Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №440/995/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 р. Справа № 440/995/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.05.2026, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, повний текст складено 01.05.26 по справі № 440/995/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, оформлене листом від 23.01.2026 №609/1090;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, на підставі поданого рапорту від 17.12.2025.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі за №1458/1054 від 26.01.2026, на рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 щодо його звільнення із військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 (абзац 13 п.3 ч.12 ) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 про його звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 (абзац 13 п.3 ч.12) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що надані позивачем висновки від 01.10.2025 не є безстроковими, а термін їх дії обмежений 01.10.2026, про що прямо зазначено у таких висновках. Вказує, що «постійний догляд» і «догляд вдома» мають різне змістовне навантаження, в той час як необхідність здійснення саме постійного догляду є тією підставою, яку сформульовано і закріплено у абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в якості підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Стверджує, що позивачем не підтверджено потребу в постійному догляді за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі висновків ЛКК КНП «Хорольський центр ПМСД» №55 та №56 (форма первинної облікової документації №080-4/о) від 01.10.2025. Звертає увагу, що довідка №57 від 01.10.2025 ЛКК КНП «Хорольський центр ПМСД», видана ОСОБА_4 про неможливість надання нею соціальної послуги по догляду не є висновком лікарсько-консультативної комісії про потребу особи в постійному догляді та взагалі не містить будь-якого медичного висновку про потребу ОСОБА_4 в сторонньому догляді. Позивачем не надано відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що підтверджують потребу ОСОБА_4 в постійному догляді. Зауважує, що засвідчення ксерокопій (фотокопій) наданих позивачем документів власним підписом або засвідчення їх підписом адвоката не може вважатися засвідченням копій документів у встановленому порядку, будь-яких повноважень засвідчувати відповідність документів виданих юридичними особами оригіналам фізичним особам не надано.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 без змін; врахувати під час апеляційного перегляду справи нову обставину, яка виникла після ухвалення рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.05.2026, а саме смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть та відповідно до ч.4 ст.308 КАС України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Хорольським ВДРАЦС у Лубенському районі Полтавської області Сумського МУ Міністерства юстиції України. Вказує, що зазначена обставина виникла вже після ухвалення рішення судом першої інстанції та об`єктивно не могла бути предметом дослідження під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому, саме наявність ОСОБА_3 відповідач використовував як один із аргументів для заперечення права позивача на звільнення з військової служби, посилаючись на існування інших членів сім`ї, які нібито можуть здійснювати догляд за особою, що потребує такого догляду. Однак, після смерті ОСОБА_3 відповідні доводи відповідача втратили будь-яке фактичне підґрунтя, оскільки коло осіб, які теоретично могли б забезпечувати догляд за ОСОБА_2 , стало ще більш обмеженим. Стверджує, що зазначена обставина не спростовує висновків суду першої інстанції, а навпаки додатково підтверджує реальну необхідність здійснення позивачем постійного догляду за батьком та фактичну відсутність інших осіб, які могли б забезпечити такий догляд. Звертає увагу, що закон не встановлює вичерпного переліку конкретних медичних документів, а визначає лише коло уповноважених органів (ЛКК, МСЕК, експертні команди), які можуть підтверджувати відповідні обставини. Зауважує, що висновки ЛКК №55 (щодо батька ОСОБА_2 ) та №56 (щодо дідуся ОСОБА_3 ), видані 01.10.2025 КНП «Хорольський центр ПМСД» за формою первинної облікової документації №080-4/о (затвердженою наказом МОЗ України від 09.03.2021 №407, з подальшими змінами), повністю відповідають вимогам законодавства, чинного на момент подання рапорту (17.12.2025). Форма №080-4/о є єдиним нормативним інструментом для фіксації саме цієї категорії осіб - невиліковно хворих, які не можуть самостійно пересуватися/ самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Рекомендація щодо соціальної послуги «догляду вдома» є стандартним формулюванням форми і не зменшує ступінь потреби. Навпаки, саме ця послуга надається особам зі значними порушеннями функцій, які потребують систематичної, регулярної, часто щоденної допомоги. Наголошує, що довідка ЛКК №57 у сукупності з іншими документами є належним і достатнім доказом відсутності інших осіб, здатних здійснювати постійний догляд. Формальні зауваження апелянта щодо назви документа не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції. Зазначає, що належними доказами підтверджено, що: ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком ЛКК №55 від 01.10.2025; ОСОБА_3 , який належав до кола членів сім`ї другого ступеня споріднення, сам потребував стороннього догляду, що підтверджувалося висновком ЛКК №56 від 01.10.2025; ОСОБА_4 не могла здійснювати догляд за особою, яка його потребує, що підтверджується довідкою ЛКК №57 від 01.10.2025. Вважає, що відповідач не забезпечив належного, повного та об`єктивного розгляду рапорту позивача, обмежившись формальним підходом до оцінки поданих документів.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до Військовій частині НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби від 17.12.2025 на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, внаслідок відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Судом встановлено, що батько позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0501209 від 09.10.2015.

За висновком лікарсько-консультативної комісії №55 від 01.10.2025 ОСОБА_2 , у зв`язку з наявністю порушення функцій організму, через які невиліковна хвора особа не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись, потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

До рапорту позивача також додані наступні копії документів: паспорт ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорт батька ОСОБА_2 ; РНОКПП батька ОСОБА_2 ; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією батька ОСОБА_2 ; висновок ЛКК №55 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації №080-4/о) батька ОСОБА_2 ; рішення про розірвання шлюбу батьків; свідоцтво про народження батька ОСОБА_2 ; паспорт дідуся ОСОБА_3 ; висновок №56 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації №080-4/о) дідуся ОСОБА_3 ; копія довідки ЛКК №57 від 01.10.2025 бабусі ОСОБА_4 ; консультативний висновок спеціаліста ОСОБА_4 .

Військова частина НОМЕР_1 листом №609/1090 від 23.01.2026 повідомила позивача про те, що з доданих до рапорту документів, а саме висновку №56 (форма 080-4/о) від 01.10.2025, про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а у довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №05012009 рекомендовано медикаментозне санаторно-курортне лікування, висновок про необхідність здійснювати постійний догляд відсутній. Разом з тим копії зазначених вище довідок потребують завірення належним чином, з метою підтвердження їх достовірності. Враховуючи зазначене та наявні документи, додані до рапорту, підстав для звільнення ОСОБА_2 з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не вбачається.

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 (абз.12 п.3 ч.12) ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності відмови Військової частини НОМЕР_1 , викладеної у листі №1458/1054 від 26.01.2026, на рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 щодо його звільнення із військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 (абз.13 п.3. ч.12) ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 про його звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 (абз.13 п.3. ч.12) ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень військової частини.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній апелянтом частині, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У силу положень абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно з п.3 Указу Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 поширено дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підставою для такої відмови стало те, що з доданого до рапорту висновку №56 (форма 080-4/о) від 01.10.2025, про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а у довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №05012009 рекомендовано медикаментозне санаторно-курортне лікування, висновок про необхідність здійснювати постійний догляд відсутній.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів враховує, що процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі по тексту - Положення №1317; чинне на час встановлення батьку позивача – ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності та яке 01.01.2025 втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338).

Відповідно до п.п. 19, 24 Положення №1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві” (Офіційний вісник України, 2019 р., № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Згідно з п.4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами пп.1 п.11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами п.3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з п.п. 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з п.п. 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, колегія суддів вважає, що саме вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

За обставинами справи, ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №05012009 від 09.10.2015. Висновок про умови та характер праці: протипоказана важка фізична праця.

Водночас, необхідність у постійному сторонньому догляді вказаною довідкою МСЕК серії АВ №05012009 від 09.10.2015 не визначено.

Колегія суддів зауважує, що вказана довідка МСЕК серії АВ №05012009 від 09.10.2015 не є документом, що підтверджує необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 в розумінні положень Закону №2232-XII, а лише свідчить про надання йому рекомендації.

При цьому, визначення потреби у постійному сторонньому догляді не входить до повноважень ЛКК щодо осіб з інвалідністю, а є виключною компетенцією МСЕК.

Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.

Також у постанові від 11.04.2024 по справі №420/16689/23 Верховний Суд зазначив, що документ, який підтверджує відомості, що необхідні для застосування положень щодо звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, повинен відповідати встановленій формі, має бути виданий уповноваженим органом, до компетенції якого належить це чинним законодавством органу, та містити інформацію про строк, на який він виданий, оскільки військовослужбовець ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 наголосив на необхідності з`ясування судами, чи відповідає висновок ЛКК встановленій формі, чи містить він всі відомості, притаманні такому медичному висновку, на підставі якої інформації він видавався та, за підсумком цього, чи є він належним доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За цим, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 , викладеної у листі за №1458/1054 від 26.01.2026, на рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 щодо його звільнення із військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 (абзац 13 п.3 ч.12 ) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 про його звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 (абзац 13 п.3 ч.12) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

За цим, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 по справі № 440/995/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло