Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №615/633/26 — Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/633/26

Провадження № 2/615/462/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Левченка А. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Павлович В.А.,

представника позивача Гриненка А.В.,

представника відповідача Ніколаєва В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Валки за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Антонов» до ОСОБА_1 , про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення коштів.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 31 серпня 2017 року між Державним підприємством «Антонов» (яке відповідно до Наказу АТ «Українська оборонна промисловість» №235 від 05 квітня 2024 року було реорганізовано (перетворено) на Акціонерне товариство «Антонов»), Національним аерокосмічним університетом ім. М.Є. Жуковського «Харківській авіаційний інститут» та ОСОБА_1 , було укладено Договір №80-1/17 про надання освітніх послуг у межах Договору №103-16 від 25 серпня 2016 року та Договору № 12.2588.2019 від 21 серпня 2019 року про співпрацю з реалізації дуальної форми здобуття освіти, за якими відбувалися фінансування витрат Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківській авіаційний інститут» з надання освітніх послуг в межах затверджених навчальних планів на користь відповідача на замовлення ДП «Антонов».

За умовами договору № 80-1/17 від 31 серпня 2017 року, виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника надати освітню послугу – здобуття вищої освіти одержувачем (ступінь – бакалавр), за фахом - 134 «Авіаційна та ракетнокосмічна техніка» (форма навчання - денна), а замовник зобов`язується сплатити вартість його навчання у розмірах та в порядку, встановленим договором.

Розмір плати за навчання встановлюється на весь строк надання освітньої послуги (термін навчання з 2017 – 2021) й становить 34 790,00 грн. Замовник повністю вносить плату за визначений період навчання, не пізніше початку календарного місяця, у якому повинна здійснюватися чергова плата за освітню послугу (п. 5.4 Договору).

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 від 16 березня 2021 року до договору укладеною між замовником та студентом, яка є невід`ємною частиною договору, сторони домовилися про те, що: відповідач бере на себе зобов`язання повернути позивачу грошові кошти, сплачені за навчання згідно договору №80-1/17 від 31 серпня 2017 рку у наступних випадках: відрахування відповідача з навчального закладу за порушення навчальної дисципліни; переведення без погодження із замовником до іншого навчального закладу; звільнення відповідача з ДП «Антонов» у період навчання у навчальному закладі, а також у період трьох років з дня отримання диплому про закінчення навчання.

Позивач умови договору виконав в повному обсязі без будь-яких зауважень, у тому числі оплатив у повному обсязі вартість навчання відповідача у розмірі 34 790,00 грн та стипендії в розмірі – 80 376,00 грн, а всього – 115 166,00 грн, що підтверджується Листом Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківській авіаційний інститут» від 30 липня 2025 року за №38-29/728, платіжними дорученнями на оплату, актами здачі-приймання виконаних робіт, підписаними без зауважень позивачем та виконавцем.

Після закінчення навчання у НАУ ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» відповідач отримав диплом бакалавра (серія НОМЕР_1 від 30 червня 2021 року), що підтверджується Наказом про завершення навчання № 672-уч від 29 червня 2021 року.

У трудових відносинах з підприємством відповідач перебував з 22 вересня 2021 року по 03 травня 2024 року, що підтверджується Наказом ДП «Антонов» № 3398кп від 21 вересня 2021 року про прийняття на роботу та Наказом ДП «Антонов» №4173ку від 03 травня 2024 року про звільнення відповідача за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Таким чином, відповідач не відпрацював три роки на підприємстві позивача з дня отримання диплому, при цьому не повернув грошові кошти, сплачені АТ «Антонов» за його навчання, чим порушив зобов`язання, передбачені пунктом 1 Додаткової угоди №1 до Договору.

Акціонерне товариство «Антонов» на адресу відповідача направило письмову Вимогу №126/19335-25 від 04 грудня 2025 року в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України та запропонувало у семиденний термін з дати отримання вимоги повернути грошові кошти, сплачені за навчання. Проте, протягом вищезазначеного строку, відповідач кошти не повернув.

Ураховуючи викладене, просить стягнути з відповідача на користь Акціонерного товариства «Антонов», грошові кошти в розмірі 115468,90 грн, з яких 115166,00 грн – сума основної заборгованості, 302,90 грн 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Також представник позивача просить, відповідно до частин 10, 11 статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних трьох процентів річних до моменту фактичного виконання відповідачем рішення з урахуванням приписів ст. 625 ЦКУ, та визначити в судовому рішенні правила їх розрахунку за формулою: сума боргу х 3% / 100 / 365 х кількість днів прострочення.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2026 року року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено підготовче судове засідання.

20 квітня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що відповідач виконав взяті на себе зобов`язання перед позивачем. Після закінчення навчання працевлаштувався за направленням позивача, відпрацював два роки вісім місяців на підприємстві, а звільнився під час воєнного стану не допрацювавши чотири місяці до трьох років визначених договором, залишивши місце праці, але зробив це вимушено змінивши місце проживання.

Позивачем не враховано норму ст.57-1 Закону України « Про освіту» № 2145 -У111 від 05 вересня 2017 року Державні гарантії в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану, а саме: здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом.

Також, представник позивача зазначає, що позивачем не враховано висновок Великої Палати Верховного суду за яким, якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням, то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

На думку представника відповідача, відповідач виконав договірні зобов`язання, працевлаштувався за направленням позивача, відпрацював 2 роки 8 місяців, а звільнився врахувавши державні гарантії в умовах воєнного стану оскільки був вимушений змінити місце проживання, йому гарантоване збереження місця роботи, середнього заробітку та інших виплат передбачених законом. Відповідачем не порушено договірне зобов`язання, а тому відсутні підстави для задоволення необґрунтованого позову.

28 квітня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій представник відповідача відхиляє доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, заперечує їх в повному обсязі з огляду на наступне.

Твердження відповідача, що позивачем не враховано норму ст.57-1 Закону України «Про освіту» ґрунтується на припущеннях, є хибним та не відповідає дійсності, оскільки відповідно до вказаної норми Закону, державні гарантії в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану стосуються здобувачів освіти, працівників закладів освіти, установ освіти та наукових установ. Відповідач на момент звільнення з роботи, не належав до жодної з перелічених категорій передбачених статтею 57-1 ЗУ «Про освіту», а від так відсутні підстави вважати про неврахування позивачем норм вказаного Закону.

Також, представник відповідача вважає, що відповідач виконав взяті на себе зобов`язання перед позивачем, оскільки після навчання, працевлаштувався за направленням позивача, відпрацював 2 роки 8 місяців в ДП «Антонов» а звільнився під час воєнного стану не допрацювавши 4 (чотири) місяці - до 3 (трьох) років передбачених договором, залишивши місце праці, зробивши це вимушено залишивши місце проживання, тому позивачем нібито не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, при цьому не зазначено які саме, однак зі змісту вказаних тверджень можна припустити, що йдеться про п.66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 по справі №607/3693/17.

Так, згідно з пунктом 66 вказаної постанови суд виснував, що вирішуючи аналогічні спори, судам слід керуватись таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Крім того, пунктом 67 вказаної постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця. У даному випадку, між сторонами даного спору виникли цивільно-правові відносини, які порушив відповідач, коли не відпрацював не менше трьох років на підприємстві, в іншому випадку .

Ухвалою суду від 07 травня 2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимог підтримав у повному обсязі. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що 21 серпня 2019 року між Національним аерокосмічним університетом ім. М.Є. Жуковського «Харківській авіаційний інститут» та Державним підприємством «Антонов» укладено договір про співпрацю №12.2588.2019 з реалізації дуальної форми здобуття освіти ( а.с. 26-28).

Предметом цього договору є співпраця в реалізації основних і додаткових освітніх послуг на користь здобувачів вищої освіти з нормативним і скороченим терміном навчання за замовленням/погодженням з підприємством, цільової підготовки фахівців різних освітніх ступенів за спеціальностями вищої освіти згідно з існуючих в університеті ліцензій, нормативної бази і документів з організації освітнього процесу за дуальною формою здобуття освіти відповідно до законодавства України і нормативних актів університету, у тому числі, організації та здійснення дуального навчання студентів.

31 серпня 2017 року між Національним аерокосмічним університетом ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (виконавець), ДП «Антонов» (замовник) та ОСОБА_1 (одержувач) укладений Договір про надання освітніх послуг № 80-1/17 за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу освітньої послуги, а саме: здобуття вищої освіти денної форми навчання з 01 вересня 2017 року по 30 червня 2023 року, ступінь бакалавр, спеціальність 134 «Авіаційна та ракетно-космічна техніка», 240 кредитів, а замовник зобов`язується своєчасно вносити плату за освітню послугу у розміру та порядку, встановлених цим договором ( а.с. 29-30).

Згідно з п.п.5.1 договору розмір плати встановлюється за весь період надання освітньої послуги у національній валюті України, при цьому виконавець має право змінювати розмір плати за навчання не частіше одного разу на рік і не більше як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік з обов`язковим укладанням додаткової угоди до Договору.

Пунктами 5.2, 5.3 договору визначено, що річна вартість навчання становить: курс 1 навчальний рік 2017/2018 – 7500 грн; курс 2 навчальний рік 2018/2019 - 8250 грн; курс 3 навчальний рік 2019/2020 - 9070 грн; курс 4 навчальний рік 2020/2021 - 9970 грн. Загальна вартість освітньої послуги становить 34790,00 грн.

Відповідно до п. п.5.4, 5.5 договору здійснення освітньої послуги проводиться виключно на умовах попередньої оплати вартості навчання за визначений період навчання, або за весь термін навчання. Замовник повністю вносить плату за визначений період навчання (навчальний рік, семестр) не пізніше початку календарного місяця, у якому повинна здійснитися чергова плата за освітню послугу. Строки внесення плати: щомісяця.

Сторони домовилися, що умови договору можуть застосовуватися до відносин між ними, які виникли до його укладення (п.8.4 договору).

16 березня 2021 року між ДП « Антонов» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угода №1 до Договору № 80-1/17 від 31 серпня 2017 року про наступне: студент бере на себе зобов`язання повернути ДП «Антонов» грошові кошти, сплачені за навчання згідно договору № 80-1/17 від 31 серпня 2017 року у наступних випадках: відрахування студента з навчального закладу за порушення навчальної дисципліни; переведення без погодження із замовником до іншого навчального закладу; дострокового припинення дії договору №12.3174.2019 від 23.08.2019 з ініціативи студента; звільнення студента з ДП «Антонов» у період навчання у навчальному закладі, а також у період трьох років з дня отримання диплому про закінчення навчання (а.с.31).

До матеріалів справи долучено договір № 103-16 від 25 серпня 2016 року укладений між Національним аерокосмічним університетом ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (виконавець), ДП «Антонов» (замовник) відповідно до якого виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити підготовку фахівців за навчальними програмами, адаптованими до вимог замовника, далі освітню послугу, з метою підготовки фахівців з 1-3 рівнем вищої освіти за спеціальностями та спеціалізаціями наведеними у додатку до договору; додаток 1 до договору № 103-16. Перелік студентів, що проходять підготовку за кошти ДП « Антонов» та навчаються за контрактом (денна форма) в 2016/2017 році; додаток 1 до договору № 103-16. Перелік студентів, що проходять підготовку за кошти ДП « Антонов» та навчаються за контрактом (денна форма) в 2017/2018 році; кошторис витрат ДП «Антонов» по договору № 103-16 від 25 серпня 2016 року про спільну підготовку фахівців для підприємства ДП «Антонов» на 2017/2018 навчальний рік на загальну суму 2528548,00 грн; кошторис витрат ДП «Антонов» по договору № 103-16 від 25 серпня 2016 року про спільну підготовку фахівців для підприємства ДП «Антонов» на 2018/2019 навчальний рік на загальну суму 5000000,00 грн; кошторис витрат ДП «Антонов» по договору 12.2588.2019 від 21 серпня 2019 року про спільну підготовку фахівців для підприємства ДП «Антонов» на 2020/2021 навчальний рік на загальну суму 5860000,00 грн (а.с. 29-40).

Відповідно до наказу НАУ ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» №1310-уч від 17 серпня 2017 року «Про зарахування на навчання» з додатком до нього ОСОБА_2 був зарахований з 01 вересня 2017 року студентом 1 курсу денної форми навчання за спеціальностями для здобуття освітнього ступеня «бакалавр» за кошти фізичних та юридичних осіб.

Згідно з договорами про сумісну підготовку спеціалістів для підприємства ДП «Антонов» відповідачу було призначено стипендію, що підтверджується відповідними наказами, а саме: наказом 1744-уч від 18 вересня 2017 року з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 1400,00 грн; наказом 190-уч від 24 січня 2018 року з 01 січня 2018 року по 30 червня 2018 року у розмірі 1660,00 грн; наказом 229-уч від 22 січня 2019 року з 01 січня 2019 року по 30 червня 2019 року у розмірі 1660,00 грн; наказом 836-уч від 30 червня 2020 року з 01 липня 2020 року по 31 січня 2021 року у розмірі 1660,00 грн; наказом 248-уч від 06 лютого 2020 року з 01 лютого 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 1660,00 грн; наказом 591-уч від 04 червня 2021 року з 01 червня 2021 року по 30 червня 2021 року у розмірі 1660,00 грн ( а.с. 45-53).

На підтвердження оплати освітніх послуг позивачем до позовної заяви додані відповідні платіжні доручення про перерахування на рахунок НАУ ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» грошових коштів за підготовку здобувачів освіти за договором №12.2588.2019 від 21 серпня 2019 року, договором № 103-16 від 25 серпня 2016 року.

30 червня 2021 року відповідач отримав диплом бакалавра серія НОМЕР_1 , що підтверджується Наказом про завершення навчання №672-уч від 29 червня 2021 року з додатками ( а.с. 70).

21 вересня 2021 року на підставі наказу ДП «Антонов» № 3398- кп «Про прийом на роботу» ОСОБА_1 зарахований на роботу з 22 вересня 2021 року на посаду інженер- технолог.

Відповідно до наказу ДП «Антонов» № 4173 ку від 03 травня 2024 року про припинення трудового договору відповідач був звільнений із посади інжеера-дослідника 2 категорії на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням ( а.с. 42)

На запит заступника генерального директора ДП «Антонов» № 1000/11184-25 від 22 липня 2025 року НАУ ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» було надано інформацію щодо витрачених коштів на навчання зазначених випускників, що навчалися за тристоронніми договорами за рахунок підприємства, зокрема, щодо ОСОБА_1 підприємством у період з 01 вересня 2017 року по 30 червня 2021 року було перераховано за навчання 34790,00 грн, перераховано та сплачено стипендії 80376,00 грн, а всього 115166,00 грн (лист №20802-25 від 12 серпня 2025 року)( а.с. 41).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до частини 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частини 1, 2 ст.530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов`язанні встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №607/3693/17 зазначено наступне:

«Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими» (п.58).

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що, вирішуючи аналогічні спори, судам слід керуватись таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.

На переконання Великої Палати Верховного Суду покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах» (п.п.66-68).

«Щодо обв`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором ро навчання кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався в ряді справ.

У справі Chitos проти Греції (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ вважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі Lazaridis проти Греції (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 Євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

В аналогічній справі Charalambos Pierrakos проти Греції (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справуChitos проти Греції, п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.

У справі Yanas?k проти Туреччини (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції» (п.п.73-82).

«Обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. В протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету» (п.п.83-85).

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2024 року у справі №758/12902/21.

Враховуючи, що між сторонами даного спору виникли цивільно-правові відносини, які порушив відповідач в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки, тобто він порушив добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання, останній повинен повернути сплачені за навчання грошові кошти у розмірі 115166,00 грн позивачу.

Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на норми ст.57-1 Закону України «Про освіту» № 2145 -У111 від 05 вересня 2017 року, оскільки державні гарантії в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану відповідно до норм зазначеної статті розповсюджуються виключно на здобувачів освіти, працівників закладів освіти, установ освіти, наукових установ.

Також, слід зазначити, що згідно зі ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, власник повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, №58 при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Відповідно до наказу ДП «Антонов» № 4173 ку від 03 травня 2024 року про припинення трудового договору відповідач був звільнений з посади інженера -дослідника 2 категорії на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Докази на підтвердження звільнення відповідача з посади за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання в матеріалах справи відсутні.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Суд вважає, що грошове зобов`язання відповідача виникло на підставі листа-вимоги і може вважатися простроченим після спливу семи днів з дати його отримання.

Як зазначає представник позивача Акціонерне товариство «Антонов» направило на адресу відповідача письмову вимогу №126/19335-25 від 04 грудня 2025 року в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України та запропонувало у семиденний термін з дати отримання вимоги повернути грошові кошти, сплачені за навчання,

Днем пред`явлення письмової вимоги є 23.12.2025 року, про що свідчить інформація з офіційного сайту АТ «Укрпошта» про відстеження пересилання поштового відправлення та про неможливість вручення його адресату – закінчення встановленого терміну зберігання (трекінг поштового відправлення № 0505514960334 з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта») ( а.с. 72).

За розрахунком позивача розмір 3% річних за період з 31 грудня 2025 року по 31 січня 2026 року становить 302,90 грн (115166,00 грн х 3% : 365 днів х 32 дні).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також зважаючи на те, що обставини щодо невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд вважає, що вимоги позивача про сплату відповідачем 3% річних за прострочення грошового зобов`язання за договором про надання освітніх послуг є правомірними.

Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в межах заявлених позовних вимог.

Щодо вимоги позивача відповідно до частин 10, 11 статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних трьох процентів річних до моменту фактичного виконання відповідачем рішення з урахуванням приписів ст. 625 ЦКУ, та визначити в судовому рішенні правила їх розрахунку за формулою: сума боргу х 3% / 100 / 365 х кількість днів прострочення.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

При цьому вказана стаття є нормою процесуального права, оскільки розміщена в процесуальному законі і до того ж не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів до моменту виконання судового рішення.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних трьох процентів річних до моменту фактичного виконання відповідачем рішення з урахування приписів ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено 2662,40 грн судового збору, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягать стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у відповідному розмірі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 27, 80, 141, 206, 211, 258-259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Антонов» до ОСОБА_1 , про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства «Антонов», код ЄДРПОУ 14307529 грошові кошти в розмірі 115468,90 грн (сто п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень 90 копійок) з яких 115166,00 грн – сума основної заборгованості, 302,90 грн 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства «Антонов», код ЄДРПОУ 14307529 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач Акціонерне товариство «Антонов», код ЄДРПОУ 14307529 , адреса місцезнаходження: 03062, м. Київ, вул. Мрії, буд.1;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 13.08.2026.

Суддя А.М. Левченко