Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №187/846/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4716/26 Справа № 187/846/25 Головуючий у першій інстанції: Караул О. А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Караула О.А. від 01 вересня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

У травні 225 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 01.06.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 00372-06/2024, відповідно до умов якого товариство надало відповідачці фінансовий кредит в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався кредит повернути та сплатити проценти за користування кредитом. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а боржник не виконав належним чином кредитні зобов`язання, через що утворилась заборгованість. 24.09.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №24092024, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги заборгованості до відповідача у загальному розмірі 20450,00 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки вказану заборгованість за кредитним договором в розмірі 20450,00 грн.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №00372-06/2024 від 01.06.2024 у сумі 20450,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у сумі 2424,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 01.06.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_3 укладено договір про надання фінансового кредиту №00372-06/2024, за умовами якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 5000,00 грн на наступних умовах: кредит надано на 120 днів, дата погашення кредиту 28.09.2024; тип процентної ставки – фіксована; денна процентна ставка становить 1,50%; кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта з використанням реквізитів платіжної картки №4441-11хх-хххх-8827 протягом одного робочого дня; загальні витрати за кредитом – 9000,00 грн; орієнтовна загальна вартість – 14000,00 грн; реальна річна процентна ставка – 9671,38 відсотків.

Додатком №1 до зазначеного договору є Графік платежів, який є невід`ємною частиною договору та підписаний електронним підписом клієнта W2519.

Факт перерахування коштів за зазначеним вище договором про надання фінансового кредиту підтверджено довідкою з ТОВ «УПР» № 3426_250416092237 від 16.04.2025.

Окрім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів у справі, 28.08.2025 до суду надійшла довідка АТ «Універсал Банк», з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_3 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 хх-хххх-8827, на яку 01.06.2024 відбулося зарахування коштів у сумі 5000,00 грн через платіжну систему.

З доданої копії розрахунку заборгованості за кредитним договором № 00372-06/2024 від 01.06.2024 вбачається, що ТОВ «Стар Файненс Груп`станом на 24.09.2024 нараховано заборгованість, зокрема, тіло кредиту – 5000,00 грн, відсотки – 1950,00 грн, прострочені відсотки – 6750,00 грн.

24.09.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №24092024, згідно з умовами якого до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором №00372-06/2024 від 01.06.2024, що також підтверджується витягом із реєстру боржників до зазначеного договору факторингу та копією платіжної інструкції від 24.09.2024.

Також встановлено, що відповідачка змінювала прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , у зв`язку з розірванням шлюбу 20.09.2024 (цивільна справа №187/1334/24), а потім на ОСОБА_1 , у зв`язку з реєстрацією шлюбу 08.08.2025, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 08.08.2025 (а.с. 87-89).

За положеннями статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15.

Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір №00372-06/2024 від 01.06.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_3 , що останньою не спростовано.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_3 кредитного договору №00372-06/2024 від 01.06.2024 та отримання позичальником кредитних коштів; враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 8700,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту у 5000,00 грн, а встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, – колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення нарахованої позивачем заборгованості за процентами та стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (до якого перейшло право вимоги за вказаним договором) заборгованості за тілом кредиту в сумі 5000,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 5000,00 грн, а всього 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У позовній заяві ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за тілом кредиту - 5000,00 грн та заборгованість за відсотками - 8700,00 грн.

Розглядаючи дану справу в межах заявлених позовних вимог, підстави для стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» неустойки відсутні, адже у позові позивач зазначив, що заборгованість за неустойкою становить 0,0 грн.

На викладене вище місцевий суд увагу не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України).

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідачку покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (2422,40 грн) та витрат на професійну правничу допомогу (7000,00 грн), пропорційно задоволеним позовним вимогам (9422,40 х 48,90%) в сумі 4607,55 грн.

На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору при поданні апеляційної скарги (3633,60 грн) пропорційно залишеним без задоволення вимогам (51,10%) в сумі 1856,77 грн.

Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_4 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у розмірі 2750,78 грн (4607,55 грн - 1856,77 грн).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №00372-06/2024 від 01.06.2024 у загальному розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000,00 грн, заборгованість за відсотками - 5000,00 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) судові витрати у розмірі 2750 (дві тисячі сімсот п`ятдесят) грн 78 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк