником в добровільному порядку судового рішення.

В силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.

У рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року у справі № 380/14161/24 встановлено, що розмір грошового забезпечення (грошовий дохід) позивача у лютому 2018 року становив 8689,28грн, а саме: посадовий оклад – 760,00 грн; оклад за військове звання – 60,00 грн; надбавка за вислугу років – 328,00 грн; надбавка за виконання особливо важливих завдань – 574,00 грн; премія – 3708,80 грн; щомісячна додаткова грошова винагорода – 3258,48 грн. У березні 2018 року розмір грошового забезпечення (грошовий дохід) позивача становив 9120,92 грн, а саме: посадовий оклад – 3260,00 грн; оклад за військове звання – 950 грн; надбавка за вислугу років – 2105,00 грн; надбавка за виконання особливо важливих завдань – 757,80 грн; премія – 2048,12 грн.

Колегія суддів наголошує, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.

Встановивши, що перед звільненням додаткова грошова винагорода на підставі Постанови № 889, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20 дійшов висновку, що така винагорода не може вважатись одноразовою, відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода має систематичний, а не одноразовий характер та входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції при винесенні рішення 18.12.2024 року у справі, що розглядається, оскільки під час обрахунку розміру грошового забезпечення (грошовий дохід) позивача у лютому 2018 року враховано щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889, у розмірі 3258,48 грн.

Відтак, доводи відповідача щодо невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року у справі № 380/14161/24, викладені у листі-відповіді № 71/15/558 від 25.05.2026, щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення військовослужбовців при розрахунку індексації-різниці є необґрунтованими та суперечать вказаному судовому рішенню.

Враховуючи, що у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 11 серпня 2021 року відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що проведення відповідачем на виконання такого рішення суду розрахунку індексації – різниці без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою № 889, є протиправним, оскільки не відповідає правовим висновкам, викладеним у судовому рішенні у цій справі.

Враховуючи те, що на час розгляду заяви відповідними доказами підтверджено той факт, що відповідачем не вжито дієвих і належних заходів на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року, колегія суддів з урахуванням приписів статті 249 КАС України, прийшла до висновку про порушення відповідачем положення статті 129-1 Конституції України та частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, а саме: не виконано у повному обсязі і належним чином судове рішення, яке набрало законної сили, що зумовлює необхідність постановлення окремої ухвали і направлення її для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, апеляційний суд дійшов висновку про порушення відповідачем норм чинного законодавства при виконанні рішення суду, а тому в даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.

Суд вважає доводи апеляційної скарги підставними у відповідній частині і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів, відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без задоволення заяви позивача про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення, а тому оскаржену ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та задовольнити частково заяву позивача.

Керуючись статтями 241, 242, 249, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 383 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі про залишення без задоволення заяви про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду у справі № 380/14161/24, скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року - задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , вчиненні на виконання судового рішення у справі № 380/14161/24, щодо нарахування на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 11 серпня 2021 року відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у складі грошового забезпечення позивача.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 380/14161/24.

Установити військовій частині НОМЕР_1 тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 380/14161/24.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді Ю. О. Калмикова

Н. М. Судова-Хомюк