Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №520/14761/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року № 520/14761/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 22.05.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті грошового забезпечення 23.06.2025 по 23.12.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що військова частина НОМЕР_2 , здійснивши 22.05.2026 виплату заборгованості з грошового забезпечення на виконання судового рішення, не нарахувала та не виплатила компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. Позивач вважає, що така компенсація підлягає нарахуванню за весь період прострочення — з 29.01.2020 по 22.05.2026. Крім того, посилаючись на положення статей 116, 117 КЗпП України та практику Верховного Суду, позивач вказує на право на середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 23.06.2025 по 23.12.2025. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати його нарахувати і виплатити відповідні суми.

Ухвалою суду від 17.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Від представника військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки питання виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку потребує встановлення обставин затримки, зокрема вини відповідача та її ступеня, а тому підстав для такої виплати немає. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вказує, що спірні виплати, здійснені на виконання судового рішення, мають разовий характер та не є доходом, з якого відповідно до Закону № 2050-ІІІ може обчислюватися компенсація. У зв`язку з цим відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Окрім того, відповідач подав заперечення щодо заявлених позивачем розмірів витрат на правничу допомогу, посилаючись на їх завищення та необґрунтованість.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом установлено наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 20.06.2018 по 23.06.2025.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у справі № 200/8582/25, з урахуванням висновків Першого апеляційного адміністративного суду викладених у постанові від 23.04.2026, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачці належні суми грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням визначених судом складових грошового забезпечення та раніше виплачених сум.

На виконання судового рішення 22.05.2026 Військовою частиною НОМЕР_2 позивачці перераховано заборгованість з грошового забезпечення у розмірі 127 384,03 грн. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, при здійсненні зазначеної виплати відповідачем не було виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку, тому звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо питання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Згідно статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Слід зазначити, що за наведеного нормативного регулювання правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Так, у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.

Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

При цьому, як зазначено вище, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у справі № 200/8582/25, з урахуванням висновків Першого апеляційного адміністративного суду викладених у постанові від 23.04.2026, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачці належні суми грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням визначених судом складових грошового забезпечення та раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду, 22.05.2026 Військовою частиною НОМЕР_2 позивачці перераховано заборгованість з грошового забезпечення у розмірі 127 384,03 грн., що вбачається з наявного в матеріалах справи скріншоту із застосунку "Приват24".

При цьому, суд зазначає, що позивач була звільнена зі служби, згідно наказу №693-ОС, 25.06.2025.

Відтак, позивач має право на виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог, в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відтак, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що як до періоду до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Водночас, суд наголошує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.

Застосовуючи означені правові позиції до обставин даної справи, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач була звільнена зі служби, згідно наказу №693-ОС, 25.06.2025.

Також, суд звертає увагу, що позивач перебувала з червня 2022 року у відпустці по вагітності та пологам, що вбачається з архівної відомості №2 щодо грошового забезпечення за січень-грудень 2022 року.

Так, грошове забезпечення позивача за квітень-травень 2022, як повно відпрацьовані місяці, становило 28534,61 грн (13327,61 грн + 15207 грн)

Отже, середньоденна заробітна плата становить 467,78 грн. (28534,61 грн / 61 календарний день).

Також суд зазначає, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток за період з 16.05.2024 по 16.11.2024 обчислюється також із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, тобто у даному випадку, що складає 183 дня.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (183 календарних дня) становить 85603,74 грн. (467,78 грн х 183 дня).

Таким чином загальна сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку становить 85603,74 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості, враховуючи, що сума заборгованості грошового забезпечення, яка була несвоєчасно виплачена позивачу, становила 127 384,03 грн.

Суд зазначає, що в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, суд враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби 25.06.2026 та нараховано до виплати у червні 2025 року - 42579,60 грн. На виконання рішення суду по справі №200/8582/25 позивачу відповідачем 22.05.2026 виплачено 127 384,03 грн. Таким чином загальна сума належних позивачу сум при звільнені склала - 169963,63 грн.

Отже, сума недоотриманої під час звільнення частки грошового забезпечення становить 74,95%.

Відтак, з урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення з урахуванням істотності частки 16,89%, становить 64160 грн. (85603,74 грн. х74,95%).

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 та, беручи до уваги правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21, суд вважає, що належним способом захисту є саме стягнення відповідної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У вищевказаній постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 зазначено, що питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду. При цьому правило щодо визначення судом розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України є однаковим в обох випадках, оскільки стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.

Отже, як вже вказано вище, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та стягнення з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені у межах шестимісячного строку у сумі 64160 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в цій частині не здійснюється.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем подано заву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн, в обґрунтування якої зазначив, що розмір витрат визначений відповідно до договору про надання правничої допомоги та підтверджується додатковою угодою, актом наданих послуг і документом про оплату. На обґрунтування заявленої суми позивач посилається на положення статей 132, 134 КАС України щодо складу судових витрат, порядку визначення витрат на правничу допомогу та їх розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження понесених судових витрат, представником позивача подано договір про надання правничої допомоги №22/25 від 16.09.2025, додаткову угоду, касові ордери та акт виконаних робіт на загальну суму наданих послуг - 20000 грн.

Положеннями ст. 139 КАС України передбачено стягнення судових витрат стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).

Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 по справі № 820/4263/17.

Також, згідно ч. 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №280/569/21, що враховується судом при вирішенні питання відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Відповідач заперечував щодо відшкодування за його рахунок суми понесених витрат на правничу допомогу, оскільки сума 20 000,00 грн. є надмірною.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 у справі №340/4492/22 судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, принципу співмірності та враховуючи, що дана адміністративна справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін за наявними матеріалами справи та відноситься до справ незначної складності, судова практика щодо даної категорії справ є усталеною, відтак суд приходить до висновку, що розмір витрат 20000,00 грн., понесених на професійну правничу допомогу позивачем, є завищеним.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що сума в розмірі 4000,00 грн. в якості судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою під час розгляду справи, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 22.05.2026.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені у межах шестимісячного строку у сумі 64160 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн (чотири тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.