Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №722/679/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 722/679/26

провадження № 22-ц/822/1579/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року

головуючий у суді першої інстанції – суддя Сусько О. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання двох спільних дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до повноліття дітей.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що позивачка перебувала із відповідачем у шлюбі зареєстрованому 24 червня 2009 року відділом ДРАЦС Сокирянського районного управління юстиції Чернівецької області, який рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2026 року було розірвано.

За час шлюбу у сторін народилися дві доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та фактично проживають разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначала, що спір між сторонами щодо місця проживання спільних дітей відсутній. Угоди щодо добровільної сплати відповідачем аліментів на утримання їхніх спільних дітей між сторонами не досягнуто.

Відповідач ОСОБА_2 працездатний та отримує щомісячний дохід, оскільки навчається у Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, а також у нього відсутні будь-які утриманці та з нього не проводяться стягнення аліментів на користь інших осіб.

Позивачка проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та отримує щомісячний дохід у розмірі 24642,67 грн, а також є власником: житлового будинку, загальною площею 86,4 кв.м., земельної ділянки, площею 0,0645 га та земельної ділянки, площею 0,1453 га.

Неповнолітні діти сторін здорові, однак потребують належного матеріального утримання, розвитку та щоденного догляду, які позивачка не може забезпечити одноособово.

З урахуванням зазначеного вище, ОСОБА_1 вважала за доцільне в інтересах неповнолітніх дітей стягнути з відповідача на її користь аліменти, у розмірі зазначеному у позовній заяві, оскільки саме такий їх розмір забезпечить належне матеріальне утримання та умови для виховання та розвитку спільних дітей сторін.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 квітня 2026 року і до досягнення дітьми повноліття.

Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов`язок щодо утримання дітей покладено рівною мірою на обох батьках, а неповнолітні діти проживають разом із матір`ю, яка несе основний тягар витрат на їхнє щоденне забезпечення.

Суд встановив, що відповідач є працездатним, отримує дохід від проходження військової служби (навчання) та не довів наявності інших непрацездатних осіб на його утриманні чи інших виняткових обставин, які б об`єктивно унеможливлювали сплату аліментів.

Суд відхилив доводи відповідача про необхідність часткового задоволення позову (у розмірі 1/3 частини доходу) через його значне фінансове навантаження, зокрема сплату лізингових платежів за автомобіль, оренду житла, погашення минулих кредитів колишньої дружини та витрати на ремонт будинку. Суд вказав, що подібні особисті фінансові зобов`язання та витрати відповідача не можуть мати переваги над його обов`язком забезпечувати належне утримання власних дітей.

Оцінивши матеріальне становище сторін та потреби дітей, які з віком лише зростають, суд дійшов висновку, що стягнення аліментів саме у розмірі 1/2 частини доходу є необхідним, розумним і справедливим кроком, що відповідає найкращим інтересам дітей. Визначення аліментів у меншому розмірі, зокрема у частці однієї третини доходу, за встановлених у справі обставин не забезпечить належного рівня матеріального утримання дітей.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд задовольнив їх у повному заявленому обсязі (6 400 гривень), оскільки відповідач не скористався своїм правом подати клопотання про їх зменшення та не доводив їх неспівмірності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього аліменти у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 квітня 2026 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт вказує, що суд всупереч вимогам статей 180 – 183 СК України не врахував його реальний матеріальний стан та наявність суттєвого фінансового навантаження. Зазначає, що він несе значні обов`язкові щомісячні витрати, зокрема 15 050 гривень 92 копійки за договором фінансового лізингу та 6 000 гривень за оренду житла у місті Хмельницькому.

Крім того, він раніше погашав кредит позивачки та витратив близько 400 000 гривень на ремонт будинку, де наразі проживають діти.

Стверджує, що позивачкою не було доведено необхідність стягнення аліментів саме у розмірі 1/2 частини доходу для гармонійного розвитку дітей. Натомість стягнення такої частки за наявності вказаних витрат призводить до надмірного тягаря та позбавляє його засобів до нормального існування. Також акцентує увагу на тому, що суд залишив поза увагою наявність у нього статусу учасника бойових дій з 2021 року.

Вважає, що суд порушив принцип змагальності (ст. 13, 81 ЦПК України), оскільки не витребував додаткових доказів доходів та витрат сторін і проігнорував надані ним платіжні документи.

Крім цього, апелянт вважає стягнуту з нього суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 400 гривень необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи.

Наголошує, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, без проведення експертиз, допиту свідків та складання складних процесуальних документів. Тому обсяг фактично виконаної адвокатом позивачки роботи був незначним і не виправдовує заявлений розмір витрат, у зв`язку з чим просить їх зменшити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Зазначає, що суд повно з`ясував обставини справи, обґрунтовано врахувавши працездатність відповідача, отримання ним стабільного щомісячного доходу та відсутність у нього на утриманні інших осіб чи аліментних зобов`язань.

Вважає безпідставними доводи апелянта про необхідність зменшення розміру аліментів через значне фінансове навантаження, оскільки особисті витрати відповідача на лізингові платежі за автомобіль, пальне та оренду житла не можуть мати переваги над обов`язком забезпечувати належне утримання дітей.

Зауважує, що автомобіль за договором фінансового лізингу оформлено для особистого користування відповідача, при цьому перший внесок у розмірі 100 000 гривень був сплачений за рахунок кредиту, який позивачка змушена була взяти на своє ім`я та який самостійно погашає щомісяця.

Вказує, що докази щодо здійснення витрат на оренду житла та ремонт будинку відповідачем до суду першої інстанції не подавалися, а тому правомірно не були враховані.

Наголошує, що наявність статусу учасника бойових дій не погіршує, а покращує матеріальне становище апелянта, оскільки надає йому значні пільги на оплату житлово-комунальних послуг, проживання, лікування та проїзд, що суттєво зменшує його фактичні побутові витрати.

З посиланням на положення частини п`ятої статті 137 ЦПК України зазначає, що вимоги апелянта про зменшення суми стягнутих витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки відповідне клопотання ним до суду першої інстанції не подавалося.

Просить стягнути з відповідача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним переглядом справи у розмірі 3 200 гривень.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2026 року розірвано (а. с. 10).

У період шлюбу у сторін народилися дві доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 24 грудня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сокирянського районного управління юстиції Чернівецької області, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого 27 березня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сокирянського районного управління юстиції у Чернівецькій області (а. с. 11, 13).

У вказаних вище свідоцтвах про народження дітей ОСОБА_2 записаний як їх батько, запис про батьківство відповідач не оспорював.

Як вбачається із паперових копії витягів із реєстру Сокирянської територіальної громади № 2026/006127716 від 17 квітня 2026 року, № 2024/004167931 від 24 квітня 2026 року, № 2026/0060019972 від 16 квітня 2026 року місце проживання ОСОБА_1 та спільних дітей сторін зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9, 12, 14).

Згідно із виданою військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України довідки від 11 березня 2026 року № 08/649, позивачка ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у цій військовій частині з 28 вересня 2008 року по даний час (а. с. 15).

З довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06 квітня 2026 року № 219 вбачається, що грошове забезпечення та інші доходи позивачки за січень-березень 2026 року складають у сумі 73 940 гривень (а. с. 16).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 є власником: земельної ділянки з кадастровим номером 7320784000:01:004:0114, площею 0,1453 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: село Остриця, Герцаївського району, Чернівецької області; земельної ділянки, з кадастровим номером 7324010100:01:003:0062, площею 0,0645 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку, загальною площею 86,4 кв. м., житловою площею – 60,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 17).

Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників від 20 квітня 2026 року щодо ОСОБА_2 – інформація відсутня (а. с. 18).

З наданих ОСОБА_2 квитанцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 22 червня 2026 року вбачається, що у січні та травні 2025 року, а також у березні-червні 2026 року відповідачем здійснювались перекази грошових коштів із цільовим призначенням: «погашення кредиту № 10200000011476186 від 14.05.2025» та «оплата згідно договору фінансового лізингу № 4465 від 27.05.2025» (а. с. 34-68).

З виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за картковим рахункам ОСОБА_2 від 22 червня 2026 року № ER06AN5QHURB2AT4 вбачається, що у період з 01 січня по 31 травня 2026 року, на картку для виплат відповідача вкладено коштів на суму 299 407 гривень 92 копійки, станом на 31 травня 2026 року залишок по цій картці становить 1 487 гривень, залишок заборгованості по картці універсальна становить 51 273 гривні 76 копійок (а. с. 76-77).

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у межах зазначених вище доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні постанови

Відповідно до статті 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (частина перша, друга статті 141 СК України).

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (частина перша –третя статті 6 СК України).

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

За своєю суттю аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні (див.: постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18)).

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (частини перша, друга статті 183 СК України).

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина 1 статті 184 СК України).

Отже, положеннями СК України спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу відповідача чи у твердій грошовій сумі) поставлений в залежність від вимоги того, хто має на них право та одночасно встановлено, що розмір аліментів, призначений за будь-яким із зазначених способів стягнення аліментів, не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За змістом статей 13, 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Пред`явлення позивачкою позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості щодо способів виконання кожним із батьків обов`язку утримувати дітей, що власне відповідачем не спростовано та підтверджується поданням апеляційної скарги.

Задовольняючи позов повністю та визначаючи розмір аліментів на рівні 1/2 частини заробітку (доходу), суд першої інстанції виходив із того, що такий розмір забезпечить належне утримання дітей та не порушить законні інтереси сторін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для стягнення аліментів, однак не погоджується з розміром стягнутих аліментів, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей; непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, згідно із частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

В свою чергу, в силу приписів статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд виходить із безумовного права дітей на належне утримання, виховання, рівень життя та розвитку від своїх батьків, до досягнення повноліття.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналізуючи зазначені норми закону, апеляційний суд виходить з того, що батьки дітей повинні забезпечити для них утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я.

Цей мінімум стягується з батьків навіть при наявності доходу лише в межах державних соціальних гарантій, призначених батькам (пенсій, допомог тощо) і не є достатнім для задоволення потреб дитини, тому при наявності більших доходів у батьків, відповідно і аліменти повинні визначатися у більшому розмірі від мінімальної межі.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів на неповнолітніх дітей, суд враховує стан здоров`я позивачки та відповідача платника аліментів, їхнє матеріальне становище, рівність прав та обов`язків обох батьків щодо дитини, вимоги розумності та справедливості, мінімальний розмір аліментів на одну дитину.

Апеляційний суд зазначає, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права та змагальність сторін.

Згідно із частинами першою – третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що він на даний час проходить військову службу у АДРЕСА_2 .

З виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за картковим рахункам ОСОБА_2 від 22 червня 2026 року № ER06AN5QHURB2AT4 вбачається, що у період з 01 січня по 31 травня 2026 року, на картку для виплат відповідача надійшло коштів на суму 299 407 гривень 92 копійки (а. с. 76-77).

Під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 підтвердив, що кошти, які відповідно до виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшли на його картковий рахунок у період із січня по травень 2026 року є його заробітною платою, з якої утримано передбачені законом обов`язкові відрахування.

Відтак колегія суддів доходить висновку, що середньомісячний дохід ОСОБА_2 за період із січня по травень 2026 року становив 59 881 гривень 58 копійок (299 407,92 / 5 місяців).

У свою чергу, позивачка ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом, має стабільний приблизно у розмірі 24 000 гривень на місяць, а також на праві власності володіє житловим будинком та земельними ділянками.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що на утриманні позивачки перебувають двоє неповнолітніх дітей, які з огляду на їх вік, діти потребують значних і постійних витрат на харчування, одяг, навчання, медичне забезпечення, дозвілля та розвиток, обсяг яких із віком не зменшується, а збільшується.

Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню із відповідача суд першої інстанції виходив із того, що позивачка проходить військову службу, однак її дохід є меншим, ніж дохід відповідача, що підтверджується матеріалами справи. Водночас саме позивачка несе основний тягар витрат, пов`язаних із щоденним забезпеченням дітей.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Утримання дітей є спільним обов`язком обох батьків – як матері, так і батька, – незалежно від того, чи вони перебувають у шлюбі, розлучені або проживають окремо. Такий обов`язок прямо передбачений статтею 180 СК України.

Законодавство не ставить виконання цього обов`язку в залежність від працевлаштування чи рівня доходу одного з батьків. Жодна зі сторін не може бути повністю усунута від виконання своїх батьківських обов`язків лише через формальні або суб`єктивні обставини, зокрема такі як фінансова скрута, часткова зайнятість чи посилання на неофіційний дохід іншого з батьків.

Навпаки, кожен із батьків має здійснювати посильний внесок у виховання, розвиток і забезпечення гідних умов життя дитини. Це відповідає принципу найкращих інтересів дитини.

