Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №953/1027/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/1027/26

н/п 2/953/1831/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Губської Я.В.,

при секретарі Мисниченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ) про зменшення розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

02.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2016 року у справі № 645/3266/16-ц на утримання двох дітей, з 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) до 1/4 частини.

На обґрунтування позову позивач посилався на зміну сімейних обставин, зокрема на проживання з ним із 2020 року сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та перебування останнього на його утриманні. Також зазначав про погіршення стану свого здоров`я, наявність захворювання легені, необхідність догляду за матір`ю та отримання компенсації за такий догляд у розмірі 2 120 грн.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Харкова від 06.02.2026 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

23.02.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідачки - адвокат Хлопов А.В. - подав письмові пояснення, у яких проти задоволення позову заперечував. Зазначив, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів істотного погіршення свого матеріального стану, втрати працездатності або неможливості отримувати дохід. Документи щодо проживання сина з батьком датовані переважно 2020-2021 роками та не підтверджують відповідних обставин на час звернення до суду й розгляду справи. За твердженням відповідачки, з 11.11.2024 син перебуває за межами України та разом із позивачем не проживає.

Відповідачка також посилалася на роз`яснення та розрахунок Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові, відповідно до яких за період з 05.07.2016 по 30.01.2026 за позивачем обліковувалася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 411 731,92 грн, а станом на 17.02.2026 така заборгованість не була погашена. Просила відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 25.02.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, подав заяву про розгляд справи по суті позовних вимог.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, просили відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Крім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України .

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 передбачено, що дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, норми ЦПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, держави (ст. 2 ЦПК України).

Дослідивши письмові докази у їх сукупності, перевіривши доводи сторін та надавши їм оцінку в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.07.2016 у справі № 645/3266/16-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 липня 2016 р. і до часу повноліття дітей.

З матеріалів, поданих позивачем, вбачається, що акти, довідки органів поліції та рішення виконавчого комітету від 10.02.2021, якими він обґрунтовує проживання сина ОСОБА_4 разом із ним, стосуються обставин 2020-2021 років. Ці документи не містять відомостей про фактичне місце проживання сина, обсяг його утримання батьком і понесені на це витрати у 2024-2026 роках.

Медичні документи, на які послався позивач, підтверджують звернення за медичною допомогою та наявність певного діагнозу, однак не містять висновку про стійку втрату працездатності, встановлення інвалідності, протипоказання до праці або неможливість отримувати дохід. Доказів зменшення заробітку (доходу) порівняно з періодом, коли було визначено аліменти, позивач не подав.

Довідка про отримання компенсації за догляд за матір`ю у розмірі 2 120 грн підтверджує факт призначення відповідної соціальної виплати, проте сама по собі не підтверджує розміру сукупного доходу позивача, його обов`язкових щомісячних витрат або такого погіршення матеріального стану, яке унеможливлює сплату аліментів у визначеній судом частці.

Позивач не надав суду належних відомостей про доходи за період, що передував зверненню з позовом, належне йому рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, майнові права, фактичні витрати, а також про зміну співвідношення його доходів та обов`язкових витрат після ухвалення рішення від 18.07.2016. За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити не лише сам факт зміни матеріального стану, а й її істотність та вплив на спроможність позивача належно утримувати дитину.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною першою статті 3 цієї Конвенції в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Стаття 182 СК України передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей та непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

За змістом частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма пов`язує можливість зміни раніше визначеного розміру аліментів не з формальним посиланням на нову обставину, а з доведеною зміною відповідного стану після ухвалення первісного рішення та її істотним впливом на баланс інтересів дитини й платника аліментів.

Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі № 565/2071/19 зазначив, що зміна сімейного стану платника сама по собі не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів; позивач має належними і допустимими доказами підтвердити погіршення свого майнового стану. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 715/2073/20: утримання інших членів сім`ї не може покладати на дитину наслідки недоведеного погіршення матеріального становища платника.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 367/10126/19 також підкреслено, що при вирішенні питання про зміну розміру аліментів застосуванню підлягає не лише стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі"). Застосування таких норм вимагає оцінити сукупність обставин, пов`язаних із потребами дитини та реальними можливостями платника.

Посилання позивача на проживання сина разом із ним не підтверджене актуальними доказами щодо періоду, який безпосередньо передував поданню позову 02.02.2026 року. Крім того, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до ухвалення рішення у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Також, за поясненнями відповідача ОСОБА_6 виїхав за межі України в 2024 році, і дані обставини не спростовані позивачем.

Частини друга та третя статті 183 СК України передбачають, що при стягненні аліментів на двох і більше дітей визначається єдина частка від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Отже, правові наслідки досягнення старшою дитиною повноліття визначаються законом і змістом виконавчого документа. Частина п`ята статті 183 СК України, яка передбачає можливість видачі судового наказу про стягнення 1/4 доходу на одну дитину, не встановлює автоматичного розміру аліментів після досягнення іншою дитиною повноліття та не звільняє позивача у позовному провадженні від обов`язку довести підстави, передбачені статтею 192 СК України.

Зміна розміру аліментів застосовується на майбутнє - з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Тому обставини проживання сина з позивачем у 2020-2021 роках, навіть у разі їх підтвердження, не можуть бути підставою для ретроспективного перерахунку вже нарахованих аліментів або погашення наявної заборгованості.

Згідно з роз`ясненням Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 17.02.2026 станом на 17.02.2026 у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 17.02.2026 за період з 05.07.2016 по 30.01.2026 становить 411731.92 гривня (UAH), що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів у сумі 411 731,92 грн сама по собі не позбавляє платника права звернутися з позовом за статтею 192 СК України. Водночас така заборгованість не підтверджує наведені позивачем підстави для зменшення аліментів і підлягає врахуванню у сукупності з іншими доказами під час оцінки фактичного виконання ним обов`язку щодо утримання дітей та необхідності забезпечення найкращих інтересів неповнолітньої дитини.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.

За змістом ст. 51 Конституції України дитинство являється об`єктом охорони держави.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За статтею 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд установив, що позивач не довів істотного погіршення свого матеріального стану, стійкого погіршення здоров`я, яке впливає на працездатність, або іншої обставини, що після ухвалення рішення від 18.07.2016 об`єктивно зменшила його можливість сплачувати аліменти. Також не доведено, що запропоноване зменшення відповідатиме потребам та найкращим інтересам неповнолітньої дитини.

Позивач не довів стійкої втрати працездатності, неможливості працювати чи суттєвого обмеження здатності отримувати дохід, або що син перебуває на його утриманні на момент подання позову до суду про зменшення аліментів, а за наданими доказами ОСОБА_6 виїхав за межі країни в 2024 році і даних про поверенння учасниками судового розгляду не надано.

Тимчасове погіршення здоров`я або наявність медичних висновків без встановлення інвалідності не є безумовною підставою для зменшення аліментів, що підтверджується правовою позицією Верховного суду у постанові від 23.01.2019 у справі № 464/3480/17.

Також, за наданими відомостями син позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент розгляду справи досяг повноліття, що є самостійною підставою для відмови у позовних вимогах про зменшення розміру аліментів за підстав, вказаних у позові.

За таких обставин правові підстави для зменшення розміру аліментів з 1/3 до 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) позивача відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись статтями 3, 27 Конвенції про права дитини, статтями 180, 182, 183, 192 Сімейного кодексу України, статтями 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ) про зменшення розміру аліментів - залишити без задоволення.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя :