Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №160/3949/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/3949/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення у справі №160/3949/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі № 160/3949/24 адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) № 239 від 29.03.2018 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву подану представником ОСОБА_1 від 17.02.2017 про призначення та виплату пенсії за віком в розмірі, згідно з нормами чинного законодавства з компенсацією втрати частини доходу на визначений пенсіонером банківський рахунок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі № 160/3949/24 набрало законної сили.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі № 160/3949/24 відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що у цій справі вже проводилась процедура судового контролю за виконанням рішення суду, ухвалою суду від 26.01.2026 було прийнято звіт суб`єкта владних повноважень, яку постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 залишено без змін. Підстав для повторного встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі не має.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року по справі № 160/3949/24.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Також, зазначає про те, що «Часткова» виплата компенсації в сумі 106,06 грн є знущанням та невиконанням рішення суду. Будь-якого обґрунтування щодо не виплати компенсації втрати частини доходу в повному обсязі за визначений судом період ухвала від 19.06.2026 року не містить.

Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при постановленні оскарженої ухвали, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Частиною 1 статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, частиною 1 статті 382-3 КАС України визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 прийнято та затверджено звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі №160/3949/24.

Приймаючи звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі №160/3949/24 судом було з`ясовано, що відповідачем на виконання рішення ухваленого у справі №160/3949/24 позивачу призначено пенсію за віком з 17.02.2017. Заборгованість по пенсії за період з 17.02.2017 по 31.08.2024 в сумі 193214,43 грн було нараховано у вересні 2024 року для виплати на банківську установу АТ «ОТП Банк», але вона не була зарахована на рахунок пенсіонера з причини «закриття поточного рахунку». Після цього заборгованість по пенсії з приведенням у відповідність розміру пенсії відповідно до норм чинного законодавства за період з 17.02.2017 по 30.09.2024 в сумі 214717,83 грн та пенсія за жовтень 2024 року в сумі 3826,00 грн перераховувались через відділення поштового зв`язку 51931, але не були отримані пенсіонером з причини «відсутній». Заборгованість по пенсії за період з 17.02.2017 по 31.10.2024 в сумі 218543,83 грн перерахована та отримана заявницею через поштове відділення зв`язку 51931 у листопаді 2024 року. Дата виплати – 18 число. Кошти не повертались. У період з 01.11.2024 по 30.04.2025 пенсійні виплати перераховувались через поштове відділення зв`язку 51931. Кошти не повертались. Компенсація втрати частини доходу за період з 17.02.2017 по 31.08.2024 в сумі 106,06 грн після проведеної перевірки виплачена ОСОБА_1 18.12.2024 через поштове відділення зв`язку 51931. Кошти не повертались. З серпня 2025 року пенсійні виплати за період з 01.05.2025 по 31.08.2025 у сумі 16 856 грн та за подальші періоди по теперішній час перераховуються на визначений пенсіонеркою банківський рахунок в АТ «ОЩАДБАНК». Зважаючи на викладене, вважає, що покладені судом зобов`язання відповідачем виконано.

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що згідно з відомістю №3/04705 від 18.12.2024 ОСОБА_1 , зокрема, виплачено 106,06 грн, що становить компенсацію втрати частини доходу за період з 17.02.2017 по 31.08.2024.

Зважаючи на те, що компенсацію втрати частини доходу за період з 17.02.2017 по 31.08.2024 у розмірі 106,06 грн позивачу виплачено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виконання відповідачем судового рішення у цій частині, а тому підстав для повторного встановлення судового контролю за заявою позивача не має.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі № 160/3949/24 не визначався розмір компенсації втрати частини доходу, а тому незгода позивача з розміром такої компенсації не може бути вирішена шляхом встановлення судового контролю за виконанням судового рішення ухваленого у цій справі.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі №160/3949/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі №160/3949/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко