Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №420/602/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/602/26

Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н. А.

Місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду 19 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебував на військовому обліку військовозобов`язаних осіб до 30.07.2013.

30.07.2013 ОСОБА_1 виключений з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі, що підтверджується відповідним записом у військовому квитку позивача.

Однак на теперішній час ІНФОРМАЦІЯ_1 взятий повторно на військовий облік військовозобов`язаних, що, на думку позивача, суперечить фактичним обставинам щодо виключення його з військового обліку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 19 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що після змін законодавства у 2014 році апелянт нібито автоматично знову набув статусу військовозобов`язаної особи.

Вказує, що фактично суд визнав, що правовий статус апелянта як особи, виключеної з військового обліку, був сформований законно та існував протягом багатьох років. Однак одночасно суд допустив можливість того, що цей статус міг бути автоматично змінений лише внаслідок змін законодавства, без будь-якої окремої процедури та без прийняття нового рішення уповноваженим органом. Тобто, за логікою суду виходить, що новий правовий статус апелянта виник сам по собі — без адміністративної процедури, без індивідуального акту та без будь-якого юридично оформленого рішення державного органу.

На переконання апелянта, сама по собі зміна законодавства щодо граничного віку перебування у запасі не могла автоматично породити новий правовий статус особи без проведення відповідної адміністративної процедури.

Крім того зазначає, що після виключення апелянта з військового обліку між ним та державою фактично були припинені відповідні правовідносини. Саме тому для виникнення нового статусу військовозобов`язаної особи держава повинна була здійснити конкретні юридично значимі дії, передбачені законом.

Звертає увагу, що особа, яка була виключена з військового обліку у встановленому законом порядку, вже не є особою, яка продовжує перебувати у запасі або лише тимчасово змінила місце військового обліку. У даній справі апелянт був саме виключений з військового обліку у 2013 році у зв`язку із досягненням граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, суд першої інстанції, фактично ігноруючи принципову різницю між «зняттям» та «виключенням» з військового обліку, дійшов помилкового висновку про можливість автоматичного поновлення вже припиненого статусу військовозобов`язаної особи лише внаслідок подальших змін законодавства.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту та довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера.

Відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_2 від 21.11.1989 року вбачається, що ОСОБА_1 перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , 30.07.2013 виключений з обліку внаслідок досягнення граничного віку, про що мається відповідний запис, скріплений печаткою.

Згідно інформації із застосунку “Резерв+”, наданого позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата уточнення даних 10.12.2024, адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Внаслідок повторного зарахування позивача на військовий облік, 23.12.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, відповідно до якої просив внести зміни до Єдиного державного реєстру призовникiв, військовозобов`язаних та резервістів, а саме відомості про виключення ОСОБА_2 з військового обліку.

За результатами розгляду заяви позивача, відповідачем надано відповідь № 01/4586 від 29.12.2025 року з якої вбачається, що станом на 29.12.2025 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 та має порушення правил військового обліку у зв`язку з тим, що не став на військовий облік за фактичним місцем проживання.

Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 , що виразились у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про взяття на військовий облік ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі з огляду на набрання чинності змін до Закону № 2232-XII, зауважив, що позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60 років), а тому прийшов до висновку, що підстави для виключення позивача з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, у розумінні приписів пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, та Порядку № 1487 відсутні, оскільки позивач такого віку не досяг.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Спір по справі виник саме в результаті того, що позивач, вважаючи себе «виключеним з обліку», одночасно не відносить себе до військовозобов`язаної особи в контексті чинного законодавства України, на якого б поширювалася дія Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів або інших законів, які стосуються обов`язків військовозобов`язаних.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року за №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Частинами 2, 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень статті 37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Відповідно до положень п. 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є:

- для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;

- для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного;

- для резервістів - військовий квиток.

Статтею 32 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Запас військовозобов`язаних згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 року № 1169-VII внесені зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 року № 1604-VII до 60 років.

В свою чергу, приписи Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення позивача до відповідача з заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, вік позивача становив 54 роки.

Отже, з набранням чинності змін до статті 28 Закону № 2232-XII від 27.03.2014 р. №1169-VII та від 22.07.2014 р. № 1604-VII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Відтак, оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними дату розгляду заяви позивача ОСОБА_1 не досягнув граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років) у відповідача були відсутні законні підстави для внесення відомостей про виключення з військового обліку позивача.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09.04.2026 року в справі № 280/6524/24, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом.

Щодо приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Отже, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що після змін законодавства у 2014 році апелянт нібито автоматично знову набув статусу військовозобов`язаної особи та що фактично суд визнав, що правовий статус апелянта як особи, виключеної з військового обліку, міг бути змінений без адміністративної процедури, без індивідуального акту та без будь-якого юридично оформленого рішення державного органу, то колегія суддів зазначає, що військовий обов`язок та межі граничного віку перебування в запасі регулюються виключно законами України, які мають імперативний характер.

У 2014 році Верховна Рада України, реалізуючи свої конституційні повноваження в умовах особливого періоду, внесла зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підвищивши граничний вік перебування в запасі для військовозобов`язаних (зокрема, рядового та сержантського складу) з 40 до 60 років.

Ця норма є загальною, загальнообов`язковою та прямою за своєю дією. Вона поширюється на всіх без винятку громадян, які станом на момент набрання чинності змінами не досягли нового граничного віку (60 років). Відтак, статус військовозобов`язаної особи поновився у позивача безпосередньо в силу закону, а не внаслідок рішення ТЦК та СП,

При цьому, Верховний Суд прямо вказав: у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі, особи, які раніше були виключені за віком, автоматично поновлюються в запасі в силу дії Закону. Прийняття окремих розпорядчих актів чи «додаткових дій держави» для цього не вимагається, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Також колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про припинення правовідносин з державою є помилковими та безпідставними, оскільки військовий обов`язок є конституційним (ст. 65 Конституції України). Держава в особі законодавця має суверенне право змінювати правила військового обліку задля забезпечення національної безпеки, і такі норми поширюються на громадян із моменту набрання ними чинності. Фактичне виключення з обліку у минулому не створює для громадянина імунітету від виконання законів у майбутньому.

Також колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував принципову різницю між «зняттям» та «виключенням» з військового обліку, є безпідставними, оскільки розмежування понять «зняття» (тимчасова зміна місця обліку) та «виключення» (повне припинення обліку) застосовується ТЦК та СП у поточній адміністративній роботі, коли норми закону є незмінними.

Позивача у 2013 році було «виключено» з обліку не довічно, а на конкретній правовій підставі — у зв`язку із досягненням граничного віку (40 років). Цей статус був законним лише доти, доки існувала сама правова норма, яка визначала цей вік як граничний.

Колегія суддів звертає увагу, що зміна законодавства у 2014 році скасувала саму підставу, за якою апелянт раніше був виключений з обліку.

Оскільки у 2014 році держава збільшила граничний вік перебування в запасі до 60 років, правовий стан апелянта змінився. Він об`єктивно перестав бути особою, яка «досягла граничного віку». Відтак, колишнє «виключення з обліку» втратило юридичну силу, а обов`язок перебувати на обліку відновився безпосередньо на підставі імперативної норми закону.

Суд першої інстанції вірно кваліфікував правовідносини, а тому доводи апеляційної скарги про ігнорування різниці між «зняттям» та «виключенням» підлягають відхиленню як безпідставні.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

При ухваленні рішення суд першої інстанції правильно керувався приписами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме повторного взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

При цьому, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду 19 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 18 серпня 2026 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова