Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №520/6863/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 серпня 2026 року № 520/6863/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" (вул. Цезаря Кюі, буд.44, м. Харків, 61242, код ЄДРПОУ08564541) про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ державної установи “Олексіївська виправна колонія (№ 25)” за № 43/ос-26 від 18.02.2026 року, яким було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого оперативного відділу державної установи “Олексіївська витравна колонія (№25)” зап. 7ч. 1 ст. 77 Закону України “Національну поліцію”;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого оперативного відділу державної установи “Олексіївська виправна колонія (№ 25)” з 18.02.2026;

- стягнути з державної установи “Олексіївська виправна колонія (№ 25)” на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 18.02.2026 по дату поновлення на службі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Державної установи “Олексіївська виправна колонія (№ 25)” за № 43/ос-26 від 18.02.2026 року звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого оперативного відділу державної установи “Олексіївська витравна колонія (№25)” за п. 7ч. 1 ст. 77 Закону України “Національну поліцію.” Вказане звільнення відбулось під час перебування позивача на лікарняному. Разом з тим, перед виданням оскаржуваного наказу, відповідач не перевірив, чи перебуває/не перебуває позивач на лікарняному, тобто фактично не досліджувала наявність/відсутність обставин, які б могли зумовити неможливість звільнення позивача саме 18.02.2026. Також відповідачем перед звільненням позивача не розглянуті його рапорти про надання відпустки по догляду за дитиною. Крім того, позивач зауважує, що 21.02.2026 ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_2 , видано відповідний наказ про призначення до військової частини. Отже, відповідачем порушені прямі норми ч. 3 ст. 119 КзПП і не збережено за позивачем місце роботи і посада в установі. Тому вказаний наказ позивач вважає протиправним, в зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Представником відповідача надано відзив на позов в якому вказано, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено діючим законодавством, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Акцентував увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 21-241а14 від 24.06.2014 року позивач не може в односторонньому порядку визначати для відповідача дату звільнення. Одностороннє визначення дати звільнення не передбачено ні нормами КЗпП, ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницькім складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29.07.1991. Стосовно звільнення 09.02.2026 року, позивачу була доведена дата його звільнення 18.02.2026 листом відповідача від 06.02.2026 року № 22/4/2-29/ПВ-26. Зважаючи на стислі строки звільнення позивач мав змогу отримувати поштові відправлення, але це відправлення залишилось без його уваги. Рапорт про відкликання заяви про звільнення датовано 19.02.2026 (вхідний № 717 від 19.02.2026). Таким чином повідомлення відповідача про зміну волевиявлення позивача відбулось після його звільнення, його попереднє волевиявлення було задоволено.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, відзиву на нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 05 лютого 2026 року позивач подав рапорт на звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (зареєстрований за вх. №583 від 05.02.2026) в якому зазначено прохання звільнити його під час перебування у щорічній відпустці 09.02.2026.

Відповідно до поданого позивачем рапорту на перенесення чергової відпустки з травня на січень 2026 року та рапорту на надання чергової відпустки, наказом державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» №1/ОС/ВП-26 від 09.01.2026 йому надано чергову відпустку за 2026 рік в період з 12.01.2026 по 14.02.2026.

За результатами розгляду рапорту, 06.02.2026 року, позивачу було відправлено лист вих. № 22/4/2-29/Пв-26 на месенджер який він отримав. Додатково, позивачу за фактичним місцем проживання ( АДРЕСА_2 ) направлено рекомендований лист вих. № 22/4/2-29/Пв-26 від 06.02.2026 в якому зазначено, що відкликання із щорічної відпустки, як правило забороняється, а у разі крайньої необхідності здійснюється відповідно до вимог ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» та ст. 12 Закону України «Про відпустки». Також, в рапорті на звільнення не було вказано поважної причини та не надано жодних підтверджуючих документів для звільнення. Також зазначено, що в разі ненадання позивачем підтверджуючих документів відповідно до норм чинного законодавства його буде звільнено зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України 18 лютого 2026 року (трекінг відправлення Укрпошта R612020015433). Зазначений рекомендований лист повернувся до відповідача 27.02.2026 року.

Наказом державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» №43/ОС-26 від 18.02.2026 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» та в день звільнення на адресу фактичного місця проживання ( АДРЕСА_2 ) направлено лист в якому зазначена інформація про його звільнення. Також, 20.02.2026 повторно було направлено рекомендований лист з вкладенням (трудова книжка, витяг з наказу про звільнення).

Відповідач вказав, що рапорти позивача щодо догляду за малолітньою дитиною вхідний № 718 від 19.02.2026 року, щодо догляду за малолітньою дитиною вхідний № 715 від 19.02.2026 року, щодо дружини позивача вхідний № 716 від 19.02.2026 року не могли бути розглянуті через звільнення позивача 18.02.2026 року. Крім того, позивач 21.02.2026 підписав контракт з Міністерством оборони України, тобто вже після звільнення (18.02.2026 року).

Позивач вважає протиправним наказ про звільнення, в зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Перевіряючи відповідність закону зокрема, та ч.2 ст.2 КАС України юридичних та фактичних мотивів прийняття спірних наказів, суд зазначає наступне.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 23 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про Національну поліцію» призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, педагогічної, наукової або творчої (ст.66 Закону України "Про Національну поліцію").

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону України "Про Національну поліцію", пунктом 7 частини першої якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Приписами частини першої статті 60 цього ж Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Також, підстави для видання наказів по особовому складу визначено в розділі ІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 №1235 (надалі - Порядок №1235).

Згідно з ч. 2 та ч. 3 розділу ІІІ Порядку №1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235 (далі - Перелік).

Так, Перелік визначає рапорт (заяву), що пишеться власноручно у довільній формі, як один із документів з питань проходження служби.

Пунктом 4 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - «Положення №114»), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Згідно пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Відповідно до пункту 24 цього Положення 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Необхідно зазначити, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Тому видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

Натомість, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

Вказані висновки відповідають викладеним Верховним Судом в Постанові від 05.02.2020 р. по справі №819/744/16.

Повертаючись до обставин справи, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подав рапорт про звільнення 05.02.2026, в якому зазначив, що хоче звільнитися зі служби за власним бажанням з 09.02.2026 під час перебування у щорічній відпустці.

Відповідно до поданого позивачем рапорту на перенесення чергової відпустки з травня на січень 2026 року та рапорту на надання чергової відпустки, наказом державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» №1/ОС/ВП-26 від 09.01.2026 йому надано чергову відпустку за 2026 рік в період з 12.01.2026 по 14.02.2026.

Відповідач повідомив позивача, що його буде звільнено зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України 18 лютого 2026 року.

Отже, суд зазначає, що відповідач визначив для позивача набагато коротший строк для звільнення ніж передбачений пунктом 68 Положення №114.

Наказом державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» №43/ОС-26 від 18.02.2026 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Позивач не скористався своїм правом на відкликання рапорту про звільнення до 18.02.2025. Рапорт позивача про відкликання заяви про звільнення датовано 19.02.2026 (вхідний № 717 від 19.02.2026), тобто поданий позивачем після звільнення його зі служби.

Суд вказує, що поданий позивачем 19.02.2026 рапорт про відкликання заяви про звільнення не породжував жодних правових наслідків для відповідача, оскільки позивач вже був звільнений зі служби.

Рапорти позивача щодо догляду за малолітньою дитиною вхідний № 718 від 19.02.2026 року, щодо догляду за малолітньою дитиною вхідний № 715 від 19.02.2026 року, щодо дружини позивача вхідний № 716 від 19.02.2026 року не могли бути розглянуті через звільнення позивача 18.02.2026 року. Крім того, позивач 21.02.2026 підписав контракт з Міністерством оборони України, тобто вже після звільнення (18.02.2026 року).

На переконання суду, застосування до позивача визначених ст. 119 КЗпП України гарантій можливе виключно за умови встановлення протиправності дій відповідача щодо звільнення позивача зі служби.

Натомість, під час розгляду справи не знайшли підтвердження доводи позивача про те, що у відповідача не було підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" 18.02.2026.

Відтак, в спірних правовідносинах зарахування позивача до списків особового складу військової частини 21.02.2025 не встановлювало для відповідача жодних обов`язків щодо застосування до позивача визначених ст. 119 КЗпП України гарантій.

Щодо посилань позивача на те, що його звільнено під час перебування на лікарняному.

Матеріали справи містять докази того, що позивач перебував на лікарняному з 13.02.2026 по 20.02.2026.

Так, згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Тобто, за приписами ч. 2 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з саме ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивача звільнено зі служби не за ініціативою відповідача, а за власною ініціативою позивача.

Отже, в даному випадку не можуть бути застосовані приписи ст.40 КЗпПУкраїни, в якості заборони на звільнення позивача зі служби.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість зазначених посилань.

За таких обставин, оскаржуваний наказ державної установи “Олексіївська виправна колонія (№ 25)” за № 43/ос-26 від 18.02.2026 року, яким було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого оперативного відділу державної установи “Олексіївська витравна колонія (№25)” за п. 7ч. 1 ст. 77 Закону України “Національну поліцію” видано у межах повноважень та з дотриманням встановленої процедури.

Порушень, недоліків або дефектів у реалізації цим суб`єктом владних повноважень управлінських функцій судом не виявлено.

Щодо посилання позивача на не розгляд відповідачем його рапортів поданих після його звільнення зі служби 18.02.2026, суд зазначає, що позивач в даному позові оскаржує саме наказ від 18.02.2026 № 43/ос-26 про звільнення його зі служби, отже дії або бездіяльність відповідача вчинені ним після звільнення позивача зі служби на правомірність спірного наказу не впливають, крім того дії або бездіяльність відповідача щодо не розгляду вказаних рапортів позивачем в даному позові не оскаржує та відповідно не є предметом даного спору, отже не оцінується судом в рамках даної справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рубан В.В.