Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №200/3408/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року справа №200/3408/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (головуючий суддя І інстанції Крилова М.М.) у справі № 200/3408/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості по пенсій, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просив:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області щодо невиплати мені заборгованості з пенсійних виплат (пенсія/доплата) за період з 19.01.2023 по 31.08.2024 у сумі 177 569,09 грн;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області сплатити мені заборгованість з пенсійних виплат (пенсія/доплата) за період з 19.01.2023 р. по 31.08.2024 р. в розмірі 177 569,09 грн;

- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області на мою користь заборгованість з пенсійних виплат (пенсія/доплата) за період з 19.01.2023 р. по 31.08.2024 р. в розмірі 177 569,09 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 19.01.2023 по 31.08.2024 у розмірі 176 803,04 грн.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат за період з 19.01.2023 по 31.08.2024 у розмірі 176 803,04 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначав, що управління не може самостійно впливати на розподіл обсягів та цільового спрямування бюджетних асигнувань, зокрема на погашення зобов`язань за рішенням.

Вважає, що заборгованість по пенсії охоплює виконання судового рішення по справі № 200/2320/24.

Позивач подав відзив, в якому погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 200/2320/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 з дати її призначення, а саме з 19.01.2023 р., застосувавши ст. 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" та абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виходячи з 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду суду від 05 липня 2024 року у справі № 200/2320/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснено перерахунок пенсії позивача з 19.01.2023 та обчислено заборгованість з пенсійних виплат за період з 19.01.2023 по 31.08.2024 у сумі 177569,09 грн.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до Порядку № 821 здійснено виплату заборгованості в межах виділених бюджетних призначень у загальній сумі 766,05 грн, а саме:

у жовтні 2025 року в сумі 187, 35 грн,

у листопаді 2025 року в сумі 187, 35 грн,

у грудні 2025 року в сумі 187, 35 грн,

у лютому 2026 року в сумі 103, 00 грн,

у березні 2026 року в сумі 101, 00 грн,

Вищевказані виплати заборгованості підтверджується довідкою Відповідача від 01.04.2026 № 5094/05-16.

Спірним питанням у даній справі є невиплата заборгованості з пенсії у розмірі 176 803,04 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача має бути відновленим шляхом стягнення з управління заборгованості по пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Стаття 46 Закону № 1058-IV регламентує правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі - Порядок № 821).

Пунктом 2 Порядку № 821 визначено, що перераховані пенсії за рішенням суду - сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов`язань, через що суд дійшов висновку про безпідставність невиплати нарахованої позивачу пенсії з 19 січня 2023 року по 31 серпня 2024 року у сумі 176 803,04 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10) і таку правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі № 820/6514/17, від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17.

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплата пенсії позивачу заборгованості з пенсії за період з 19 січня 2023 по 31 серпня 2024 року у розмірі 176 803, 04 грн., з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивача, і таке втручання не є законним.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо посилань відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, оскільки Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, п. п. 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява №67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

При цьому, є неприйнятними доводи відповідача, що даний спір виник у зв`язку із невиконанням судового рішення у справі № 200/2320/24.

В межах справи № 200/2320/24 позивач оскаржував протиправну бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо розрахунку пенсії позивача без застосування приписів ст. 8 Закону № 345 з часу її призначення 19.01.2023.

Предметом оскарження у справі № 200/3408/25 є протиправна бездіяльність іншого відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат позивачу за період з 19.01.2023 по 31.08.2024 у сумі 177 569,09 грн, яка обліковується у відповідача - ГУ ПФУ в Донецькій області.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 200/3408/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

І.В. Пивовар