Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №160/20174/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/20174/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року по справі №160/20174/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 23.06.2026 №120312000010081 про відкликання посвідки на тимчасове проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області усунути правові наслідки, спричинені прийняттям зазначеного рішення, та відновити правове становище ОСОБА_1 , яке існувало до прийняття зазначеного рішення, у спосіб, визначений законодавством України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

16.07.2026 ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 23.06.2026 №120312000010081 про відкликання посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі №160/20174/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення адміністративного позову - відмовлено.

ОСОБА_3 , не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що 23 червня 2026 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області прийнято рішення №120312000010081 про відкликання посвідки на тимчасове проживання позивача. 02 липня 2026 року на підставі зазначеного рішення відповідачем прийнято рішення №1214130100021712 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни із зобов`язанням залишити територію України до 31 липня 2026 року. Позивач надав суду рішення про примусове повернення №1214130100021712 від 02 липня 2026 року, копію сторінки паспорта з відповідною відміткою та документальне підтвердження того, що йому встановлено конкретний строк для залишення території України до 31 липня 2026 року. Отже, на момент вирішення заяви існував не абстрактний, а реальний, безпосередній та обмежений у часі ризик настання негативних наслідків ще до завершення судового розгляду. Відмова у забезпеченні позову не забезпечує справедливого балансу між публічними інтересами та необхідністю ефективного судового захисту прав позивача, що свідчить про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову.

Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що оскільки у даному випадку Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняло рішення про відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, а позивач оскаржив його у суді, то на підставі вимог ст. 13 Закону України "Про імміграцію" рішення про примусове видворення особи не приймається до набрання рішенням суду законної сили. Також, заява не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду. Натомість, вжиття заходів та забезпечення позову, в даному випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішень відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову. ГУ ДМС у Дніпропетровській області повністю погоджується з правовою позицією суду І інстанції, та вважає ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №160/20174/26 законною і обґрунтованою, такою, що ґрунтується на засадах верховенства права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняло рішення про відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, а позивач оскаржив його у суді, то на підставі вимог ст. 13 Закону України "Про імміграцію" рішення про примусове видворення особи не приймається до набрання рішенням суду законної сили. Відтак, відсутні підстави вважати, що в разі не забезпечення позову для позивача настануть ті негативні наслідки, про які він стверджує у заяві про забезпечення позову.

Згідно з частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

У силу частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За змістом частини другої цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Тому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Так, судом встановлено, що предметом спору у цій справі є оскарження рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 23.06.2026 №120312000010081 про відкликання посвідки на тимчасове проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .

У свою чергу, наявність підстав для забезпечення позову позивач фактично пов`язує та обгрунтовує можливістю порушення прав позивача наявністю рішення про примусове повернення №1214130100021712 від 02 липня 2026 року, яке прийнято на підставі оскаржуваного у справі № 160/20174/26 рішення про відкликання посвідки на тимчасове проживання.

Як правильно зазначено судом першої інстанції та підтримано відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, згідно ч. 3 ст. 13 Закону України "Про імміграцію" якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

Тобто, пряма норма ч. 3 ст. 3 Закону України "Про імміграцію" передбачає підставу для призупинення рішення про примусове повернення.

Таким чином, забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 23.06.2026 №120312000010081 про відкликання посвідки на тимчасове проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , жодним чином не вплине на права та охоронювані законом інтереси позивача, враховуючи, що виконання рішення про примусове повернення призупиняється до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили у відповідності до спеціальної норми закону.

Отже, доводи апеляційної скарги повністю суперечать зібраними у справі доказами, та не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.

З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засідання усіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року по справі №160/20174/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року по справі №160/20174/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко