Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №160/19153/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/19153/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі №160/19153/24 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 40333,81 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 40333,81 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Під час апеляційного розгляду справи відповідачем подано додаткові пояснення, в яких зазначено про наявність обставин, встановлених судовим рішенням в іншій адміністративній справі, що, на думку апелянта, мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи. Зокрема, відповідач посилається на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі №160/16899/25 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік. У поданих додаткових поясненнях відповідач зазначає, що у вказаній справі судом апеляційної інстанції встановлено факт подання нею звітності за формою №3-ПН у 2023 та 2024 роках. Враховуючи, що у зазначеній справі та у цій справі беруть участь одні й ті самі сторони, відповідач вважає встановлений факт преюдиційним та таким, що не підлягає повторному доказуванню відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам подання форми №3-ПН у 2023 році, зокрема кур`єрській накладній №0216061051 від 03 травня 2023 року, а також обставинам збільшення кількості штатних одиниць з 7 до 9 та вжиття відповідачем заходів для працевлаштування особи з інвалідністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною другою статті 19 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу та здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць.

Частиною третьою статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас відповідно до частини першої статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що відповідальність роботодавця у вигляді адміністративно-господарських санкцій пов`язується не лише з фактом незайняття особою з інвалідністю відповідного робочого місця, а й із невжиттям роботодавцем усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому роботодавець не може нести відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у випадку, коли ним створено відповідне робоче місце, своєчасно та належним чином повідомлено державну службу зайнятості про наявність вакансії, однак особу з інвалідністю на таке робоче місце фактично не працевлаштовано з причин, що не залежали від роботодавця.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року №827-22, така форма подається роботодавцем до відповідного центру зайнятості з дня виникнення потреби у підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до штатного розпису ФОП ОСОБА_1 станом на 01 квітня 2023 року кількість штатних одиниць становила 7.

З 01 травня 2023 року кількість штатних одиниць була збільшена до 9.

Отже, саме з цього часу у відповідача виник обов`язок щодо забезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості одного робочого місця.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 03 травня 2023 року відповідачем було складено звітність за формою №3-ПН, в якій зазначено про наявність однієї вакантної посади манікюрника для працевлаштування особи з інвалідністю.

Факт направлення зазначеної звітності підтверджується наданою відповідачем кур`єрською накладною №0216061051 від 03 травня 2023 року.

При цьому істотне значення для вирішення цієї справи має те, що факт подання відповідачем звітності за формою №3-ПН у 2023 році вже був встановлений постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі №160/16899/25 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до тієї самої фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Зазначена постанова набрала законної сили 06 травня 2026 року.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі №160/16899/25 та у справі №160/19153/24 беруть участь одні й ті самі особи — Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .

У постанові від 06 травня 2026 року у справі №160/16899/25 Третій апеляційний адміністративний суд прямо встановив, що відповідач подавала звіт форми №3-ПН у 2023 та 2024 роках.

Таким чином, обставина щодо подання відповідачем у 2023 році звітності за формою №3-ПН є встановленою судовим рішенням, яке набрало законної сили, та має преюдиційне значення для цієї справи.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що відповідач у 2023 році не подавала до центру зайнятості звітність за формою №3-ПН, є помилковим.

Посилання суду першої інстанції на лист Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 14 серпня 2024 року №12/02.03-2758, відповідно до якого у центрі зайнятості відсутні відомості про подання відповідачем звітності за формою №3-ПН, не може спростовувати встановлену судом апеляційної інстанції обставину щодо подання такої звітності.

Відсутність відповідної інформації у центрі зайнятості та факт неподання звітності роботодавцем не є тотожними обставинами.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем було вжито передбачених законодавством заходів для забезпечення працевлаштування особи з інвалідністю, а саме після збільшення кількості штатних одиниць до 9 осіб було створено вакантне робоче місце та подано до центру зайнятості інформацію про відповідну вакансію.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовляла особі з інвалідністю у працевлаштуванні, створювала перешкоди для такого працевлаштування або іншим чином ухилялася від виконання встановленого законом обов`язку.

Також позивачем не надано доказів направлення центром зайнятості відповідачу особи з інвалідністю для працевлаштування на зазначену вакансію та відмови відповідача від її працевлаштування.

Таким чином, саме по собі незайняття створеного робочого місця особою з інвалідністю за відсутності доказів протиправної бездіяльності чи інших винних дій роботодавця не може бути достатньою підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Отже, висновок суду першої інстанції про невиконання відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» є передчасним та не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а в справах щодо застосування суб`єктом владних повноважень адміністративно-господарських санкцій на суб`єкта владних повноважень у частині обставин, які є підставою для їх застосування.

Позивачем не доведено, що відповідач не вжила всіх залежних від неї заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

За таких обставин підстави для стягнення з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій у розмірі 40333,81 грн відсутні.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Враховуючи результат апеляційного перегляду справи, судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі №160/19153/24 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 25005978) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов