Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №520/1081/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 р. Справа № 520/1081/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., повний текст складено 18.05.26 по справі № 520/1081/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 вернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – ГУ ПФУ у Вінницькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області), у якому просить:

визнати неправомірним рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 204950002486 від 14.01.2026 про відмову у проведенні перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, на підставі довідок Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області: № 04-50/7 від 06.01.2026 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2026;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідок Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харьківській області № 04-50/7 від 06.01.2026 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2026;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити індексацію заборгованості довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2026 до моменту прийняття рішення на даній справі.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі вищевказаної довідки відмовлено. Вважає таке рішення протиправним та просить його скасувати. У зв`язку із цим просить зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та здійснити індексацію заборгованості щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 14.01.2026 № 204950002486 про відмову у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2026, згідно з довідки від 06.01.2026 № 04-50/7, виданої Територіальний управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 328.00 грн), установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити індексацію заборгованості довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2026 до моменту прийняття рішення у цій справі.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ у Вінницькій області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України № 1402-VIII). З 18.02.2020 з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020, порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону України № 1402-VIII, згідно з якою розмір зазначеної виплати не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Вказує, що відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 920.00 грн, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102.00 гривні. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 209.00 грн, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31.12.2025. Отже, на даний час підстави для перерахунку у зв`язку з зміною розміру складових суддівської винагороди відсутні. Посилається на те, що оскільки після 18.02.2020 (дата прийняття Конституційним Судом України рішення № 2-р/2020) розмір складових суддівської винагороди не змінювався, правові підстави для проведення спірного перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні. Отже, Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь-які протиправні дії відносно позивача. Посилається на рішення Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.

Також, не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що заява за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Вінницькій області. Рішенням від 14.01.2026 № 204950002486 ГУ ПФУ у Вінницькій області позивачу відмовлено в проведенні перерахунку. Зазначає, що ГУ ПФУ в Харківській області не приймало жодного рішення по суті звернення позивача за перерахунком пенсії, а відтак, оскільки оспорюване рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області то і на останнього має бути покладений обов`язок відновлення порушених прав позивача. Щодо здійснення перерахунку, головне управління зазначає, що статтею 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-ІХ «Про державний бюджет на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб , який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді установлено на рівні, встановленого для відповідного державного органу станом на 31.12.2025. Отже, на даний час підстави для перерахунку у зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди відсутні. Посилається на те, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Щодо індексації заборгованості, посилається на те, що індексація не входить до, встановленого ст. 135 Закону України № 1402-УПІ, складу грошового забезпечення судді, тому відсутні правові підстави для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із включенням до її складу індексації.

Від позивача до суду надійшла заява, в якій просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Харківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківської області складено довідку від 06.01.2026 № 04-50/7 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 станом на 01.01.2026.

07.01.2026 позивачем подано до пенсійного органу заяву про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 06.01.2026 № 04-50/7.

Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 14.01.2026 № 204950002486 відмовлено позивачу у проведенні перерахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці, з урахуванням розміру суддівської винагороди, зазначеної в довідці від 06.01.2026 № 04-50/7.

Рішення обґрунтоване тим, що з 18.02.2020 з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020, порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону України № 1402-VIII, згідно з якою розмір зазначеної виплати не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Статтею 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про державний бюджет на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді установлено на рівні, встановленого для відповідного державного органу станом на 31.12.2025. Отже, на даний час підстави для перерахунку у зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди відсутні.

Позивач вважає протиправним оскаржуване рішення та просить його скасувати, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України № 1402-VIII. Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд зазначив про наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок позивачу з 01.01.2026 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 06.01.2026 № 04-50/7, з урахуванням раніше проведених платежів, а відтак з цих підстав у позовній вимозі з цього питання до ГУ ПФУ в Харківській області необхідно відмовити. Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Харківський області здійснити позивачу виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вищевказаної довідки, суд зазначив, що оскільки позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Харківській області, який після ухвалення ГУ ПФУ у Вінницькій області рішення про перерахунок пенсії на виконання судового рішення, зобов`язаний передати електронну пенсійну справу позивача до ГУ ПФУ в Харківській області для виплати довічного грошового утримання судді у відставці, а відтак підстави стверджувати що ГУ ПФУ в Харківській області не здійснить виплату перерахованого довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення про перерахунок пенсії прийняте суб`єктом владних повноважень у суду відсутні. Подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (ГУ ПФУ в Харківській області) щодо невиконання рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці можуть бути предметом судового розгляду, однак виникнення необхідність звернення до суду з цього питання у цій справі не установлено, а відтак у такій позовній вимозі необхідно відмовити. Також суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити індексацію заборгованості довічного грошового утримання судді у відставці позивача, починаючи з 01.01.2026 до моменту ухвалення рішення у цій справі.

Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України 1402-VIII, частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб – 3 328.00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31.12.2025.

Отже, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2 102.00 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018).

30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій”.

Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону України № 1402-VIII (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктами 1, 2 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі – Закон України № 2017-III) державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України № 2017-III).

Згідно з приписами статті 6 Закону України № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон України № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України № 966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зазначеною нормою Закону України № 966-XIV визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”. Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб – 3 328.00 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31.12.2025.

Варто зазначити, що зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України № 1402-VIII.

Колегія суддів наголошує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 № 10-рп/2008.

Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може бути змінена без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2026 (3 328.00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді – 2 102.00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», є протиправною.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25.

У постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 102.00 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та, відповідно, що з 01.01.2024 не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:

у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

У справі № 200/2309/25, як і у справі № 520/1081/26, предмет спору стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме наявності підстав для здійснення такого перерахунку з огляду на зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.

Суд апеляційної інстанції при ухвалені рішення враховує релевантні правові позиції Верховного Суду, зокрема викладені у постановах від 10.07.2026 у справі № 240/16050/24, від 09.07.2026 у справі № 420/37905/24, від 09.07.2026 у справі № 420/7951/25, від 09.07.2026 у справі № 160/31923/24, від 07.07.2026 у справі № 320/15746/24, від 07.07.2026 у справі № 380/8058/25, від 14.07.2026 у справі № 580/1285/25.

Щодо посилань ГУ ПФУ у Вінницькій області на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, колегія суддів зазначає наступне.

Так, предмет спору у цій справі стосується правомірності рішення пенсійного органу щодо відмови позивачу у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки територіального органу ДСА України та зобов`язання здійснити перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в той час, як у розглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі № 240/9028/24 предметом спору була протиправність дій Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 до 08.02.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України № 1402-VIІІ, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684.00 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028.00 грн.

Відтак, колегія суддів уважає, що ця справа не є подібною до справи № 240/9028/24, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, а натомість є подібною до справи № 200/2309/25, розглянутої Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 14.01.2026 № 204950002486 про відмову у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_1 та зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2026, згідно з довідки від 06.01.2026 № 04-50/7, виданої Територіальний управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 328.00 грн), установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо задоволення позову в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити індексацію заборгованості довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2026 до моменту прийняття рішення у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 за № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон України № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина 2 статті 19 Закону України № 2017-ІІІ).

Статтею 9 Закону України № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон України № 1282-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону України № 2011-ХІІ містить відсилочну норму, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер.

Статтею 6 Закону України № 1282-ХІІ встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок № 1078), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Положеннями пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Отже, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону України № 2017-ІІІ, Закону України № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити індексацію заборгованості довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2026 до моменту прийняття рішення у цій справі.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг відповідачів, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 по справі № 520/1081/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко