Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №500/2274/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/2274/26

17 серпня 2026 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2026 № Ф-54455-17 станом на 28.02.2026 у сумі 55 816, 21 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/3698/24 від 19.11.2024 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.03.2021 №Ф-54455-17У. 17.03.2026 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54455-17У у сумі 55816,21 грн, де зазначено, що згідно даних інформаційної системи податкового органу є заборгованість зі сплати єдиного внеску (надалі ЄСВ).

Позивач не погоджується з вищевказаною вимогою про плату боргу та вважає, що вона підлягає скасуванню, так як прийнята з грубим порушенням норм діючого законодавства України та такою, яка винесена без належних на те підстав.

Ухвалою суду від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

У поданому до суду відзиві ГУ ДПС у Тернопільській області просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. ГУ ДПС у Тернопільській області вбачає безпредметність, бездоказовість та необґрунтованість позовних вимог, позаяк у позові не наведено обставин, які б свідчили про відсутність зобов`язань зі сплати ЄСВ, чи наявності пільг.

Представник позивача подала відповідь на відзив.

Дослідивши докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка міститься у інформаційній системі "Податковий блок. Облік платників податків", а саме: розділ "Реєстраційні дані", відомо, що позивач взята на облік в контролюючому органі як особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності (ОПФ 81), та перебувала на податковому обліку в Тернопільській ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності з 21.06.2005 по 21.02.2019 (платник єдиного податку 1 групи з 01.01.2012 по 21.02.2019).

ГУ ДПС у Тернопільській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54455-17У від 17.03.2026 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 55816,21 грн, де зазначено, що згідно даних інформаційної системи податкового органу є заборгованість зі сплати єдиного внеску (надалі ЄСВ).

26.03.2026 позивач подала скаргу, яку мотивувала тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суд справа №500/3698/24 від 19.11.2024 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.03.2021 року №Ф-54455-17У.

Відповідач надав відповідь у якій зазначив, зокрема що на підставі даних ІКС "Податковий блок" станом на 28.02.2026 заборгованість по сплаті єдиного внеску у ФОП ОСОБА_1 становила 55816,21 грн. та відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449) ГУ ДПС Тернопільській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54455-17 від 17.03.2026 на суму 55816,21 грн, та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу АДРЕСА_1 . Постановою восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (Справа №500/3698/24) вирішено рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 500/3698/24 залишити без змін та визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.03.2021 року №Ф-54455-17У. При цьому слід відмітити, що узгоджена вимога №Ф-54455-17У від 11.03.2021 не направляється на адресу платника, а лише пред`являється до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Крім того, скасування вимоги, в тому числі в судовому порядку, не призводить до автоматичного скасування нарахувань та суми боргу по єдиному внеску. Враховуючи, що станом на 28.02.2026 згідно інформаційно - комунікаційної системи "Податковий блок" по інтегрованій картці платника податків, яка обліковується в ГУ ДПС у Тернопільській області, по коду класифікації доходів бюджету 71040000 у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сума боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 55816,21 грн, тому сформовано нову вимогу №Ф-54455-17 від 17.03.2026, оскільки відсутні підстави для скасування даної вимоги.

Не погоджуючись з прийнятою Головним управління ДПС у Тернопільській області вимогою №Ф-54455-17 від 17.03.2026 на суму 55816,21 грн, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Згідно частини одинадцятої статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Згідно частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-54455-17 вже була предметом судового розгляду у справі №500/3698/24.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі №500/3698/24 позов задовольнено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.03.2021 року №Ф-54455-17У.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2025 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №500/3698/24 - без змін.

За нормами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: "… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Верховний Суд у постанові від від 31 серпня 2023 року у справі №400/4063/22 вказав, що преюдиція - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;

ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);

ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 31.10.2025 у даній справі вказав: "Як встановлено судом, 21 лютого 2019 року позивач зареєструвала ліквідаційну податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця до Головного управління ДПС у Тернопільській області.

Відповідно до ст. 26 Закону, державний реєстратор протягом 24 годин після надходження документів, поданих для реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП, зобов`язаний внести відомості в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також реєстратор надсилає цю інформацію до податкової, органів статистики, Пенсійного фонду.

Відповідно до Опису документів, що надаються фізичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням», позивачкою подано документи 21 лютого 2019 року для припинення підприємницької діяльності.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП, які є платниками єдиного податку, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, в якому відповідним контролюючим органом отримано з ЄДР повідомлення про закриття ФОП (пункт 294.6 статті 294 Податкового кодексу України).

Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності (підпункт 6 пункту 11.18 розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року №1588).

Дата зняття з обліку ФОП відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Дані про зняття з обліку ФОП передаються контролюючим органом за основним місцем обліку даного платника податків в ЄДР із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, в якому платник податків знято з обліку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача відсутні законні підстави для формування та направлення вимоги №Ф-54455-17У, так як позивачка не мала статусу фізичної особи підприємця."

Відтак суд вважає, що дії Головного управління ДПС у Тернопільській області щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2026 №Ф-54455-17 станом на 28.02.2026 у сумі 55816, 21 грн слід визнати протиправними, а вказану вимогу скасувати.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивач судовий збір у цій справі не сплачувала, підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2026 №Ф-54455-17.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 17 серпня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003, код ЄДРПОУ: 44143637).

Головуючий суддя Мартиць О.І.