Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №204/13539/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8343/26 Справа № 204/13539/25 Головуючий у першій інстанції: Чапала Г. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Адіум» на рішення Чечелівського районного суду м.Дніпра у складі судді Чапала Г.В. від 01 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адіум» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації невикористаної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,–

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 26.03.2019 він був прийнятий на роботу на посаду інженера-будівельника у ТОВ «Адіум». 01.09.2022 звільнився з роботи за угодою сторін, на підставі статті 36 КЗпП України. В день звільнення з роботи йому не було виплачено заробітну плату за період з 01.10.2021 по 01.09.2022 та компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки в сумі 54096,68 грн., внаслідок посилання відповідачем на відсутність грошових коштів. Згідно довідки форми ОК-5 від 17 грудня 2025 року у період з жовтня 2021 року та станом на дату звернення з вказаним позовом до суду відповідачем взагалі не здійснювалося стосовно нього нарахування, виплата заробітної плати та відрахування до Пенсійного фонду України. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, адже при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. При цьому згідно відкритих даних фінансової звітності ТОВ «Адіум» (у тому числі на порталі https://opendatabot.ua/c/35609909) річний чистий прибуток компанії складав: за 2022 рік = 745400,0 грн., за 2023 рік = 1364300,0 грн., за 2024 рік = 779300,0 грн., у 2025 році підприємство також продовжує вести господарську діяльність, що свідчить про наявність грошових коштів для розрахунку з позивачем досить тривалий проміжок часу й вказує на навмисне та зухвале невиконання норм законодавства. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01.10.2021 по 01.09.2022 та компенсацію невикористаних днів основної щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки в сумі 54096,68 грн, а також середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2022 по 17.12.2025 у розмірі 244900,00 грн.

Рішенням Чечелівського районного суду м.Дніпра від 01 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Адіум» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі за час простою, за період з 01 жовтня 2021 року по 01 вересня 2022 року у розмірі 47447,22 грн, компенсації невикористаної відпустки за 2021-2022 роки у розмірі 6649,46 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2022 року по 02 березня 2023 року у розмірі 52483,34 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з ТОВ «Адіум» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати щодо сплати судового збору у розмірі 419,86 грн. Вирішено також допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 4917,88 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Адіум», посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Адіум», наказом №31-К від 25 березня 2019 року був зарахований на посаду інженера-будівельника, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с. 8-9).

Наказом директора ТОВ «Адіум» №57 «Про простій» від 01 жовтня 2021 року, у зв`язку з розповсюдженням на території України коронавірусу COVID-19, з метою запобігання його поширення, необхідністю дотримання карантинних заходів, введених Урядом через розповсюдження коронавірусної інфекції, на підприємстві відповідача призупинено на період дотримання карантинних заходів, визначених Урядом України, виконання робіт співробітниками ТОВ «Адіум» (а.с. 60).

Наказом директора ТОВ «Адіум» №7 «Про простій» від 25 лютого 2022 року, у зв`язку з організацією трудових відносин в умовах воєнного стану на території України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України, діяльність підприємства відповідача тимчасово припинено, з дня введення воєнного стану та до завершення означених обставин (а.с. 60 на звороті).

Наказом №61-К від 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 був звільнений за угодою сторін, згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 8-9).

Відповідно до відомостей з довідки форми ОК-5 ПФУ, відповідач з жовтня 2021 року та станом на дату формування довідки 17 грудня 2025 року не здійснює позивачу нарахування, виплату заробітної плати та ЄСВ (а. с. 3-5).

Місцевим судом був допитаний свідок – ОСОБА_2 , яка пояснила, що з 2007 року по 2019 рік вона працювала бухгалтером ТОВ «Адіум», і навіть після звільнення, внаслідок дружніх відносин з директором, інколи надавала йому допомогу. Відповідно у лютому – жовтні 2022 року допомагала систематизувати документи, з метою їх подальшого перевезення. Пояснила, що внаслідок пандемії коронавірусу а згодом воєнного стану, роботи на підприємстві не велись, відповідно працівника ОСОБА_1 у цей час на роботі не було.

За положеннями статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

За положеннями ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до вимог ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Так, зі змісту ч. 1 ст. 34 КЗпП України вбачається, що зупинення роботи (простій) може бути викликане невідворотною силою або іншими обставинами.

Однак, аналіз статті 34 КЗпП України свідчить про те, що зупинення роботи (простій) - це наслідок дії невідворотної сили або інших обставин. Тобто мають існувати обставини, які стали причиною неможливості виконання працівниками роботи.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 113 КЗпП України працівнику оплачується час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Під час простою нарахування доплат і надбавок, передбачених колективним договором, не здійснюється, оскільки працівники під час простою не виконують встановлену їм норму праці (лист Мінсоцполітики від 19 вересня 2013 року №805/13/155-13). У той же час зберігаються ті виплати, які є обов`язковими та напряму прив`язані до окладу.

Доплата до мінімальної зарплати при повному місяці простою не здійснюється (роз`яснення Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України установлено карантин, який у подальшому було продовжено постановами Кабінету міністрів України: №239 від 25 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року; №291 від 22 квітня 2020 року до 11 травня 2020 року; №343 від 04 травня 2020 року 22 травня 2020 року; №392 від 20 травня 2020 року до 22 червня 2020 року; №500 від 17 червня 2020 року до 31 липня 2020 року; №641 від 22 липня 2020 року до 31 серпня 2020 року; №760 від 26 серпня 2020 року до 31 жовтня 2020 року; №956 від 13 жовтня 2020 року до 31 грудня 2020 року; №1236 від 09 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року; №104 від 17 лютого 2021 року до 30 квітня 2021 року; №405 від 21 квітня 2021 року до 30 червня 2021 року; №611 від 16 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року; №855 від 11 серпня 2021 року до 01 жовтня 2021 року; №981 від 22 вересня 2021 року до 31 грудня 2021 року; №1336 від 15 грудня 2021 року до 31 березня 2022 року; №229 від 23 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року; №630 від 27 травня 2022 року до 31 серпня 2022 року; №928 від 19 серпня 2022 року до 31 грудня 2022 року; №1423 від 23 грудня 2022 року до 30 квітня 2023 року; №383 від 25 квітня 2023 року до 30 червня 2023 року.

Законом України від 17 березня 2020 року №9530 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину віднесено до форс-мажорних обставин, тобто обставин непереборної сили.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, змінами внесеними Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом №2212-IX від 21 квітня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом №2263-IX від 22 травня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом №2500-IX від 15 серпня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом №2738-IX від 16 листопада 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 06 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом №2915-IX від 07 лютого 2023 року) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року продовжено строком на 90 діб.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що ним у період часу з 01 жовтня 2021 року по 01 вересня 2022 року, включно не здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати позивачу, й відповідно не сплачувався на нього ЄСВ.

Також, судом встановлено, що наказами директора ТОВ «Адіум» №57 від 01 жовтня 2021 року (у зв`язку з розповсюдженням на території України коронавірусу COVID-19) та №7 від 25 лютого 2022 року (у зв`язку з введенням воєнного стану на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року) на підприємстві відповідача оголошено простій.

Вказані вище накази відповідача «Про простій» не оспорені, не скасовані та є чинними, тому вимоги позивача щодо нарахування та виплати йому заробітної плати за період часу з 01 жовтня 2021 року по 01 вересня 2022 року, виходячи із розрахунку 2/3 тарифної ставки (мінімальної заробітної плати) є обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), в даному випадку 2/3 від мінімальної заробітної плати, зокрема за: жовтень 2021 року 4133,33 гривень (2/3 від 6200 гривень); за листопад 2021 року 4133,33 гривень (2/3 від 6200 гривень); за грудень 2021 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за січень 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за лютий 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за березень 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за квітень 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за травень 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за червень 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за липень 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень); за серпень 2022 року 4333,33 гривень (2/3 від 6500 гривень) та за вересень 2022 року 180,56 гривень (2/3 від 6500 гривень з урахуванням кількості відпрацьованих днів – 1); що загалом становить 47447,22 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Окрім того, чинне законодавство не відносить простій до підстав перенесення щорічної відпустки (ст. 11 Закону України «Про відпустки»), а тому враховуючи, що у період простою працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, відповідно він користується правом на щорічну відпустку на загальних підставах. Відповідно, враховуючи що позивачем згідно наданого ним розрахунку (а.с. 6), який не спростований відповідачем, не використана відпустка за 2021 рік у розмірі 24 днів, та за 2022 рік у розмірі 16 днів, йому при звільненні мала бути виплачена компенсація, виходячи з середньої заробітної плати за рік з урахуванням 2/3 окладу під час простою у розмірі 4412,90 гривень – за 2021 рік, та 2236,56 гривень – за 2022 рік, що загалом складає 6649,46 гривень.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у чинній редакції, що діє на час звільнення позивача), виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки здійснюється по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно абз. 2 Порядку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. (Абзац пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №486 від 26.04.2022).

Згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5, заробітна плата позивача на підприємстві відповідача у серпні 2021 року склала 6200,00 грн., та у вересні 2021 року склала 6200,00 грн., що є останніми двома місяцями виконання позивачем трудових обов`язків перед періодом простою (а.с. 3-5).

Отже середньоденна заробітна плата позивача протягом вказаного періоду, з урахуванням кількості робочих днів у ньому, відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 складає: 6200,00 + 6200,00 / 43 = 288,37 грн.

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців - з 02.09.2022 по 02.03.2023, тобто за період 182 календарних дні, складає 52483,34 грн. (288,37 грн. х 182 дні = 52483,34 грн.).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ТОВ «Адіум» на користь ОСОБА_1 заборгованості по невиплаченій заробітній платі за час простою за період з 01 жовтня 2021 року по 01 вересня 2022 року у розмірі 47447,22 грн, компенсації невикористаної відпустки за 2021-2022 роки у розмірі 6649,46 грн., та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2022 року по 02 березня 2023 року у розмірі 52483,34 грн.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для оплати часу простою, посилання відповідача на те, що позивач у спірний період не виконував трудових обов`язків, не спростовує його права на оплату часу простою. Як встановлено судом, наказами відповідача від 01 жовтня 2021 року та 25 лютого 2022 року на підприємстві було оголошено простій, при цьому вказані накази є чинними та не скасовані. Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника підлягає оплаті в розмірі не нижче двох третин тарифної ставки (окладу). Отже, невиконання позивачем роботи у період оголошеного простою не є підставою для позбавлення його передбаченої законом гарантії щодо оплати такого часу.

Роботодавець може зобов`язати працівників перебувати на робочому місці протягом періоду простою або, навпаки, дозволити їм бути відсутніми. У разі якщо працівник повинен перебувати на роботі, він має дотримуватися встановленого режиму робочого часу, хоча виконання посадових обов`язків на цей період не здійснюється.

Якщо ж наказом не передбачено обов`язкової присутності на робочому місці, працівники можуть самостійно визначати своє місцезнаходження. Водночас вони повинні мати можливість оперативно повернутися до роботи після завершення простою.

У наказах ТОВ «Адіум» №57 від 01 жовтня 2021 року (у зв`язку з розповсюдженням на території України коронавірусу COVID-19) та №7 від 25 лютого 2022 року (у зв`язку з введенням воєнного стану на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року) про оголошення на підприємстві простою відсутня інформація про обов`язкову присутність працівників на робочому місці.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на компенсацію за невикористану відпустку. Перебування працівника у простої не припиняє трудових правовідносин та не позбавляє його права на щорічну відпустку. При цьому відповідачем не спростовано розрахунок позивача щодо кількості невикористаних днів відпустки, а тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув відповідну компенсацію.

Посилання апелянта на необхідність обчислення такого відшкодування за робочі, а не календарні дні не спростовують висновків суду, який здійснив розрахунок відповідно до положень статті 117 КЗпП України та пункту 8 Порядку №100, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача. Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено виплату працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, без визначення такого періоду в робочих днях. Натомість кількість робочих днів застосовується при визначенні розміру середньоденної заробітної плати відповідно до Порядку №100.

При цьому визначений судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 52483,34 грн не перевищує загального розміру коштів, які підлягали виплаті позивачу при звільненні, а саме заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, що у сукупності становлять 54096,68 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Адіум»– залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра у складі судді Чапала Г.В. від 01 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк