Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №520/3019/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 р. Справа № 520/3019/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., повний текст складено 20.05.26 по справі № 520/3019/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить суд:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон України № 796-ХІІ);

зобов`язати ГУ ПФУ у Харківській області здійснити з 14.08.2025 ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум);

стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 064.96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000.00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Харківській області здійснити з 14.08.2025 ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000.00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що розмір пенсії позивача станом на 01.01.2026 складає 13 425.40 грн, де: основний розмір пенсії від середнього заробітку – 50 % від 25 861.34 грн (8 913.83*2.90126) 12 930.67 грн. Розмір пенсії по втраті годувальника 12 662.77 грн. Підвищення членам сімей загиблих/померлих військовослужбовців, інвалідів війни (25% від 2 595.00 грн.) 648.75 грн. Щомісячна компенсація непрацездатному члену сім`ї за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи 113.88 грн. Обмеження в індексації з 01.03.2023 - 267.90 грн. В подальшому позивачка звернулась до головного управління з особистою заявою від 23.01.2026 в якій просила здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум). Головне управління у відповідь на заяву листом від 19.02.2026 № 10549-6017/Д-03/8-2000/26 повідомило, що рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 за № 1- р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України, ч.3 ст.54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 за № 76-VIII (далі – Закон України № 76-VIII) щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, та яка втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Рішення КСУ № 1 (тобто, з 07.07.2021). Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 за № 4-р(І)/2024 (далі -Рішення КСУ № 4) визнано такою, що не відповідає Конституції України, ч.3 ст.54 Закону України № 796-ХІІ (із змінами) та яка втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022 зі змінами. Оскільки 29.06.2021 на виконання Рішення КСУ № 1 Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Рішення КСУ № 1 здійснено нормативне регулювання ст.54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, а саме: викладено її у новій редакції згідно із Законом України № 796-ХІІ щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29.06.2021 за № 1584- IX (далі – Закон України № 1584-IX); оскільки згідно із Рішенням КСУ № 4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 1584-IX на даний час є чинною, правових підстав для здійснення Вам перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 50 % від 10 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України № 796-ХІІ» від 06.06.1996 за № 230/96-ВР - немає.

Також посилається на недотримання позивачем вимоги щодо звернення до органу Пенсійного фонду України із особистою заявою про перерахунок пенсії встановленої Форми згідно із Додатком 1 із доданням усіх необхідних документів згідно із Порядком № 22-1 та Положенням № 13-1. Вказує, що нормами Порядку передбачено два шляхи подачі заяви про призначення пенсії: особисто та через веб-портал електронних послуг. Виключення з цього правила на час виникнення спірних правовідносин міститься лише в абзаці 4 п. 1.1, та стосуються лише тих осіб, які у зв`язку з агресією Російської Федерації тимчасово проживають за кордоном. Можливість надсилання заяви про призначення пенсії поштовою для інших осіб Порядком не передбачена. У заяві про перерахунок пенсії від 23.01.2026 позивач зазначає, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, позивач не належить до кола осіб, які можуть надсилати заяву про призначення пенсії засобами поштового зв`язку. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказує, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату правових послуг не є спів мірним зі складністю справи та можливим об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом. Посилається на те, що представником позивача не надано документів, які б підтверджували фактичний обсяг наданих послуг з правничої (правової) допомоги, час, витрачений адвокатом для надання відповідних послуг, тому заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу не узгоджується з положенням статей 134 і 139 КАС України.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України № 796-ХІІ в разі втрати годувальника після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , який був особою з інвалідністю І групи захворювання, яке пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, у розмірі 50 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника.

Позивач звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою, в якій просила здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).

ГУ ПФУ в Харківській області листом № 10549-6017/Д-03/8-2000/26 від 19.02.2026 на звернення позивача повідомило, що позивач перебуває на обліку та отримуєте пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України № 796-ХІІ. Вказано, що 29.06.2021 Верховною Радою України на виконання Рішення КСУ №1 прийнято Закон України № 1584-IX, яким ч.3, ч.4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ викладено у наступній редакції: В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для 1 групи інвалідності – 6 000.00 грн; для 2 групи інвалідності – 4 800.00 грн; для 3 групи інвалідності – 3 700.00 грн; для дітей з інвалідністю – 3 700.00 грн. Зазначено, що розміри пенсії, передбачені ч.3 цієї статті, починаючи з 2022 щороку з 01 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абз.2 і 3 ч.2 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказано, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 за № 4-р(І)/2024 (далі - Рішення КСУ № 4) визнано такою, що не відповідає Конституції України, ч.3 ст.54 Закону України № 796-ХІІ (із змінами) та яка втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022 зі змінами. Зазначено, що оскільки 29.06.2021 на виконання Рішення КСУ № 1 Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Рішення КСУ № 1 здійснено нормативне регулювання ст.54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 76-VIII, а саме: викладено її у новій редакції згідно із Законом України 1584-IX. Зазначено, що оскільки згідно із Рішенням КСУ № 4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України 1584-IX на даний час є чинною, правових підстав для здійснення позивачу перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 50 % від 10 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України № 796-ХІІ» від 06.06.1996 за № 230/96-ВР - немає.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ у Харківській області вчинено протиправні дії щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що понесені судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача у розмірі 5 000.00 грн.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

За визначенням, наданим в абзаці 22 статті 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058- IV) пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені в статті 36 Закону №1058-IV, яка передбачає, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по ІІI групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому, дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно (стаття 38 Закону України № 1058-IV).

Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України № 796-ХІІ в разі втрати годувальника після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , який був особою з інвалідністю І групи захворювання, яке пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, у розмірі 50 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника.

Частиною 1 ст. 37 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Тобто, відповідно до положень ч. 1 ст. 37 Закону України № 1058-ІV, розмір пенсії позивача має становити 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, яку він одержував на день смерті, в даному випадку 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України № 796-XII.

Вказаним законом, на виконання статті 16 Конституції України, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Розмір державної пенсії особам, які віднесені до першої категорії осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, визначено статтею 54 Закону України № 796-ХІІ.

Приписами частини четвертої статті 54 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом № 76-VIII, було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

28.12.2014 прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, яким статтю 54 Закону України № 796-ХІ було викладено у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону України № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, законодавець скасував соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР.

Фактично, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII було делеговано Кабінету Міністрів України повноваження із визначення порядку призначення та мінімальних розмірів пенсій за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У зв`язку із викладеним, з дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (01.01.2015), мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначались згідно із Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 зі змінами (далі - Порядок № 1210).

Згідно з підпунктом 1 пункту 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону України № 796-XII розмір пенсій було знижено.

Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021).

За результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

29.06.2021 Верховна Рада України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого статтю 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у новій редакції:

«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності – 6 000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Саме на цю редакцію статті 54 Закону України № 796-XII покликається відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку його пенсії, стверджуючи про те, що вказані законодавчі зміни є чинними, Конституційним Судом України не визнавались неконституційними, а тому вони мають виконуватись пенсійним органом під час обрахування розміру пенсії позивачу.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням пенсійного органу, з огляду на таке.

Як убачається зі змісту статті 54 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України № 230/96-ВР.

За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України” (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

На виконання покладеного статтею 16 Конституції України на державу обов`язку прийнятий Закон України № 796-XII, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб.

Метою Закону України № 796-XII, що її визначено в частині першій статті 1 Закону України № 796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.

Аналізуючи норми статті 54 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР, колегія суддів дійшла висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, з метою реалізації визначених в статті 16 Конституції України засад, установив у Законі України № 796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, як гарантію їх соціального захисту.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист.

У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону України № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР. Водночас, приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Однак держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Також у наведеному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону України № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом України № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону України № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом України № 796-XII у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР.

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону України № 796-ХІІ в редакції Закону України №1584-ІХ, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження Уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 230/96-ВР.

У зв`язку із цим, колегія суддів дійшла до висновку, що прийняттям Закону України № 1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди під час розгляду конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акту, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судами під час вирішення подібних спорів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Як вже було зазначено вище, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР.

Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, в усіх випадках, розміри пенсій для інвалідів по 1 групі, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 10 мінімальних пенсій за віком.

Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР, що узгоджується з висновками, сформульованими Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 та Верховним Судом у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21, від 02.10.2024 у справі № 400/5534/23, від 02.10.2024 у справі № 240/955/24, від 08.10.2024 у справі № 240/1189/24, від 31.03.2025 у справі № 240/35253/23, від 13.05.2025 у справі № 580/7747/24, від 23.04.2026 у справі № 240/1180/24.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ у Харківській області здійснити з 14.08.2025 ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо посилань відповідача на недотримання позивачем вимоги щодо звернення до органу Пенсійного фонду України із особистою заявою про перерахунок пенсії встановленої Форми згідно із Додатком 1 із доданням усіх необхідних документів згідно із Порядком № 22-1 та Положенням № 13-1, колегія суддів зазначає наступне.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України № 1566/11846 від 27.12.2005 з змінами та доповненнями (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно п. 4.3 Порядку, рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку).

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що для переведення перерахунку пенсії на інший особа звертається до пенсійного органу особисто або через свого представника із відповідною заявою, правильність оформлення якої перевіряє відповідальний працівник Пенсійного фонду на стадії приймання документів. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних перерахунку орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення про перерахунок або про відмову у перерахунку пенсії.

Суд зазначає, що позивач 23.01.2026 звертався до Головного управління із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум), яка дає змогу оцінити намір заявника.

Крім того, Законом України № 796-ХІІ, Законом України № 1058-IV, Порядком № 22-1 чи іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення не покладено на особу, яка має право на пенсію у розмірі, передбаченому статтею 54 Закону України № 796-ХІІ, у редакції Закону № 230/96-ВР, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, обов`язку звертатися з окремою заявою про перерахунок такої пенсії.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що пенсія повинна нараховуватись та виплачуватись такому пенсіонеру без будь-якого додаткового звернення цього пенсіонера за нарахуванням та виплатою цієї пенсії при наявності у органу пенсійного фонду документально підтвердженої інформації про наявність у такої особи права на пенсію за статтею 54 Закону України № 796-ХІІ, в редакції Закону № 230/96-ВР.

Як встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України № 796-ХІІ в разі втрати годувальника після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , який був особою з інвалідністю І групи захворювання, яке пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, у розмірі 50 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника.

Тому, відповідач мав обов`язок щодо здійснення нарахування та виплати позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 364, ордер серія АХ № 1325250, копію договору про надання професійної правничої допомоги від 23.01.2026 укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Петренко О.В., копію акту виконаних робіт від 25.02.2026, копію квитанції до прибуткового ордеру, згідно якої Депутат Світланою Віталіївною сплачено 15 000.00 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору про надання професійної правничої допомоги від 23.01.2026 розмір, порядок обчислення і внесення винагороди визначається за домовленістю сторін та підтверджується актом виконаних робіт та касовим ордером, який є невід`ємною частиною договору. Сторони домовились про складання акту у відповідності до ч. 7 ст. 139 КАС України.

Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) від 25.02.2026 адвокатом були або будуть надані Депутат С.В. на виконання договору відповідні послуги, які передбачені договором про надання професійної правничої допомоги від 23.01.2026 :

надання правової інформації 23.01.2026; аналіз наданих документів 23.01.2026; складання заяви про перерахунок пенсії від 23.01.2026; консультації і роз`яснення з правових питань 23.01.2026, 28.01.2026; правовий супровід 28.01.2026; підготовка проекту позовної заяви та її погодження від 09.02.2026-14.02.2026; складання позовної заяви 14.02.2026; оформлення примірників позовної заяви для всіх учасників справи 14.02.2026; вивчення судової практики та аналіз правових позицій ВС (09.02.2026-14.02.2026), складання відповіді на відзив, складання заяви про приєднання доказів, тощо інші дії за необхідності.

Адвокатом були надані ОСОБА_1 на виконання договору відповідні послуги, які передбачені договором про надання професійної правничої допомоги від 23.01.2026.

Юридичні послуги (роботи) надані Адвокатом Петренко О.В. належної якості, зауважень з боку ОСОБА_1 не мається.

Оплата ОСОБА_1 здійснена всього станом на 25.02.2026 у сумі : 15 000.00 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачкою витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 540/707/20.

Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Так, представник відповідача заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що витрати за надання правничої допомоги неспівмірні зі складністю справи.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 755/2587/17.

Щодо послуг : «надання правової інформації 23.01.2026; аналіз наданих документів 23.01.2026; консультації і роз`яснення з правових питань 23.01.2026, 28.01.2026; правовий супровід 28.01.2026; вивчення судової практики та аналіз правових позицій ВС (09.02.2026-14.02.2026)» колегія суддів зазначає, що такі послуги є складовими процесу написання позовної заяви та не можуть вважатись окремими послугами правового характеру, а відтак окремому стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

Крім того, відповідь на відзив в матеріалах справи відсутня.

З урахуванням наведеного, проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, заперечень відповідача, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що сама по собі справа є нескладною, практика судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах є однозначною та численною, тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 5 000.00 грн.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/3019/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий