Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №500/1145/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1145/26

17 серпня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV та не зарахування до стажу періодів роботи на території російської федерації з 02.02.2006 по 01.02.2007, з 24.03.2007 по 23.09.2007, з 19.10.2012 по 19.09.2013, з 18.12.2013 по 11.11.2014, періодів підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 31.12.1999, оформленої відповіддю №9768-9797/Г-02/8-1900/25 від 25.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоди роботи на території російської федерації з 02.02.2006 по 01.02.2007, з 24.03.2007 по 23.09.2007, з 19.10.2012 по 19.09.2013, з 18.12.2013 по 11.11.2014, періоди підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 31.12.1999 та повторно розглянути заяву від 31.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV із врахуванням зазначеного стажу, прийнявши відповідне рішення.

У обґрунтування позовних вимог зазначає, що 31.10.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, яка була зареєстрована за вхідним № 12452 від 31.10.2025.

Оскільки не було отримано відповіді, позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою від 10.11.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, яка була зареєстрована за вхідним №9090/Г-1900-25.

Листом від 24.11.2025 №8547-9090/Г-02/8-1900/25 повідомлено, що з 14.09.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначено пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. При призначенні пенсії згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №8547-9090/Г-02/8-1900/25 від 24.11.2025 та алгоритму розрахунку (форма PC-право) враховано страховий стаж 31 рік 03 місяці 11 днів.

21.11.2025 позивач знову звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про перерахунок пенсії, оскільки при призначенні з 14.09.2025 за віком на пільгових умовах не був врахований весь страховий стаж. Заява була зареєстрована 26.11.2025 за вхідним №9797/Г-1900-25. За результатом розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області складено лист №9768-9797/Г-02/8-1900/25 від 25.12.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 25.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 09.06.2026 залучено другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яким 10.10.2025 прийнято рішення про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком на підставі п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою від 15.07.2026 залучено до участі у справі №500/1145/26 другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Вирішено витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії з 14.09.2025 із розрахунком загального і пільгового стажу форми РС-право при призначенні відповідачем пенсії та рішення від 12.12.2025 про відмову у призначенні відповідачем пенсії ОСОБА_1 .

Представником відповідача подано додаткові пояснення у справі.

Представником ГУ ПФУ в Полтавській області подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає наступне.

Листом від 25.11.2025 № 1900-0305-9/54752 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернулося до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з проханням внести зміни до рішення №191950031760 від 10.11.2025 в частині обчислення страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2025 про призначення пенсії за віком.

При винесенні рішення №191950031760 від 10.11.2025 про призначення пенсії страховий стаж визначено тривалістю 31 рік 03 місяці 11 днів. Документи електронної пенсійної справи містять, зокрема:

- довідку Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області від 20.10.2025 №22065/619-00-24-07-02-1 про підтвердження перебування на обліку, як фізичної особи – підприємця із зазначенням за окремий період, а саме: з 20.07.1995 по 27.04.2000 про перебування на відповідних системах оподаткування;

- довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про суми сплачених внесків, вказаних за окремі роки від 24.10.2025 №1900 0504-8/50078.

Оскільки довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не містить інформації щодо виду, повноти платежу та періоду, за який здійснено сплату, тому відсутні підстави для її врахування при обчисленні страхового стажу за періоди ведення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування, а саме з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 та з 01.07.1999 по 31.12.1999.

На виконання листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відділом призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянуто заяву позивача від 31.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту та приведено у відповідність страховий стаж, а саме до загального страхового стажу не зараховано періоди підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 та з 01.07.1999 по 31.12.1999 року згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оскільки довідка не містить інформації щодо повноти платежу та періоду, за який здійснено сплату, та зараховано період з 01.01.1999 по 30.06.1999, оскільки підприємницька діяльність у цей період здійснювалася на спрощеній системі та наявна інформація про надходження до Пенсійного фонду страхових внесків. Загальний страховий стаж після повторного розгляду заяви становив 29 років 02 місяці 21 день.

За результатами повторного розгляду заяви та наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 8 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавстві порядку (рішення про відмову від 12.12.2025 № 191950031760 на заміну рішення про призначення).

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області відповідно за заяви ОСОБА_1 від 31.10.2025 прийнято рішення №191950031760 від 10.11.2025 про призначення пенсії за віком, страховий стаж визначено тривалістю 31 рік 03 місяці 11 днів.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянуто заяву позивача від 31.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту та до загального страхового стажу не зараховано періоди підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 та з 01.07.1999 по 31.12.1999 згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.10.2025 про сплату страхових внесків у період з 01.01.1997 по 31.12.1999.

Як зазначено відповідачем, довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не містить інформації щодо виду, повноти платежу та періоду, за який здійснено сплату, тому відсутні підстави для її врахування при обчисленні страхового стажу за періоди ведення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування, а саме з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 та з 01.07.1999 по 31.12.1999. Загальний страховий стаж після повторного розгляду заяви становив 29 років 02 місяці 21 день.

За результатами повторного розгляду заяви та наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення від 12.12.2025 про відмову позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 8 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавстві порядку (рішення про відмову від 12.12.2025 № 191950031760 на заміну рішення про призначення).

21.11.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про перерахунок пенсії, оскільки при її призначенні 14.09.2025 за віком на пільгових умовах не був врахований весь страховий стаж.

За результатом розгляду заяви від 21.11.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом №9768-9797/Г-02/8-1900/25 від 25.12.2025 повідомило позовачу, що у призначенні пенсії відмовлено, оскільки до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи з 02.02.2006 по 01.02.2007, з 24.03.2007 по 23.09.2007, з 19.10.2012 по 19.09.2013 та з 18.12.2013 по 11.11.2014 на території російської федерації;

- період підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 та з 01.07.1999 по 31.12.1999.

Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оформлене листом № 9768-9797/Г-02/8-1900/25 від 25.12.2025 про відмову в не зарахуванні страхового стажу необґрунтованим та незаконним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Згідно 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 02.02.2006 по 01.02.2007, з 24.03.2007 по 23.09.2007, з 19.10.2012 по 19.09.2013 та з 18.12.2013 по 11.11.2014 на території російської федерації.

Як слідує зі змісту трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 18.07.1988, наявні такі записи про спірні періоди роботи:

- під порядковим номером « 16» наявний запис про прийняття на роботу, а саме (мовою оригіналу): « 02.02.2006 - Зачислен по срочному трудовому договору водителем троллейбуса 2-го класса для работы на регулярных городских пассажирских маршрутах»;

- під порядковим номером « 17» є запис про звільнення, а саме (мовою оригіналу): « 01.02.2007 - Уволен по пункту 2 статьи 77 трудового кодекса российской федерации (окончание договора)»;

- під порядковим номером « 18» наявний запис про прийняття на роботу, а саме (мовою оригіналу): « 24.03.2007 - Зачислен по срочному трудовому договору водителем троллейбуса 2-го класса для работы на регулярных городских пассажирских маршрутах»;

- під порядковим номером « 19» є запис про звільнення, а саме (мовою оригіналу): « 23.09.2007 - Уволен по пункту 1 статьи 77 трудового кодекса российской федерации (соглашение сторон)»;

- під порядковим номером « 24» наявний запис про прийняття на роботу, а саме (мовою оригіналу): « 19.10.2012 - Принят по срочному трудовому договору водителем троллейбуса 2-го класса для работы на регулярных городских пассажирских маршрутах»;

- під порядковим номером « 25» є запис про звільнення, а саме (мовою оригіналу): « 19.09.2013 - Трудовой договор прекращен в связи с истечением срока пункта 2 части 1 статьи 77 трудового кодекса российской федерации»;

- під порядковим номером « 26» наявний запис про прийняття на роботу, а саме (мовою оригіналу): « 18.12.2013 - Принят по срочному трудовому договору водителем троллейбуса 5-го класса для работы на регулярных городских пассажирских маршрутах»;

- під порядковим номером « 27» є запис про звільнення, а саме (мовою оригіналу): « 11.11.2014 - Трудовой договор прекращен в связи с истечением срока пункта 2 части 1 статьи 77 трудового кодекса российской федерации».

Питання пенсійного забезпечення регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі по тексту також - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.

Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону №1058-IV).

Згідно із частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 за №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 за №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Так, Законом України від 11 липня 1995 року за №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (надалі по тексту також - Угода від 15 квітня 1994 року).

Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.

Також, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:

- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;

- доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного загального страхового/спеціального трудового стажу позивачем, мало місце до виходу Держави Україна та російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, тому її положення підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Окрім цього слід зважати на те, що відповідачем у цій справі є саме суб`єкт владних повноважень, на якого покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій/рішень, суд констатує не представлення останніми доказів на підтвердження відомостей стосовно вжиття заходів щодо проведення будь-яких звірок зі сторони органу пенсійного забезпечення про сплату страхових внесків за спірний період.

Зокрема, як уже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, за приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

Слід також наголосити, на момент виникнення спірних правовідносин, первинного розгляду заяви позивача і вирішення даного спору, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, втратила чинність.

Разом з цим, спірна трудова діяльності позивача на території російської федерації мала місце в період чинності правових положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.

Більше того, як передбачено частиною 1 статі 13 коментованої Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.

Отже, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 02.02.2006 по 01.02.2007, з 24.03.2007 по 23.09.2007, з 19.10.2012 по 19.09.2013 та з 18.12.2013 по 11.11.2014 на території російської федерації, оскільки зарахування страхового стажу після 01.01.1992 в державах, з якими не укладено міжнародні договори пенсійним законодавством, не передбачено, суд визначає протиправними.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 31.12.1999 позивач зазначає таке.

Позивач у період з 20.07.1995 по 27.04.2000 перебував на обліку в ГУ ДПС у Тернопільській області, як фізична особа-підприємець, який здійснювала підприємницьку діяльність на спрощеній системі, обліку та звітності – з січня 1999 по червень 1999, на загальній системі оподаткування – з липня 1995 по грудень 1998, з липня 1999 – по квітень 2000, що підтверджується листом ГУ ДПС у Тернопільській області від 20.10.2025.

Як слідує з матеріалів справи ГУ ПФУ в Тернопільській області листом від 24.10.2025 повідомило про те, що за період підприємницької діяльності з 20.07.1995 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 30.04.2000 згідно обраної позивачем загальної системи оподаткування за даними книг обліку надходження коштів від осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, наявні такі сплати внесків, а саме:

- з 20.07.1995 по 31.12.1996 - внески не сплачено;

- з 01.01.1997 по 31.12.1997 - сплачено 42,59 грн;

- з 01.01.1998 по 31.12.1998 - сплачено 8,19 грн;

- з 01.07.1999 по 31.12.1999 - сплачено 54,83 грн;

- з 01.01.2000 по 30.04.2000 - внески не сплачено.

За період з 01.01.1999 по 30.06.1999 у період перебування на спрощеній системі оподаткування надходило розщеплення від Державного казначейства України в розмірі 42% від суми сплати єдиного податку.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положенням ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІУ, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 1058-ІV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-ІV визначено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; надання страховикам, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 передбачено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, встановлено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», який набрав чинність 06.01.1993 та втратив чинність 01.01.2012, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту за умови, якщо:

- кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином - платником податку, включаючи членів його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п`яти;

- валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для видачі податковим органом за місцем проживання громадянина патенту, в якому зазначаються: прізвище та ім`я цього громадянина; його ідентифікаційний номер; строк дії патенту; перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або членів його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності; місце здійснення підприємницької діяльності; назва органу, що видав патент.

Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно.

Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов`язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

У разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов`язкового обліку доходів і витрат.

Відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003, застрахованими особами є фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).

У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 31.12.1999, оскільки відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до абзаців 1, 2 підпункту 6 пункту 11.18 розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.201 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 № 462), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 р. за № 1562/20300, після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

У листах Головного управління ДПС у Тернопільській області і Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.10.2025, 24.10.2025 не містить відомостей про наявність у позивача заборгованості зі сплати необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності.

Більш того, жодних доказів про застосування фінансових санкцій до позивача за несплату страхових внесків, ні податковим, ні пенсійним органом не вказано.

Так, листом Пенсійного фонду України від 30.06.2020 №11209/02-20 роз`яснено, що час роботи фізичної особи - підприємця за період з 01.05.1993 по 01.07.2000 за загальною системою оподаткування зараховується до страхового стажу за наявності довідки ПФУ про сплату страхових внесків незалежно від їх розміру.

ГУ ПФУ в Тернопільській області листом від 24.10.2025 повідомило про те, що за період підприємницької діяльності з 20.07.1995 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 30.04.2000 згідно обраної позивачем загальної системи оподаткування за даними книг обліку надходження коштів від осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, наявні такі сплати внесків ОСОБА_1 , а саме:

- з 20.07.1995 по 31.12.1996 - внески не сплачено;

- з 01.01.1997 по 31.12.1997 - сплачено 42,59 грн;

- з 01.01.1998 по 31.12.1998 - сплачено 8,19 грн;

- з 01.07.1999 по 31.12.1999 - сплачено 54,83 грн;

- з 01.01.2000 по 30.04.2000 - внески не сплачено.

Отже, відповідачем не наведено жодних порушень з боку позивача, які б відповідно до чинного законодавства стали підставою для не зарахування до страхового стажу періодів провадження ним підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 31.12.1999.

Вказане свідчить про необхідність зарахування періодів провадження підприємницької діяльності до страхового стажу позивача.

З огляду на вищевикладене та встановлені судом під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення відповідача про відмову в зарахуванні окремих періодів до страхового стажу позивача, а також зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву із урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.

За приписами ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

При цьому, 30.03.2021 набрала чинність постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України (далі - Постанова правління № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про таке:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення від 12.12.2025.

Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а лише повідомило про результат розгляду його заяви, тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за цією заявою.

Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області заявлені безпідставно, а тому суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.

Суд зазначає, що частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №804/1457/17, від 11.12.2018 у справі №802/295/17-а, від 19.02.2019 у справі №824/399/17-а тощо.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Тобто адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.

З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі №820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права особи, яка звернулась за захистом своїх прав до адміністративного суду має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а також необхідність у повторному зверненні до суду.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст.13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи, що наданий пакет документів є достатнім для призначення пенсії позивачу, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2025 №191950031760, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву від 31.10.2025, зарахувавши до страхового стажу спірний період трудової діяльності.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач також просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, у т.ч. витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування статей 139, 143 КАС України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у питанні доведеності оплати витрат на правову допомогу, сформувала наступні висновки:

«…склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:

«Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».

В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат представником позивача надано:

- копія договору про надання правничої допомоги №11022604 від 11.02.2026;

- копія акта виконаних робіт №11022604 від 28.02.2026.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини шостої статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьомою статті 134 КАС України).

Приписами частини першої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини друга та третя статті 30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:

- розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження;

- справа не потребувала встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;

- по аналогічних правовідносинах наявна усталена судова практика.

Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 3000,00 грн, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, що є справедливим, пропорційним до предмету спору та відповідає обсягам проведеної роботи.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд дійшов висновку, що судовий збір належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 665,60 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.12.2025 №191950031760 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 31.10.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.02.2006 по 01.02.2007, з 24.03.2007 по 23.09.2007, з 19.10.2012 по 19.09.2013 та з 18.12.2013 по 11.11.2014 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.07.1988 та періоди підприємницької діяльності з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, з 01.07.1999 по 31.12.1999, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 665,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавський р-н, Полтавська обл., 36000, код ЄДРПОУ 13967927);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29005, код ЄДРПОУ 21318350).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.