Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №520/1059/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 р. Справа № 520/1059/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І.) від 15.05.2026 по справі № 520/1059/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 110 230,12 грн (сто десять тисяч двісті тридцять гривень, 12 копійок); зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 110 230,12 грн (сто десять тисяч двісті тридцять гривень, 12 копійок); визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (включно) за весь час затримки їх виплати з 01 червня 2016 року по день фактичної виплати 18 грудня 2025 року; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (включно) за весь час затримки їх виплати з 01 червня 2016 року по день фактичної виплати 18 грудня 2025 року; стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за незаконну затримку виплати заробітної плати та повного розрахунку при звільненні, у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн (двадцять вісім тисяч дев`ятсот сімдесят три гривні, 94 копійки). Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн (двадцять вісім тисяч дев`ятсот сімдесят три гривні, 94 копійки). Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (включно) за весь час затримки їх виплати з 01 червня 2016 року по день фактичної виплати 18 грудня 2025 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (включно) за весь час затримки їх виплати з 01 червня 2016 року по день фактичної виплати 18 грудня 2025 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що наказом ГУНП в Харківській області від 09.11.2022 №546 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», а саме у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до іншого відомства. Вказує, що зазначена підстава припинення служби має особливий правовий характер та не є звільненням у звичайному розумінні припинення трудових правовідносин, оскільки особа не припинила проходження публічної служби та не втратила статус особи, яка перебуває на державному забезпеченні, а продовжила проходження служби в іншому державному органі, а саме: Бюро економічної безпеки України, що підтверджується фотокопією трудової книжки, яка долучена позивачем до позову. Стверджує, що фактично відбувся перехід (переведення) позивача до іншого державного органу – Бюро економічної безпеки України, а не остаточне припинення трудової чи службової діяльності. Відтак відсутня сама мета правового регулювання статей 116, 117 КЗпП України, яка полягає у забезпеченні своєчасного остаточного розрахунку з працівником у зв`язку з припиненням його трудових відносин та втратою джерела доходу. Звертає увагу, що позивачем в позовній заяві невірно зазначено середньоденну заробітну плату (605,66 грн), внаслідок чого судом першої інстанції залишено поза увагою довідку про доходи №188, видану з урахуванням Постанови №100 та невірно обчислено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Зауважує, що обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (за період з 11.11.2022 по 11.05.2023) складатиме 94 933,02 грн (521,61 грн х 182). Однак, у випадку застосування загального порядку обчислення, наведений підхід призведе до значного перевищення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні над сумою заборгованих виплат (28 973,94 грн). Наголошує, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що з 07.11.2015 по 10.11.2022 ОСОБА_1 проходив публічну службу в Головному управлінні Національній поліції в Харківській області на різних посадах. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області №546 о/с від 09.11.2022, згідно із Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII за п.8 ч.1 ст.77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) позивача звільнено зі служби в поліції з 10.11.2022, з виплатою компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за період з 01.01.2022 по 10.11.2022 у кількості 38 діб. Тобто, трудові відносини з ГУ НП в Харківській області 10.11.2022 були припиненні, про що було внесені відповідні записи у трудову книжку ОСОБА_1 , а підстава звільнення зі служби Національної поліції впливають вже на інші наслідки, такі як розмір вихідної допомоги, право на пенсійне забезпечення та інше. Тому суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин ст.ст. 116 та 117 КЗпП України та звернув увагу, що правовідносини, які регулюються ст.117 КЗпП, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Зазначає, що суд першої інстанції чітко обґрунтовував та застосував правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 по справі №489/6074/23, та врахував і розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, а також поведінку осіб, та забезпечив справедливий баланс інтересів сторін трудових відносин, зменшивши заявлений у позовній заяві розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 зі 110 230,12 грн до 28 973,94 грн.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України та наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області №546 о/с від 09.11.2022 звільнений зі служби з 10.11.2022 за п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі №520/13346/25, яке набрало законної сили 09.12.2025, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 52 доби основної та додаткової відпусток за період проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 10.11.2022 в сумі 27123,72 грн та індексацію грошового забезпечення з 01.06.2016 по 31.10.2017.

18.12.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі №520/13346/25 відповідачем сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 3206,41 грн.

Також, 18.12.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі №520/13346/25 відповідачем сплачено позивачу компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпусток у сумі 25767,53 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 (включно) за весь час затримки їх виплати з 01.06.2016 по день фактичної виплати 18.12.2025.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 (включно) за весь час затримки їх виплати з 01.06.2016 по день фактичної виплати 18.12.2025.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28 973,94 грн та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28 973,94 грн, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.

У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 10.11.2022 проходив публічну службу у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області.

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення в належному розмірі.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі №520/13346/25 відповідачем сплачено позивачу 18.12.2025 грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення в загальному розмірі 28973,94 грн, тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.

Отже, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо посилання апеляційної скарги відповідача на те, що наказом ГУНП в Харківській області від 09.11.2022 №546 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», а саме у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до іншого відомства, однак, зазначена підстава припинення служби має особливий правовий характер і не є звільненням у звичайному розумінні припинення трудових правовідносин, тому у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Умовою настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у зазначені строки.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.59 Закону України «Про Національну поліцію» (далі по тексту – Закон №580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 60 Закону №580-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

У силі п.8 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Частиною 2 вказаної статті визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

Згідно з ч.3 ст.77 Закону №580-VIII день звільнення вважається останнім днем служби.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України та наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області №546 о/с від 09.11.2022 звільнений зі служби з 10.11.2022 за п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), а саме до Бюро економічної безпеки України.

Колегія суддів враховує, що звільнення з посади з одночасним призначенням на іншу посаду в результаті переведення без звільнення зі служби в поліції не може вважатися звільненням з роботи, оскільки належить до процедури переміщення поліцейських в межах ст.65 Закону України «Про Національну поліцію».

Однак, внаслідок переведення зі служби в Національній поліції України на службу до Бюро економічної безпеки України, яке є окремим державним правоохоронним органом, позивача було звільнено зі служби в Національній поліції України, внаслідок чого наявні підстави вважати, що трудові відносини були розірвані.

Тобто, у даному випадку наявний факт звільнення позивача зі служби в поліції, тому посилання апелянта на те, що зазначена підстава припинення служби має особливий правовий характер та не є звільненням у звичайному розумінні припинення трудових правовідносин, в контексті спірних правовідносин, є безпідставною.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 10.11.2022 по 18.12.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Тобто, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди мають присудити особі такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі №520/2009/24.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту – Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Харківській області №188 від 19.02.2025 середньоденна заробітна плата позивача склала 521,61 грн.

Проте, у вказаній довідці під час обчислення середньоденної заробітної плати позивача з грошового забезпечення виключено виплачену індексацію грошового забезпечення.

При цьому, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 30.09.2019 у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі №522/11257/16-а, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 16.09.2020 у справі №815/2590/18.

Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 по справі № 380/813/22 дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

З огляду на викладене, Головним управлінням Національної поліції в Харківській області у довідці №188 від 19.02.2025 неправильно розраховано середньоденну заробітну плату позивача.

Так, для обчислення середньої заробітної плати позивача за вересень 2022 враховується сума у розмірі 17190,95 грн, за жовтень 2022 враховується сума у розмірі 19754,61 грн.

З огляду на те, що загальна кількість робочих днів за вересень 2022 та за жовтень 2022 становила 61 дні, то середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 605,66 грн (36945,56 грн / 61 днів = 605,66 грн/день).

Отже, для обчислення середнього заробітку необхідно враховувати показник 605,66 грн.

Загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні зі служби складає 75361,87 грн, у тому числі: 46387,93 грн (виплачені при звільненні); 28973,94 грн (виплачені на виконання судового рішення по справі №520/13346/25).

Розмір невиплачених позивачу у день звільнення сум перерахованого на виконання судового рішення грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення 28973,94 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 75361,87 грн становить 38,45%.

Кількість календарних днів обмеженого шестимісячного періоду невиплати середньої заробітної плати позивачу становить 182 календарних днів.

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 110230,12 грн (182 календарних днів х 605,66). Сума, з урахуванням істотності частки 38,45%, становить 42383,48 грн.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що нараховане грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення позивачу на виконання рішення суду у справі №520/13346/25 склали 28973,94 грн, що менше, ніж вирахувана компенсація середнього заробітку за час затримки виплати (42383,48 грн).

Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 28973,94 грн, яка дорівнює розміру недоплати позивачу.

Судом першої інстанції враховано вищенаведені обставини та правомірно зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2022 по 11.05.2023 у розмірі 28973,94 грн.

За цим, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно брати до уваги, зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції враховано принцип співмірності.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 по справі № 520/1059/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло