Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №346/3213/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/3213/26

Провадження № 22-ц/4808/1556/26

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Національного музею Голодомору-геноциду про стягнення річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням рішення суду, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 23 червня 2026 року під головуванням судді Третьякової І.В. у м. Коломия,

в с т а н о в и в:

В червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Національного музею Голодомору-геноциду про стягнення річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням рішення суду.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 23 червня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного музею Голодомору-геноциду про стягнення річних та інфляційних втрат у зв?язку з невиконанням рішення суду передано на розгляд Печерському районному суду міста Києва.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду.

Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка зобов`язує суд діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Позбавивши її законного права на альтернативну підсудність, що закріплено ч. 1 ст. 28 ЦПК України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд дійшов помилкового висновку, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат є спором, який не підпадає під дію альтернативної підсудності.

Таким чином, апелянтка вважає, що її позов є невід`ємною частиною захисту її трудових прав та конституційного права на заробітну плату.

Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, щодо передачі справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як передбачено ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Передаючи справу за позовом ОСОБА_1 до Національного музею Голодомору-геноциду про стягнення річних та інфляційних втрат у зв?язку з невиконанням рішення суду до іншого суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказану цивільну справу необхідно направити за підсудністю до Печерському районному суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача.

Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, ураховуючи таке.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Територіальна підсудність (юрисдикція) - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

За загальним правилом територіальної підсудності справ, яке міститься у частині другій статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Статтею 28 ЦПК України встановлені правила підсудності справ за вибором позивача (альтернативна підсудність).

Частиною 1 статті 28 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у Постанові № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до Національного музею Голодомору-геноциду про стягнення річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням рішення суду. Предметом цього спору є стягнення річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, такий спір виникає з трудових правовідносин та може пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача чим і скористався позивачка у цій справі.

Передаючи справу за підсудністю до іншого суду, суд першої інстанції керувався виключно загальними правилами підсудності (ст. 27 ЦПК України). Проте судом першої інстанції не було вказано дані про зареєстроване місце позивача та положення ст. 28 ЦПК України щодо права позивача на пред`явлення позову за зареєстрованим місцем проживання.

Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.

Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров`я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.

Тому з огляду на предмет спору, право позивачки на вибір підсудності та її зареєстроване місце проживання в с. П`ядики, Коломиського району, Івано-Франківської області, висновок суду першої інстанції про підсудність справи Печерському районному суду м. Києва не може вважатися обґрунтованим.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції згідно вимог ст. 379 ЦПК України для продовження її розгляду по суті.

Керуючись ст. 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 23 червня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Постанову складено 18 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: В.А. Девляшевський Є.Є.Мальцева