Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №580/6832/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/6832/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Златіна С.В.,

суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач; в/ч НОМЕР_1 ), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2025 року №386, яким визнано винним військовослужбовця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у самовільному залишенні військової частини без поважних причин та без дозволу командирів з 26 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 внести відповідні зміни до службових документів та скасувати відомості щодо перебування ОСОБА_2 у СЗЧ.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2025 року №386 «Про результати проведеного службового розслідування відносно сержанта ОСОБА_2 за фактом неповернення після проходження військово-лікарської комісії останнім до розташування підрозділу».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перебування ОСОБА_2 30 грудня 2024 року на амбулаторному лікуванні у КНП «Барвінківська центральна міська лікарня», а в період з 31 грудня 2024 року по 03 січня 2025 року на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону - не можуть служити свідченням самовільного залишення позивачем військової частини у цей період, тому висновок відповідача щодо відсутності його без поважних причин на службі саме у період з 30 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року є необґрунтованим та спростовується вищезазначеними обставинами, як наслідок, наказ відповідача від 31 січня 2025 року №386 є протиправним та підлягає до скасування. Водночас, не підлягає до задоволення позов в частині позовних вимог про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 внести відповідні зміни до службових документів та скасувати відомості щодо перебування ОСОБА_2 у СЗЧ, оскільки у матеріалах адміністративної справи відсутні докази поважності причин відсутності ОСОБА_2 на службі у період з 26 грудня 2024 року по 29 грудня 2024 року.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, Військової частини НОМЕР_1 подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що відсутність повідомлення від закладів охорони здоров`я унеможливила врахування командиром частини факту лікування під час проведення службового розслідування та прийняття наказу, що свідчить про об?єктивність дій апелянта.

Відповідач звернув увагу, що суд першої інстанції встановив факт лікування, але не дослідив і не навів у рішенні доказів того, що медичні заклади виконали свій обов?язок та своєчасно повідомили Військову частину НОМЕР_1 про госпіталізацію ОСОБА_2 у період з 30 грудня 2024 року по 03 січня 2025 року. Відсутність такого повідомлення та документів унеможливила для командира частини врахувати ці обставини під час проведення службового розслідування (яке тривало до 18 січня 2025 року) та видання наказу (31 січня 2025 року).

Представник військової частини відмітив, що наказ видавався на підставі наявних на той час матеріалів службового розслідування, а використання судом доказів, які з?явилися або були надані значно пізніше (під час судового розгляду позивачем), для визнання наказу командира неправомірним є порушенням принципу правової визначеності та оцінки дій суб?єкта владних повноважень на момент їх вчинення.

Додатково представник відповідача зазначив, що суд першої інстанції визнав відсутність доказів поважності причин відсутності ОСОБА_2 на службі у період з 26 грудня 2024 року по 29 грудня 2024 року, чим фактично підтвердив правомірність частини наказу, яка стосується періоду до 30 грудня 2024 року.

Підсумовуючи представник апелянта наголосив, що командир військової частини діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог Дисциплінарного статуту ЗСУ, прийняттю рішення передувало службове розслідування, проведене з метою уточнення причин і умов правопорушення та ступеня вини, а на момент завершення розслідування (18 січня 2025 року) фактів, що підтверджували б поважні причини відсутності, не було встановлено.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У матеріалах справи міститься відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач вказує на правомірність рішення суду першої інстанції та зазначає про протиправність оскаржуваного наказу відповідача.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Згідно частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.2 ст. 308 КАС України).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивача ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді навідника 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4 штурмового батальйону.

ОСОБА_2 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 грудня 2024 року №364 було направлено у військову частину НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби з 26 грудня 2024 року.

Чоловік позивача ОСОБА_2 30 грудня 2024 року перебував на амбулаторному лікуванні у КНП «Барвінківська центральна міська лікарня», а 31 грудня 2024 року по 03 січня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону.

Згідно Акту службового розслідування від 18 січня 2025 року, який затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2025 року №386, ОСОБА_2 , навідник 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки 4 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , який з 26 грудня 2024 року по 01 січня 2025 року повинен був пройти медичний огляд військово-лікарської комісії у військовій частині НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , не прибув на медичний огляд та не повернувся у розташування військової частини НОМЕР_1 , а 31 грудня 2024 року був доставлений з тяжкою закритою черепно-мозковою травмою на стаціонарне лікування в нейрохірургічне відділення військової частини НОМЕР_3 .

Відповідно до пунктів 3.2-3.2. розділу 3 Акту службового розслідування від 18 січня 2025 року:

«Не нараховувати грошове забезпечення з 26.12.2024 по 31.12.2024 сержанту ОСОБА_2 на підставі пункту І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, не нараховувати премію за грудень 2024 сержанту ОСОБА_2 на підставі пункту XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018, № 260, а також не нараховувати додаткову винагороду за грудень 2024, встановлену постановою Кабінету Міністрів «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій) від 31 січня 2025 року №386 ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді «догани» за самовільне залишення військової частини та позбавлено його нарахування грошового забезпечення з 26 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року, премії та інших виплат за грудень 2024 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого.

У позовній заяві позивач наголошує на тому, що дружина померлого військовослужбовця - ОСОБА_1 , немає змоги отримати гарантовані державою виплати пов`язані з проходженням її чоловіком - ОСОБА_2 , військової служби, оскільки перебування у СЗЧ автоматично виключає право на нарахування грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця, соціальних виплат, пільг та компенсацій передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзаців 1, 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Пунктом 1 та 2 розділу ХХХ Порядку № 260 (у редакції станом на день виникнення спірних правовідносин - на момент смерті військовослужбовця) передбачено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Компенсація за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців, у разі їх загибелі (смерті), виплачується відповідно до Порядку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 року № 37.

Отже, розділ ХХХ Порядку № 260 установлює чіткий перелік осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця у разі його смерті (загибелі), а саме його дружині (чоловіку). У разі якщо її (його) немає, то указано перелік осіб, які мають право на таку виплату, та черговість. Крім того, чітко установлює, що членам сім`ї загиблого військовослужбовця, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням, на підставі наказу командира військової частини виплачується грошове забезпечення, у тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня, зокрема, його загибелі (смерті).

За таких обставин, позивачка, як дружина загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , має право лише на виплату належного, але не отриманого ним до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)).

Тобто, у цьому випадку, за встановлених судом обставин справи, має місце не факт порушення загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 військової дисципліни та позбавлення його у зв`язку з цим грошового забезпечення та премії, а відсутність у позивачки, як у дружини загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , права на отримання такої виплати.

Указане свідчить про те, що суд першої інстанції не застосовував до спірних правовідносин норми розділу ХХХ Порядку № 260, якими безпосередньо врегульовано питання виплати грошового забезпечення, зокрема, в разі смерті (загибелі) військовослужбовця.

Доводи позивачки про те, що вона звертається до суду як законна дружина та спадкоємець, за отриманням належної, але не виплаченої суми грошової винагороди та премії, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Статтею 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.10.2018 у справі № 522/19647/17, від 13.03.2019 у справі № 484/3648/16-а, а також в ухвалах від 23.10.2018 у справі № 805/529/17-а, від 20.12.2021 у справі № П/811/3334/15.

Колегією суддів у цій справі установлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2025 року № 386 позбавлено військовослубовця ОСОБА_2 грошового забезпечення з 26.12.2024 року по 31.12.2024 року та премії за грудень 2024 року, отже, останньому зазначена винагорода не була нарахована.

Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 у справі № 243/9613/19-ц, аналізуючи положення статей 1219, 1227 ЦК України, зазначив, що при вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 25.04.2025 року у справі № 140/9390/23, вказуючи на відсутність у позивачки, яка є дружиною померлого військовослужбовця, права на отримання виплат, оскільки останні не були нараховані військовослужбовцю на момент його смерті.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.2 ст. 308 КАС України).

За вказаних обставин, суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та не врахував висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 25.04.2025 року у справі № 140/9390/23, а тому рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2025 року №386 «Про результати проведеного службового розслідування відносно сержанта ОСОБА_2 за фактом неповернення після проходження військово-лікарської комісії останнім до розташування підрозділу» та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року- залишити без змін.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя О.О. Осіпова

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 18 серпня 2026 року.