Отже, спроба перекласти весь тягар утримання дітей на одного з батьків, апелюючи до суб`єктивної оцінки рівня його доходу, є необґрунтованою та не відповідає нормам чинного законодавства України.

Відтак, за обставин цієї справи, перед апеляційним судом постає питання про співвідношення заявленого позивачкою до стягнення розміру аліментів, який складає 1/2 частину заробітку (доходу) відповідача, із визнаним відповідачем розміром 1/3 частини заробітку (доходу), в контексті дотримання принципу якнайкращих інтересів дитини та справедливого балансу між інтересами дітей та інтересами батьків.

Відповідаючи на це питання колегія суддів враховує, що відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Відповідно до пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.

Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Положення статті 81 СК України та частини третьої статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, до поняття «заробіток» включає також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.

Як встановлено апеляційним судом у даній справі, середньомісячна заробітна плата відповідача, після здійснення всіх обов`язкових відрахувань, становить приблизно 59 900 гривень.

1/3 від показника середньої заробітної плати ОСОБА_2 становитиме близько 19 960 гривень.

Статтею 7 установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, а саме дітей віком від 6 до 18 років – 3 512 гривень.

На час розгляду справи у суді першої інстанції спільні діти сторін належать до вікової групи від 6 до 18 років.

З огляду на встановлені законом показники (прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років станом на 2026 рік становить 3 512 гривень), мінімальний гарантований розмір аліментів (50%) на двох дітей загалом становить 3 512 гривень (по 1 756 гривень на кожну), а мінімальний рекомендований розмір (100%) — 7 024 гривні на обох дітей. Натомість стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини доходу відповідача, що у грошовому еквіваленті становить понад 19 900 гривень щомісячно, не лише у п`ятеро покриває гарантований мінімум, але й суттєво перевищує мінімальний рекомендований законом розмір аліментів.

Більше того, стягнення аліментів у визначеній частці (1/3) стосується усіх видів заробітку (доходу) відповідача, з яких відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 можуть стягуватися аліменти, та не обмежується його заробітною платою. Це означає, що розмір аліментів є динамічною величиною. Якщо у відповідний розрахунковий період фактичні доходи відповідача будуть більшими – то й сума коштів, що підлягатиме стягненню на утримання дітей, автоматично та пропорційно зростатиме.

Визначаючи розмір аліментів, суд повинен дотримуватися справедливого балансу між потребами дітей та реальними можливостями платника аліментів, не допускаючи при цьому як погіршення умов утримання дітей, так і надмірного, неспівмірного виснаження фінансових ресурсів одного з батьків.

Обґрунтованим, пропорційним та таким, що відповідає закріпленим у статті 182 СК України критеріям і принципу якнайкращого забезпечення інтересів двох неповнолітніх дітей, є стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину. Зазначений розмір аліментів, у поєднанні з матеріальною участю матері, з якою проживають діти, буде об`єктивно достатнім для їх належного матеріального забезпечення та розвитку.

З огляду на вищевикладене, визначений відповідачем в апеляційній скарзі розмір аліментів у частці 1/3 від усіх видів його заробітку (доходу) є обґрунтованим, не може вважатися таким, що порушує права неповнолітніх дітей, і повною мірою відповідає їхнім інтересам та праву на достатній рівень матеріального забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів також враховує, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження необхідності стягнення аліментів на утримання дітей саме в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, докази понесення нею витрат на утримання дітей в матеріалах справи відсутні взагалі.

Зазначеного вище суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягуваних аліментів слід змінити, шляхом зменшення відповідної частки з 1/2 до 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Разом із тим, позивач не позбавлена можливості у випадку наявності особливих обставин (розвиток здібностей дітей, їх хвороба тощо) звернутися до відповідача із позовом про участь у додаткових витратах на дітей, що викликані особливими обставинами, в порядку, передбаченому статтею 185 СК України.

Крім того, розмір аліментів, визначений судом, не вважається незмінним, а отже відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За змістом частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи наведене вище, рішення суду Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його мотивувальну частину слід змінити, виклавши її відповідно до змісту цієї постанови.

Також, слід змінити резолютивну частину рішення, виклавши її в такій редакції:

«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 квітня 2026 року і до досягнення дітьми 18-річного віку».

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026, виклавши її в наступній редакції:

«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 квітня 2026 року і до досягнення дітьми 18-річного віку».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 17 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді : Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК